Ні, все-таки наші політики нудьгувати нам не дають. Не встиг народ відпочити від мундіаля, аж знову треба поспішати до телевізора, щоб не пропустити чергової порції «смачненького». Шкода, в парламенті немає арбітра (не плутати з арбітром нації), і червоних карток нікому не дають, а то залишених «на полі» на жодну коаліцію не вистачило б.
Але ж весело! І року не минуло, а в нас уже і спікер є, і віце-спікер. Того й гляди, до Нового року урядом обзаведемося. А пристрасті, пристрасті! Не встигла Юлія Тимошенко показати регіоналам язика, приміряючи під себе прем’єрське крісло, як вони їй такою смачною дулею відповіли... І заслужено, не треба було поспішати, не треба було підганяти, не сівши в сідло. Але найбільше, звісно, відзначився Олександр Мороз. Ось він, політичний досвід! Провести такий бліцкриг потайки від своїх соратників — багатого варте. Утім, про вартість операції теж подейкують про десятки мільйонів і не в національній валюті. А з іншого боку, обдурили ж «оранжисти» дідуся, поманили спікерством — і кинули. Образили, загалом. А тут швиденько інші — підібрали, обігріли... І дали те, що інші лише обіцяли. Дуже доречно виниклу ситуацію проілюстрував кадрами з рязанівського «Гаража» «1+1» у підсумковій «ТСН»: «Непідкупна моя, вчасно зрадити — це не зрадити, це передбачити». А непідкупна — це хто? От-от, претендентів на такий статус у нас і вдень із свічкою не знайдеш. А що стосується Мороза, то це, швидше за все, його останній «бенефіс», який може бути серйозно зіпсований достроковими виборами. Якщо такі відбудуться, йому залишаться лише спогади. Втім, не лише йому.
Після «купальської морозної ночі» (так обізвали відомі події телевізійники «НТН») у журналістів з’явилася можливість стрепенутися, озирнутися та взяти участь у загальному процесі. Що й було зроблено. І «Свобода слова» на ICTV, і «Рада» на Першому національному, і всі інші новинні та підсумкові програми інших каналів із очевидним задоволенням кинулися в бій. Знову з парламенту прямі включення та «військово-польові» репортажі, знову на екранах старі-нові обличчя, знову обвинувачення та спроби інтерпретувати Конституцію під себе. Не залишилося непоміченим і те, що на сайті Президента інформація про легітимність Мороза-спікера провисіла недовго — формулювання виправили на більш обтічне. А ще кажуть, слово — не горобець...
Великий успіх мав і телемарафон на «5 каналі». Не можна сказати, що всі його ведучі були неупереджені, але різнопланові гості згладжували іноді виниклі незручності. Залюбки коментував парламентські бої Володимир Литвин. І кому, як не йому, знати всі таємниці бурхливого парламентського життя. І перспективи в його партії в разі дострокових виборів непогані, хоча він уміло приховував свою зацікавленість у тому, щоб вони все-таки відбулися.
Загалом, події у владі затьмарили собою все. Хоча, звісно, ними подані протягом тижня матеріали не обмежувалися. Серед інших цікавим вийшов репортаж про «червону» колонію («ТСН»), у якій сидять ті, хто мав захищати закон. Причому щорічно «народонаселення» «червоної» зони поповнюється в середньому на 400 ув’язнених. Це при тому, що за грати запроторюють аж ніяк не всіх, хто того заслуговує. Звісно, засуджені своєї провини не визнають або визнають частково. Безперечно, вони вважають, що з ними обійшлися дуже суворо. Тепер у них свій тюремний ансамбль і пісні свої. Пісенний асортимент — без гаркітливого шансону, але самовиправдання — «посадили ні за що» — ті самі, що й у тих, хто був із ними по різні боки барикад. Чи все-таки не по різні?
У нашій країні, яка волає про необхідність судової та правової реформи, так складно зрозуміти, хто є хто, хто за що, хто з ким, хто проти кого. У 15-ту річницю своєї незалежності держава не входить, а вповзає. Вона, як і раніше, не має чітких орієнтирів, ідей і загальних цілей. Вона ніяк не може позбутися хвоста смути, ніяк не може переступити через особистісні міжусобиці, закінчити період переділів і поновлюваної плутанини. У нас досі дуже багато політиків і чиновників, які прагнуть прогнути під себе «изменчивый мир». А народ наш усе гнеться, але не ламається. Але чи надовго вистачить початкового запасу терпіння, не знає вже ніхто. Поки що очевидне одне — верхи вже не можуть, а низи не хочуть. Вам це нічого не нагадує?
