Перша емоція, яку викликало затримання кореспондента «Укрінформу» Романа Сущенка в Росії — навіщо він туди поїхав? Він що, не розумів небезпеки?
Думаю, що так, Роман не бачив ніякої загрози і тим більше не чекав арешту.
В принципі, мав рацію. Його колеги, українські журналісти, в тому числі досить відомі, часто відвідують РФ, я вже не говорю про Крим. Національна спілка журналістів України та провідні українські медіаорганізації постійно організують спільні проекти з росіянами.
Якщо брати представників інших професій, то потік людей, на паспортах яких витіснений тризуб, до Росії просто нескінченний. Бізнесмени, заробітчани, «діячі культури та мистецтва»... Навіть силовики не бачать нічого незвичайного в відвідинах РФ. Наприкінці вересня головний військовий прокурор України Анатолій Матіос оприлюднив на своїй сторінці в «Фейсбуці» фотографію, на якій зображений його підлеглий, підполковник з Головної військової прокуратури, який... підкорює гору Ельбрус на російському Північному Кавказі.
Ідея введення візового режиму або розриву дипломатичних відносин викликає шалений опір не тільки проросійських партій або їх електорату. Навіть чинні державні чиновники та нібито патріотично налаштовані політики, експерти та активісти обурюються щодо пропозицій запровадити візи або закрити посольства та консульства.
Отже, якщо Україна і Росія мають жваві контакти на усіх рівнях, активно співпрацюють в різних сферах, чому тоді боятися відвідувати сусідню країну?
Така логіка, теоретично, має право на існування. От і Роман Сущенко, який вирішив поїхати до Москви в гості до двоюрідного брата, страшні історії про українських бранців в російських в’язницях на себе ніяк не примірював.
Але одразу після приїзду до столиці РФ журналіста було затримано і відправлено до «в’язниці для терористів» — Лефортово. Федеральна служба безпеки Росії заявила, що Роман Сущенко збирав секретні відомості про діяльність Збройних сил і Національної гвардії РФ і є «співробітником української розвідки». Проти нього порушено кримінальну справу за статтею «Шпигунство», триває слідство. Лефортовський суд Москви заарештував Сущенка на два місяці за звинуваченням в «шпигунстві» (стаття 276 КК).
Не зважаючи на «журналістську солідарність», про яку так люблять говорити керманичі та активісти української медіаспільноти, російські журналісти не збираються кидатися на захист колеги. Актуальна версія для росЗМІ — «не все так однозначно». Зокрема, без уваги не залишаються репортажі Сущенка з Франції про долю «Містралей». Дійсно, чим це ні військова розвідка? (Тут має бути сумний смайлик.)
Російські медіа також згадують навчання Романа в військовому навчальному закладі (чи у Львові, чи у Києві) і акцентують увагу на тому, що він міг перебувати на військовій службі. Деякі дописувачі прямо називають кореспондента «Укрінформу» «журналістом в погонах». Інші надають перевагу прозорим натякам: «Чем занимался лейтенант Сущенко с 1993 по 2002 год, когда стал корреспондентом «Укрінформу», остается неясным» (газета «Коммерсантъ» в номері за 4 жовтня).
Хоча, треба зазначити, висновки той же «Коммерсантъ» робить реалістичні: «Украинского журналиста взяли на обмен».
Ось так — поїхав до брата, а став заручником. Тепер, виходить, треба чекати медійної «розкрутки» його постаті і пропозицій, на кого його хочуть поміняти...
На завершення для усіх захисників дипломатичних відносин з Росією та неабиякої користі диппредставництва України в РФ хочу навести такий факт: за даними журналіста київської «Деловой столицы» Олексія Кафтана, українське посольство в Росії було проінформовано про арешт Сущенка ще 1 жовтня, в суботу. Але воно мовчало. В результаті дружина Романа дізналася про те, що трапилося, лише 2 жовтня, а громадськість — 3-го. І то — завдяки розголосу в російському інформаційному простору.
Для прибічників вільного відвідування Росії надаю деякі відомості від «Центру інформації з прав людини» та «Центру громадянських свобод».
Кореспондент «Укрінформу» став 29-м громадянином України — політичним в’язнем Кремля. До затримання Сущенка у в’язницях Росії перебували щонайменше двадцять вісім українців, ув’язнених за політичними мотивами.
Українським громадянам висувають абсурдні звинувачення, здійснюють психологічний тиск, вдаються до тортур, аби ті визнали себе винними. Ці дії є складовою частиною війни, яку проти України веде Росія, вважають правозахисники.
Лише окремих бранців вдалося звільнити через процедуру обміну. Більшість залишається за ґратами. За даними правозахисних організацій, дехто з в’язнів доведений до жахливого фізичного і психологічного стану.
