У романі В. С. Моема «Вістря бритви» одній героїні другого плану, художнику-початківцю, чоловік радить не намагатися малювати «по-чоловічому», а залишатися жінкою і в житті, і в творчості... Саме цією думкою я озброїлася на захист, а може, і у виправдання деякої вузькості тем моїх робіт. Адже що може бути більш «жіночим», ніж любовне зображення тварин і квітів?
Найперші мої спогади пов’язані з тваринами. Скільки себе пам’ятаю — завжди вдома було не менше трьох песиків. Можливо, це і стало імпульсом до малювання, адже тварини сповнені краси. Вони заповнюють своєю, деколи химерною і не всім, на жаль, зрозумілою, красою усі шпаринки неідеального сучасного світу.
Звісно, в дитинстві я не піддавала це аналізу, а просто несвідомо закарбовувала на папері свої враження, свій головний інтерес — собак. Собаки стали для людей даністю, чимось звичним... Майже всі забули чи просто не усвідомлюють, що собаки і всі тварини взагалі — паралельні всесвіти. Всесвіти із зовсім іншою будовою, всесвіти, без яких ми б не були людьми...
