Відома українська журналістка і телеведуча Тетяна Даниленко, яка пропрацювала на «5 каналі» тринадцять років, на початку березня перейшла на ZIK. Там вона розпочала роботу над авторським проектом «Face2Face». «День» розпитав ведучу, чому саме прийняла рішення змінити місце «професійної прописки», чим проект на ZIKу відрізняється від роботи на «5 каналі» та як вона ставиться до нового «тренду» — діючих політиків у ролі телеведучих.
— Тетяно, ваш перехід на ZIK викликав чималий розголос в ЗМІ, багато хто про це писав. А от про причини — майже нічого невідомо. Скажіть, що стало ключовим фактором, який перехилив ваги на бік більш молодого мовника? Адже українські глядачі давно звикли асоціювати вас як ключове обличчя «5-го каналу».
— Я — людина адреналіну, революцій та марафонів. Для того, щоб я була задоволена собою, своєю роботою, у моїх ефірах має відбуватися щось визначне й непередбачуване водночас. Це мають бути ефіри, де треба діяти швидко й ризиковано. Усього цього ставало дедалі менше в моєму професійному житті. Не через проблеми цензури чи тиску, а, хоч як це дивно, через досить високі позиції на каналі — останні три роки я вела щоденне політичне ток-шоу і періодично брала інтерв’ю у високопоставлених спікерів. Розмірена і поважна робота, в якій є багато своїх нюансів, але це — стеля, в яку я вперлася головою. На певному етапі я відчула, що далі не росту, бо принаймні в межах «5-го каналу» я зробила все, що могла. Була репортером, провела тисячі випусків новин — ранкових, денних, вечірніх, була автором підсумкової недільної програми — це, мабуть, був найприємніший етап з творчої точки зору, робила марафони і ток-шоу. Тривалий час було відчуття, що як повітря потрібен рух, нехай він навіть буде в хибному напрямку. Перехід на ZIK — крок у невідоме, але це рух і пошук себе.
— У чому головна відмінність роботи у авторському проекті «Face2Face» у порівнянні з політичним ток-шоу «Час: підсумки дня»?
— «Час: підсумки дня» — щоденне політичне ток-шоу з багатьма гостями, програма «Face2Face» — це годинне інтерв’ю з актуальними спікерами. Цілком різні жанри. Звичайно, я б дуже хотіла вести великий проект з багатьма гостями — ток-шоу зараз є найбільш затребуваним жанром, бо український глядач дуже політизований. Але річ у тім, що програма Савіка Шустера — поки що останнє велике ток-шоу на українському телебаченні. Хоч як би хто до нього ставився. У жодного каналу, як ми бачимо, зараз немає можливостей зробити щось подібне за рівнем. Можливостей як фінансових, так і політичних — для цього потрібні колосальні ресурси. Є безліч дрібніших проектів на кожному каналі (зокрема й та програма, яку я вела на «5 каналі»), в яких змагаються у красномовстві політики й експерти не першого ешелону, але це не та дискусія, яка впливає на реальне ухвалення політичних рішень. Тому я вирішила трохи відійти від звичного жанру і спробувати робити інтерв’ю з тими, хто або справді на щось впливає, або глибоко обізнаний.
— Перейшовши на ZIK, ви заявили, що особливо цінуєте те, що з боку інвестора та менеджменту отримали «гарантії повної свободи». Чи можна говорити у такому разі, що на «5-му каналі», який належить Президенту України Петру Порошенку, таких гарантій не було?
— Для мене і на попередньому місці роботи це було важливо. На «5-му» теж була угода про невтручання. Річ у тім, що на кожному каналі, хоч яким би вільним він був, є інтереси інвестора. І в кожній такій угоді прописано, що свобода закінчується там, де це шкодить його інтересам. Чесно кажучи, мені нічого скаржитися на Петра Порошенка як на інвестора, але я буду лукавити, якщо скажу, що його президентство не наклало свого відбитку на канал.
— Останнім часом все більше телеканалів запрошують у ролі ведучих авторських програм відомих політиків, до того ж — чинних. Ви як професійний телевізійний ведучий як особисто сприймаєте таку тенденцію? Адже, з одного боку, можна говорити про конкуренцію — витіснення з екранів журналістів та ведучих, а з іншого — про елемент політичної корупції, адже чинні політики не просто сидять на каналах як гості, а можуть модерувати ефіри й, відповідно, пропагувати ту чи іншу політичну силу.
— Це відлуння американської політичної моди. Як раніше намагалися мавпувати Росію, так зараз — США. З перемоги Барака Обами на президентських виборах українські політики зробили висновок, що потрібно з’явитися у соцмережах. І не просто, а з милицями у вигляді ЛОМ-ів та ботів. З перемоги Дональда Трампа вони зробили висновок, що потрібно ставати шоу-менами. З одного боку, такі речі дійсно спрацьовують. Вадим Рабинович з політичного маргінала став володарем невеличкого, але президентського рейтингу. Упевнена, і Ганна Герман, і Надія Савченко, і тим більше — Михайло Саакашвілі завдяки «зомбоящику» будуть нарощувати електоральні м’язи. А Михайло Саакашвілі — ще й рейтинг телеканала. Але я б не плутала це з журналістикою.
