У вітчизняних медіа дедалі більше говорять про зміну власників низки рейтингових телеканалів. Хоча й колишні не відрізнялися, м’яко кажучи, особливим українофільством.
Наша інформаційно-політична реальність сумна тим, що тут існує потужний проросійський сегмент, який багато в чому компенсує Кремлю відключення російських телеканалів в Україні. І ця телевізійна «Вандея» робить свою справу, неабияк погіршуючи ситуацію в країні.
Чи виграє антиукраїнська пропагандистська «телеескадра» президентські та парламентські вибори 2019 року? Шанси у неї великі, грошей, судячи з усього (про джерела не говоритимемо, вони очевидні.), неміряно, а крім того, промосковське ТБ - це одна з кількох колон, що наступають на українську державність. Наша влада, вочевидь, з такою інформаційною даністю цілком змирилася, принаймні жодних рухів, спрямованих на виправлення становища, не видно.
Залишається, як завжди у нас (за відсутності ефективної держави), покладатися на громадськість? На добровольців і волонтерів? А поки на «Еспресо-TV» ведуча Мирослава Барчук закликала політиків, депутатів, експертів до бойкоту одіозних телеканалів. Ну, чимала частина наших діячів заради рейтингів готова йти до студії хоч до Люцифера. Мене досі дивує, коли бачу на телеканалі NewsOne Андрія Іллєнка, Юрія Левченка й інших представників ВО «Свобода». Хочеться запитати: хлопці, що ж у вас спільного з Мураєвим? І, звичайно, думаєш: а на що ще здатні наші патріоти заради рейтингів? Наскільки я пам’ятаю, «Свобода» найбільшу популярність мала тоді, коли не ганялася за рейтингами на сумнівних каналах. Ідеологом подібної поведінки виступив на «Еспресо-TV» Олесь Доній. На його думку, якщо стояти на своїх позиціях, то можна виступати на будь-яких телеканалах. Шоправда, полум’яні спічі подібних непохитних борців можна легко «вмонтувати» в будь-який контекст». Мали рацію стародавні, закликаючи: «Не засідай в раді нечестивих». Доній знайшов цікаве виправдання: оскільки в студії зайшла мова про повернення пана Медведчука в українську політику, екс-депутат заявив, що оскільки СБУ не бачить у діяльності лідера «Українського вибору» нічого поганого, то СБУ нічим не краще за Медведчука. Тут-таки Доній справедливо докорив спецслужбі масовою зрадою в Криму та на Донбасі й запитав: чи всі зрадники СБУ локалізувалися на нині окупованих територіях? А в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі їх немає? Словом, логіка Донія така: якщо влада вчиняє неправильно, то окрема особа тим паче має моральне право вчиняти неправильно. Гріховність влади дає карт-бланш на гріхи всім іншим?
Мирослава Барчук поставила запитання політологові Палію та заступникові директора Інституту стратегічних досліджень Яблонському: чому Медведчука пустили в українську політику? Яблонський знайшов у цьому позитив: мовляв, тепер у зв’язку з виборами Москва для Медведчука випускатиме на свободу більше наших заручників. А далі пішла чергова демагогія про «цінність людського життя». Ми такі «гуманісти», що заради однієї людини пожертвуємо всією Україною, всією нацією? Знаю, що, наприклад, мій земляк Олег Сенцов такою ціною ні життя, ні свободи не прийме. Тут вимальовувалася інша картина: Путін захоплює потрібну кількість українських громадян, кидає їх за грати, а потім, коли його висуванці в Україні підуть на вибори, випускає кілька десятків українських в’язнів. У результаті путінці отримують свої бали популярності, репутацію миротворців тощо. А у Верховній Раді створюється потужна кремлівська фракція, що руйнує Україну на користь Москви. І Палій з Яблонським вважають таку схему нормальною й допустимою? Тут іще один мерзенний, огидний договорняк.
Ця влада явно переоцінює себе і вважає, що вона може з усіма домовитися, всіх перехитрити й усі питання «повирішувати».
Юрій Бутусов на «Еспресо-TV» зауважив, що Медведчука в політичне життя України повернув Петро Порошенко. Свого часу Януковича в політичне життя України повернув Віктор Ющенко. Ну, Ющенко ще дешево відбувся зрештою. Чи пощастить так Порошенку? На жаль, Медведчук у нашій політиці - це символ політичної поразки України, нездатності влади захистити внутрішнє життя країни від маніпуляцій Кремля.
Крім імпульсів, що йдуть від власників телеканалів, чималий негативний внесок роблять від себе й телеведучі. Ось, наприклад, порівняно нещодавно на телеканалі ZIK довелося подивитися в програмі «Гра з вогнем» Тетяни Даниленко дискусію кандидата історичних наук Кирила Галушка й політолога Андрія Мішина щодо питань автокефалії української православної церкви. Пан Мішин серед українських спеціалістів- релігієзнавців, наскільки мені відомо, помічений не був. Тому вибір гостя студії Тетяною Даниленко викликає подив. Політолог злорадів з приводу того, що, на його думку, Україна Томос про автокефалію не отримає ніколи. Він безпідставно стверджував, що нібито українська автокефалія суперечить європейським цінностям і заперечує релігійну свободу» (?!!).
Мішин вів дискусію в манері російського ТБ: маніпулював, перекручував, затикав рот опонентові. До речі, стверджуючи, що у сучасному світі немає місця національним державам, пан Мішин «сів у калюжу». Буквально днями Кнесет (парламент) Ізраїлю ухвалив закон про те, що Ізраїль є єврейською національною державою. Я вітаю це рішення Кнесету й сподіваюся, що Україна так само нарешті визначиться й визнає себе (на рівні закону та Конституції) українською національною державою, тобто державою української нації.
На жаль, я не міг розчути багатьох аргументів Кирила Галушка, оскільки його голос постійно перекривався істеричними вигуками пана Мішина. Що ж, замість плідної дискусії вийшло щось подібне до склоки на кухні комунальної квартири. Невже Даниленко не знає професійних релігієзнавців в Україні й запрошує людей далеких від цієї сфери? Утім, якщо їй потрібні скандал і хаос у студії, то вона робить абсолютно правильно.
На майбутнє хочу пані Даниленко назвати релігієзнавців з бездоганною академічною й експертною репутацією: Саган, Філіппович, Єленський, Юраш, Колодний та ін. Але у них є маленький недолік для олігархічного ТБ: вони не скандалісти, а інтелігентні люди. Сумно, але у багатьох наших телеведучих сформувався свій «золотий стандарт»: запрошувати до студії клакера й давати йому повну можливість своїм криком тероризувати професіонала.
На «112» ведучий Володимир Полунін цікавився наслідками анонсованого міністром інфраструктури Омеляном припинення залізничного сполучення з ворогом. Полунін дуже переживав про економічні втрати. Яка економіка з агресором, якщо ми реально можемо втратити свою країну? А втративши голову, за волоссям не плачуть. Тут повне нерозуміння пріоритетів чи щось інше? Це нагадує реакцію засудженого до повішення, який понад усе переймається вартістю мотузки: чи не дорого?
На жаль, олігархічне TV нав’язує такий патологічний стиль мислення мільйонам українців. Так, нинішня влада постійно дезорієнтує націю своєю політикою. На тому ж ZIK Віктор Ющенко повідомив, що 2014 року Росія була першим торгівельним партнером України, першим 2015-го, першим 2016-го, першим 2017-го. Ющенко поставив запитання владі: ви дійсно воюєте проти РФ? Ви дійсно збираєтеся звільняти захоплені ворогом території? Так, факти такі, що їх не заховати ні за якими бравурними парадами на Хрещатику. Та й сам парад у такому контексті справляє враження вистави й показухи радянського зразка. Дуже багато чого в діяльності нашого державного апарату, політикуму є просто імітацією. У наших ворогів за «поребриком» це називають «потемкинской деревней».
А доти, доки політичну поведінку мільйонів українців визначатиме олігархічний телевізор, розраховувати на позитивні зміни в результаті виборів не доводиться. Ну, а паради у нас навчилися проводити майже бездоганно. Навчитися б так воювати.
