Незабаром в Україні відбудуться меморіальні дні вшанування жертв Голодомору. Щороку паралельно із цими без перебільшення екзистенційними для нашої нації роковинами газета «День» присуджує Премію «За громадянську позицію в галузі публіцистики» імені Джеймса Мейса — щоб відзначити тих, хто сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості й самобутності, визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом проти українців. Нагадаємо, що премію засновано головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною, і вручають її вже восьмий рік поспіль.
У попередні роки лауреатами Премії стали відомі публіцисти й автори «Дня»: Ігор ЛОСЄВ (2009), Ігор СЮНДЮКОВ (2010), Сергій ГРАБОВСЬКИЙ (2011), Олександр ПАЛІЙ (2012), Петро КРАЛЮК та Володимир БОЙКО (2013), Валентин ТОРБА (2014), Іван КАПСАМУН (2015).
«Газета «День» є одним із найбільш авторитетних видань в Україні, — вважає доктор історичних наук, член Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. — З повагою до неї ставляться, зокрема, й ті люди, що стоять при владі. Всі лауреати Премії ім. Джеймса Мейса — або постійні автори газети «День», які майже кожного тижня друкують там статті, або ж власне співробітники видання. Те, що вони роблять, викликає у суспільства інтерес до газети. Зрозуміло, що Премія орієнтована на історію, не лише на Голодомор, але й на постгеноцидне суспільство, як називав його Мейс у своїх авторських колонках у газеті «День». Постгеноцидне суспільство — це наше щоденне життя. Завдяки газеті ми краще розуміємо тенденції розвитку, сучасне становище України. Багато поважних людей, авторитетів і в економіці, і в гуманітарній сфері цінують це видання й періодично виступають у ньому зі статтями, які цікавлять суспільство. Переконаний, що Премію слід присуджувати або журналістам, або науковцям, які поєднують науку із журналістикою. Особливо мені імпонує редактор рубрик сторінок «Історія та «Я» та «Україна Incognita» Ігор Сюндюков, якого знаю відтоді, коли він тільки-но прийшов у газету. Зараз він зовсім інша людина. Якщо раніше писав лише науково-популярні статті, то тепер — й актуальні аналітичні матеріали».
В одній зі своїх останніх статей для газети «День» (див. матеріал «Як і чому діяв «терор голодом» в № 190-191 від 21—22 жовтня) Станіслав Кульчицький порушив низку питань, пов’язаних із тим, що історичні міфи, які нагромадилися навколо проблем Голодомору, не зникають. «2018 року минають 85-ті роковини Голодомору, — розповідає Станіслав Кульчицький. — Переконаний, що Україна повинна знову звернутися до Генеральної Асамблеї ООН щодо визнання Голодомору геноцидом — цього разу ми матимемо значно більше шансів, ніж 10 років тому. Однак влада наразі не робить кроків у цьому напрямі. Вони зайняті нинішнім непростим становищем у країні, але ж певною мірою це становище викликане й тим, що Україна залишається постгеноцидним суспільством. Переконаний, що за ці два роки ми повинні активізувати не дослідження (вони вже давно здійснені), а їхню популяризацію серед населення. Рішення Верховної Ради й суду недостатньо — Голодомор має визнати ООН».
Події останніх років продемонстрували, які важкі наслідки для сучасності можуть мати невивчені уроки минулого. «На сході України, де Голодомор 1932—1933 років вирував з не меншою люттю, ніж у центральній і південній частині нашої країни, через півстоліття далеко не всі ставилися до нього серйозно, — розповідає журналіст газети «День» й лауреат Премії 2014 року Валентин Торба. — Так, щось було, вмирали люди, але ж і на Поволжжі вмирали, і під час великої війни гинули мільйонами... Таким чином радянська пропаганда та викривлена історіографія поступово з кількох поколінь вичавила не просто пам’ять про Голодомор, а головне — про його витоки, причини. Виросли люди, які втратили відчуття небезпеки, що зрештою й відіграло злу роль. Багато хто каже, що мій рідний Донбас ідентифікує себе з Росією, і саме тому двері для окупанта там були відчинені. Ні. Біда в тому, що Донбас здебільшого себе ніяк не ідентифікував, що й стало тлом для широкого поля інформаційних маніпуляцій. Окупант перед тим, як загарбати наші землі, вичавлював нашу пам’ять. Зрештою, війна вже триває — українцям відрізають руки з тризубом і саджають «на підвал» за вивішування українського прапора. І якщо ми не будемо робити все, щоб приводити до тями цілі пласти українців, то нам доведеться знову пережити етап постгеноцидності й поствоєнності. Тільки ще через 50 років вже може не народитись ще одного американця Джеймса Мейса, який би зробив за нас нашу роботу. Зрештою, Премія імені Джеймса Мейса, яку започаткувала головний редактор газети «День» Лариса Івшина, й покликана зробити наголос на важливості громадянської позиції тих, хто має цю пам’ять берегти та правильно вказувати на витоки трагедій».
Ім’я цьогорічного лауреата Премії імені Джеймса Мейса стане відомим 24 листопада — дізнайтеся його першими в газеті «День» та на сайті видання.
