Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Парне» мовлення

Європейський формат чи... радянська школа?
5 жовтня, 2007 - 00:00
МОДА НА «ПАРНЕ» ВЕДЕННЯ НОВИН ПОВЕРТАЄТЬСЯ. ОКРІМ ТОГО, СПЕЦІАЛІСТИ ЗАПЕВНЯЮТЬ, ЩО НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКА ФОРМА ПОДАЧІ НОВИН БУДЕ ЗАПРОВАДЖЕНА НА БІЛЬШОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ТЕЛЕКАНАЛIВ / ФОТО НАДАНЕ ПРЕС-СЛУЖБОЮ «1+1»

Вплив Європи на політичне, суспільне та культурне життя українців на сьогодні більш ніж помітний. Наше телебачення в цьому плані теж не пасе задніх. Якщо минулого сезону вітчизняні телеканали лише говорили про європейські формати та методи роботи у західних державах, то сьогодні ми спостерігаємо активні зміни у підходах до створення власного медіапродукту.

В першу чергу, це яскраво відображається на службах новин. Це і не дивно. Адже, в певній мірі, від якісної та вдалої подачі інформаційного матеріалу залежить імідж телеканалу. Перший крок до телевізійних європейських традицій зробили телеканали К1, НТН та «1+1».

Цікаво те, що в даному випадку мало хто знає, що європейські традиції базуються на радянській школі дикторства. На жаль, на сьогодні жоден з телевізійників не компетентний у цьому питанні. Це підтверджує і відомий дослідник історії телебачення Іван Мащенко.

«Парне» ведення теленовин — це традиція, започаткована ще радянським телебаченням. Річ у тiм, що зарубіжне ТБ, як правило, не визнавало посади чи статусу диктора, в розумінні читця новин. У них були, та й залишаються, ведучі новин. Як правило, на Заході завжди був культ ведучого. Ця особа притягувала глядачів до випусків новин, робила їх цікавішими, так би мовити, захоплюючими», — розповідає Іван Мащенко.

Що стосується радянського телебачення, то з початку його заснування, і на центральному ТБ, і на українському, випуски новин читали диктори: чоловік та жінка. Згадаймо лише відомий дует Ігора Кирилова та Ганну Шатілову. Власне кажучи, такий спосіб ведення був скопійований з радіопрограм. «Адже радіо почало раніше розвиватися. Це стосується і форми, і жанрів програм, «парні» випуски новин також виникли там. Для радіо це було особливо актуальним, адже там працює лише голос. Зміна голосів чоловічого та жіночого давала можливість додатково вiдділяти одну частину новин від іншої, або одну інформацію від інших. Тим паче радіо та телебачення у радянський період було однією структурою. Тому і не дивно, що ТБ, розвиваючись, багато чого на себе перейняло» — додає пан Мащенко.

Цікаво і те, що перші випуски новин, а це було на початку 50-х років минулого століття, читали радійні диктори. Вони фактично передавали в ефір те, що йшло по радіо. З часом до інформації додавалися фотографії, потім кінозйомки. Але принцип парного ведення з розподілом інформації на два голоси залишився. Фактично це правило діяло до кінця існування радянського телебачення.

З приходом демократії таке поняття, як «диктор», втратило свою актуальність. На українському телебаченні вже використовували термін «ведучий». Також зник стиль «парного ведення». Набули популярності авторські програми та манера ведення новин, так би мовити, від себе. Адже ведучі часто самі збирали матеріал, старалися осмислити його та донести до глядача. Так тривало більше десятка років.

І ось знову ми повертаємося до доброго старого «парного» висвітлення новин. Європейські психологи стверджують, що такий формат сприяє кращому сприйманню та запам’ятовуванню новин. Створюється своєрідна динаміка, емоційність, завдяки якій глядач не стомлюється, переглядаючи випуск новин. «Глядач має відчути конкретний момент, — відмічає генеральний продюсер ТСН каналу «1+1» Володимир Карташков. — Британці називають це хімією сексу». Український психолог та бізнес-тренер Олексій Шнеєр не погоджується з останнім визначенням, адже в його розумінні хімія сексу — це дещо інше, аніж просто дуети у програмах. Але підтверджує те, що дійсно глядач більш зацікавлений у подібному форматі. «Люди створені так, що одні краще запам’ятовують те, що каже жінка, інші — те, що каже чоловік. І це природно. Тим паче, з точки зору психології люди краще сприймають інформацію у формі діалогу».

З цим погоджується і Іван Мащенко. «Окрім того, повнометражний випуск триває півгодини, а їх не так легко відпрацювати. Таким стилем ведення значно полегшується робота ведучого. Та проблема полягає в тому, що потрібно дуже добре підбирати партнерів по знімальному майданчику. Адже вони мають органічно вести програму, не акцентуючи увагу на собі», — додає він.

Цікавий той факт, що формат «парного» ведення теленовин в Україні зараз набуває своєрідного стилю. Порівнюючи з манерою ведення британських та німецьких ведучих, можемо з упевненістю сказати, що українським журналістам притаманна більша емоційність, що значно зближує їх з народом. Ведуча не просто сухо доносить до реципієнта інформацію. Вона з пояснюючою інтонацією звертається і до свого колеги. Таким чином, створюється вільний, не напружуючий характер подачі новин. Та Іван Мащенко запевняє, що такий спосіб мовлення для новинних програм абсолютно не прийнятний. «Адже новини повинні залишатися новинами. Дуже велике значення має те, як пара освоює технологію начитки. І спроби спілкування ведучих між собою не зовсім вдало у нас використовуються. Це має штучний вигляд. Цього не потрібно робити». Та інші спеціалісти переконані, що подібна манера спілкування з глядачем має своє місце в телевізійному просторі й найближчим часом буде популярна не на одному українському каналі. Але вже сьогодні, за словами самих глядачів, подібний формат їм значно більше подобається.

Ірина КОНОНЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: