Ейфорія 73%, що проголосували в другому турі президентських виборів 2019 року за пана Зеленського, продовжує вирувати й пінитися. Мабуть, інавгурація, що відбулася, ще додасть їм збудження й захвату.
Нарешті обрали чарівника й чудотворця, який дасть кожному те, що йому хочеться. А крім того, помстилися вічно ненависній владі, забувши про те, що кожна з них починає свій шлях як вельми популярна. Воістину всіх наших людей слід забезпечити перснем царя Соломона, на якому написано: «І це мине». Ну, а поки не вщухає радісний виск, писк і сміх. Цікаво, через рік вони пригадають, чому так раділи? Нехай подивляться на це незабутнє видовище ті брехуни, маніпулятори й демагоги, які полюбляють розповідати про «мудрість народу». Винуватець урочистостей з’явився на захід, потискаючи руки побратимам з «95-го кварталу», що вишикувалися ланцюгом, але особливо вразив граціозний стрибок Зе з плавним приземленням і соковитим поцілунком у лисину товариша по творчому цеху актора Євгена Кошового. Так, раніше, в п’яти попередніх випадках з президентами на інавгураціях такого номера не траплялося. Але ж Зеленський — шостий. Може, в цьому є якийсь натяк? Гумор продовжувався й на трибуні. Зе заявив, що парламент розпускає, але при цьому висунув вимогу, щоб депутати зняли з себе депутатську недоторканність, змінили закон про вибори тощо. Але як же вони зможуть це зробити, якщо їх уже розпустили? Чи Зе по старій пам’яті просто веселить народ, отримавши нову всеукраїнську сцену? Спікер ВР Парубій наприкінці дійства підбив підсумок, сказавши: «Було весело!» А мені було страшно. І за Україну, і за себе, і за близьких, і за друзів, і за всіх нас, зокрема й за ті 73%, які поки не зрозуміли, що сталося. Отже, за одну хвилину розігнали парламент, уряд, міністрів, керівників силових відомств та інших. Тепер у нас немає нічого, окрім «веселого» Президента. Ласкаво просимо в хаос? 2014 року Україна встояла, бо мала легітимний центр влади — Верховну Раду (після втечі президента й звільнення прем’єра). Якщо Україна хоча б на два місяці залишиться в її нинішньому стані, то з нікому не відомою командою Зеленського наслідки можуть бути вкрай важкими. Україна дедалі більше стає схожою на жертву, на легку здобич для ворога. І звинувачувати в цьому когось чужого не доводиться, крім своїх горезвісних 73%... Боюся, що їхній вибір обійдеться країні дуже дорого. Дай Боже, щоб у результаті цих виборів ми не втратили ще кілька українських територій, небезпека чого дуже велика.
На каналі «Прямий» політолог Денис Богуш сказав: «Не можна виглядати їжею. Крим у нас забрали, коли ми виглядали їжею для сусіднього хижака». Так, сьогодні, як і 2014-го, у нас знову параліч влади (між іншим, штучно організований). При розгоні парламенту Україна залишається в надзвичайно вразливому становищі, своєю беззахисністю, розбалансованістю провокуючи Путіна на агресію. Наша країна над прірвою — це реальність.
У прощальному виступі Порошенко нахвалявся: «Ми зберегли демократію навіть в умовах російської агресії». Демократію зберегли, а Україну? Україна — це хата, демократія — її внутрішній устрій. Коли є хата, всередині її вже якось облаштуєш. А якщо її відберуть, то й облаштовувати буде нічого. Та й яку демократію зберегли? Олігархічну? Не може бути повноцінної демократії там, де неподільно панує олігархічне телебачення, яке найдеспотичнішим чином контролює свідомість мільйонів українців. На виборах у цьому особливо відзначився канал «1+1», що створив найпотужніший симулятор. До речі, виступаючи на трибуні Верховної Ради, Зеленський справив враження людини, яка так і не вийшла з кінематографічного образу Голобородька.
І тут наші 73% переплюнули навіть брежнєвських совків, які, насолоджуючись фільмом «Сімнадцять миттєвостей весни», виразно розуміли, що шеф гестапо группенфюрер Мюллер і радянський актор Леонід Бронєвой, котрий блискуче зіграв його роль, — це абсолютно різні люди.
Ніхто не відміняв стародавньої істини: «Не створи собі кумира!» Скільки тисяч разів в історії людства саме ті, то обожнював предмет свого поклоніння, потім з іще більшою пристрастю втоптував його в багно, зокрема намагаючись помститися за власне розчарування. А воно в нашому випадку прийде швидко. Зеленському доведеться зняти політичну «чадру», і, як у фільмі «Біле сонце пустелі», «Гюльчатай» буде змушена показати «політичне личко». І тоді «пані приємна з усіх поглядів» буде приємною далеко не для всіх 73%.
А якщо Володимир Зеленський не схоче цього робити, то змусять. Он уже адвокат Дональда Трампа, впливовий політик, колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані заявив, що «тест для новообраного президента України — це здатність Зеленського жорстко вчинити з Коломойським». На каналі «Еспресо» народний депутат, ветеран АТО Павло Кишкар зауважив, що у ВР Зеленському аплодували з Партії регіонів.
На думку нардепа, це погано для Президента, якщо йому аплодують представники антиукраїнських сил, які розвалювали Україну. Зеленський не згадав про російську агресію й не назвав агресора. Нічого доброго це нашій країні не обіцяє.
Розчулив прощальний текст ексшефа СБУ Василя Грицака. Він заявив, що йде з важким серцем, оскільки піднімає голову російський реваншизм. Наскільки я пам’ятаю, і за Грицака цей реваншизм особливо не ховався й голови не опускав. І реваншистів не нейтралізував так, як слід. Може, тут і не Грицак винен, а вічні «договорняки» Порошенка? А в Росії радіють, вони вважають, що для них склалася в Україні добра кон’юнктура. Сьогодні небезпека краху української держави велика як ніколи. І тоді всі жертви нашого народу виявляться марними. Скільки ми ще втратимо, поки в нашому народі зникне популістський чад, дух «чорної ради»?
А стрічки новин на телеекранах пістрявлять повідомленнями. Наприклад, досягнута домовленість про зустріч Зеленського з президентом Молдови Додоном. Це фігура в Молдові церемоніальна, але Додон уже встиг публічно визнати Крим «російським». Якщо Зеленський зустрінеться, то це буде «удар під дих» усій українській зовнішній політиці, почнеться ланцюгова реакція визнань «російського» статусу Криму, й Україні буде вкрай важко захищати свої інтереси.
На «Прямому» у Євгенія Кисельова своїми враженнями поділився політолог Володимир Горбач. Інавгурація Зеленського нагадала йому інавгурацію Януковича. Партія регіонів (у її нинішній іпостасі) влаштувала овацію Зеленському. Горбача здивувала заява Зе про припинення вогню на Донбасі. Тобто жертва агресії припиняє стріляти, а це означає припиняє чинити опір.
На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» виступив Святослав Вакарчук. Говорив правильно, добре, щиро. Чому він не пішов на президентські вибори? Ми б тоді не мали нинішнього нещастя... У Вакарчука багато чудових ідей і намірів. А якщо вони налетять на скелі реальності? Святослав говорив, що треба, щоб Президент був підзвітним народові. Треба. А як це зробити, якщо той же Зеленський без особливих юридичних піруетів розганяє парламент? Вакарчук критикував олігархів. Зеленський теж критикує олігархів. Публічні теоретизування Святослава, може, й корисні, але думаю, що він доб’ється більшого, якщо просто буде збирати величезні стадіони на свої концерти. А там гомеопатичними дозами можна буде й легку для засвоєння теорію давати. І, звичайно, потрібна потужна телевізійна підтримка. Де її взяти? За командою Зе стояв і стоїть Коломойський з його «1+1» (і, мабуть, хтось іще). Те, що Вакарчук не пішов на президентські вибори — велика й трагічна помилка. Чи можна її виправити?
