Минулого тижня завершився багатостраждальний телепроект «За склом-2. Останній біфштекс». Об’єктивні складності на його початку перетворювалися на складності під час його перегляду. Виявилося, що дивитися реальне TБ — досить- таки нелегка штука. В цьому нас переконали на «1+1». Не дивно, якби нове в технологічному плані шоу з’явилося на якомусь іншому каналі. Адже на «1+1» з’явилися перші документальні спецпроекти («Табу», «Проти ночі», «Телеманія» і т.д.), вітчизняні серіали та різні розважальні шоу. Останнім часом телеканал почав тісно співробітничати з російськими колегами. Так, реал-шоу «Останній герой» користувалося популярністю в усіх верств населення. Взимку, коли у населення поголовний авітаміноз, грип і масова депресія, «островитянська» зелень і сонце підіймали настрій, а пристрасті навколо переможця — ще й тиск. Шоу пройшло «на ура» — навіть скептики визнали клас цього проекту.
Наступним кроком у співпраці з росіянами став «реал»-проект «Останній біфштекс». Перша серія «За склом» в Росії користувалася не меншою популярністю, ніж «Останній герой». Ми ж могли стежити за героями першого «застеколья» тільки в Інтернеті. Популярність першого проекту швидше всього стала причиною, через яку «Останній біфштекс» потрапив на «1+1». Але більш ніж спокійна реакція українського телеглядача виявилася несподіванкою. Проте це можна пояснити. Як говорив Остап Бендер: «Вам підсунули не те хутро». І якщо у знаменитого персонажа Ільфа і Петрова ця фраза означала щось краще, то тут — навпаки. Організатори другого «застеколья» збільшили кількість учасників, час добровільного заслання, але інтриги це не додало. Учасники віддали перевагу бізнесу над сексом. Телеглядач чекав першого. Ну пили, ну сварилися-мирилися, ну і що?.. Нас цим не візьмеш. Іноді серії були настільки нудними, що додивитися їх до кінця було неможливо. Це і спричинило падіння інтересу до шоу. Вірними «За склом», за спостереженнями експертiв, залишилися підлітки від 14 до 20 років. Звичайно, в Росії більше великих міст, де сформоване певне молодіжне середовище, «свій» глядач для цього проекту. Відповідно, там і «свого» глядача набагато більше, ніж в Україні. Можна передбачити, що ще однією причиною «провалу» у масового глядача, на якого «1+1» все-таки жорстко орієнтований, стала трансляція шоу в той час, коли час рядовий телеглядач звик «їсти» художній фільм або серіал. Йому ж запропонували споглядати чужі проблеми — «у формах самого життя». Так, орієнтація на масові смаки, заохочення особливого різновиду підглядання — з деяким менторським моментом навчання азам бізнесу — зіграла злий жарт з «1+1»: канал залишили навіть ним же виховані глядачі. І тепер, немов стрепенувшись, він у передвиборних дебатних і міждержавних мостах (проекти, цікаві більш зрілим людям) намагається повернути здобуте стількома роками праці. Визначаючи основну аудиторію каналу, його генеральний продюсер О. Роднянський назвав людей віком до 35 років. В опитуванні «Дня» про шоу «За склом 2. Останній біфштекс» взяли участьглядачі, які вважають себе шанувальниками «1+1», але належать до різних поколінь. А прокоментувати криву інтересу до шоу ми попросили психолога.
Юрій ОНУХ, директор Центру сучасного мистецтва, незалежний куратор:
— До цього проекту, як і взагалі до так званого «реального телебачення», у мене дуже критичне ставлення. Я вважаю, що це фікція — не більше, хитрий спосіб імітувати реальність. Звичайно, вона є, ця реальність, але лише телевізійна. Порівнюючи ці шоу із трагічними подіями 11 вересня у США, говорити тут про реальність телебачення, як віддзеркалення дійсності, просто смішно.
Олесь ДОНІЙ, голова ТОВ «Остання барикада»:
— Ідея сама по собі дуже цікава, але тут не може не бути штучності. Це як КВК: спочатку гравцями керував справжній азарт, а потім Клуб веселих і кмітливих перетворився на виступи студентських міні-театрів, шоу-студій. «За склом» ми спостерігаємо гру акторів-аматорів. Це, безумовно, цікаво, проте не дуже щиро.
Олександр ГРАБАР, фахівець 2-ої категорії ДП «ІОЦ «Держінфотур»:
— Програма «За склом» мені сподобалася тим, що у ній показано чіткі аспекти життя людей, які опинилися у незнайомій ситуації. Не сподобалося в програмі те, що режисер і, природно, організатори проекту вставляли «палиці у колеса» деяким учасникам. Мені особисто більше подобалася команда «23.30» — у них один з одним були набагато чесніші стосунки. Одночасно учасники, нібито ненавмисне, але все ж почали нав’язувати свої правила гри — і це, звісно, не могло сподобатися організаторам. Єдиною чесною людиною в «застеколье» залишився Макс, який до кінця програми продовжував не догоджати режисеру і відверто говорив, що він думає про всіх.
Олександра ІВАШИНА, культуролог, викладач Києво- Могилянської Академії:
— Я дивилася це шоу, правда, під кінець менше, ніж раніше. На мою думку, те, що організатори «Останнього біфштексу» зробили акцент на розвитку взаємин на економічному ґрунті, дещо зменшує глядацький інтерес. Проте цікаво спостерігати, як зникає межа між тим, що «за склом» та поза ним.
Михайло ІЛЛЄНКО, кінорежисер:
— Якщо відверто, мені ця програма — «За склом» — не особливо цікава. Я, напевно, перебуваю в цілком іншому колі проблем, живу в іншому ритмі. Я намагався дивитися «За склом», але просто не зміг.
Наталя СУМСЬКА, актриса театру ім. І. Франко:
— Я декілька разів намагалася дивитися цю програму, і у мене склалося враження, що там все «притягнуте за вуха». Мені подобається ранковий ефір каналу «1+1» — «Сніданок» — там багато культурних новин. Програми на зразок «За склом» дезорієнтують молодь, а вона ж, як губка, все вбирає. І потім — ми весь час наслідуємо Захід, а вже давно час створювати свій культурний пласт.
Володимир ГОРЯНСЬКИЙ, актор Театру драми і комедії на Лівому березі:
— У мене негативне ставлення. Я не люблю підглядати у замкову щілину. Мені здається, що лідерство, за яке борються герої шоу, нанизане на негативні емоції. «Реальні проекти» такого роду — це тимчасове явище, мода, яка скоро мине. Однак ці експерименти погано відбиваються на підростаючому поколінні. Проте я дуже люблю канал «1+1».
Олексій РЯБОКОНЬ, аспірант Інституту програмних систем НАНУ:
— Дуже здивувався, коли почув, що багато моїх знайомих, подивившись декілька випусків «За склом», кидали його дивитися. Дивно. Невже вони там нічого для себе не знайшли? Знаєте, майже одночасно крутили «За склом» та «Останній герой». В обох проектах розкриваються причини поведінки різних людей у різних обставинах. Відмінність в антуражі: у першому — бізнес, у другому — екзотика острова.
Я дивився «За склом» від початку до кінця. У мене таке враження, буцiмто це психологічний практикум з улагодження конфліктів, розвитку вміння спілкуватися з «незручними» людьми, поведінки у непередбачуваній ситуації. Героям шоу весь час доводилося тримати розум у напруженні та будувати свою лінію поведінки, яка б привела до перемоги. Найскладнішою у грі була необхідність поєднання конкурування зі співпрацею, вмінням не втратити якісь людські якості в особливо гострих ситуаціях. Шоу приваблювало ще й тим, що давало можливість прослідкувати, які саме особисті якості сприяють досягненню успіху, а які тільки заводять у глухий кут.
Юрій БОЯНОВИЧ, психолог, старший викладач Харківського національного університету:
— Річ у тому, що ніяка передача не зможе претендувати на 100 відсотковий рейтинг у населення. Це пов’язано з тим, що у нас, як і у всьому світі, одночасно співіснує кілька субкультур. Стосовно тієї субкультури, до якої звернена програма «За склом», то це досить цікава частина суспільства. Це — підлітки. До речі – зовсім не обов’язково підліткового віку. Це люди, для яких головною цінністю є спілкування. Таким людям надзвичайно цікаво спостерігати за розвитком чужих стосунків. Наприклад, деякі дивляться латинські серіали. Що стосується передачі «За склом», то тут є ще один цікавий момент: з числа претендентів на участь у шоу обрали найбільш розкутих. І тому не дивно, що підлітки до 18 років з цікавістю спостерігають за фазами розвитку стосунків — і, на мій погляд, нічого страшного в цьому немає. Інша річ, що організатори програми повинні були розуміти, до кого конкретно вони звертаються.
Для даної підліткової групи характерне утвердження себе в соціумі, завоювання і відстоювання свого статусу. Саме тому їх приваблює можливість подивитися на чиєсь спілкування збоку — хто переможе, хто головний. Люди ж, зібрані в цьому «акваріумі», більш зрілі. Для тих, хто були спокійніші та переросли цей вік, програма виявилась нуднуватою. Але вони як потрапили в цей світ, так і не виходять звідти. Іноді приймаючи правила гри, іноді дистанціюючись від них. Для фахівця в галузі соціальної психології це дуже цікава тема для роботи.
