Позавчора Дмитро Табачник представив останній, десятий фільм у рамках проекту «Великі українці», присвячений Ярославу Мудрому. З погляду інформативності він видався доволі вичерпним, докладним. Чи не вперше в українському ефірі на найрейтинговішому телеканалі прозвучала згадка про існування Реймського євангелія, яке донька Ярослава Мудрого, а згодом — французька королева Анна привезла у Париж в якості приданого і на якому протягом сторіч присягали на вірність народові французькі королі. Проте й тут не обійшлося без сюрпризів. Автори фільму (Андрій Цаплієнко, режисер — Олег Карнасюк, ведучий — Дмитро Табачник) чомусь — чи то для підтвердження включеності Ярослава Мудрого в список видатних росіян, чи то для зручності «адвоката» київського князя Дмитра Табачника, вирішили, що текст фільму доцільно зробити російськомовним.
— На відміну від телевізійної програми, фільм не може бути двомовним чи тримовним. Оскільки роль «адвоката» у наших фільмах є дуже важливою, вони мали почуватися в кадрі розкуто, невимушено й органічно і бути впевненими у собі, щоб достатньо переконливо відстоювати свою позицію, захищаючи свої героїв, — пояснює автор фільму Андрій Цаплієнко. — Тому право вибору мови, якою має бути представлений документальний фільм, ми залишили за ведучими. Відкрию маленьку творчу таємницю: розглядався також варіант запрошення на роль ведучого одного із фільмів польського режисера Єжи Гофмана. На жаль, через певні особисті проблеми пан Гофман не зміг взяти участi, проте і в цьому випадку мова йшла про те, щоб вести фільм російською мовою. Дмитру Табачнику ми теж дали можливість вибору — і він зупинився на російській.
Та, мабуть, головною інтригою серед усіх десяти серіалів про великих українців був дев’ятий фільм — присвячений Тарасу Шевченку. Перед його авторами — сценаристом Інгою Балицькою, режисером Сергієм Долбиловим, а надто «адвокатом» поета — Богданом Ступкою стояло непросте завдання — розповісти про Шевченка не пафосно і не приземлено, а максимально чесно та правдиво. Прес-служба телеканалу «Інтер» наголошує, що автори документального фільму намагалися не говорити про те, що й так відомо: «про талант Шевченка, його долю кріпосного. Вони акцентували увагу на людському, розповідаючи про поета як про живу людину, у якої були як сильні сторони, так і слабкі».
— Хотілося відмовитися від стандартної біографії Шевченка. Ми розуміли, що Шевченко — це вже бренд, це дуже великий штамп, і нам хотілося трохи відійти від цього штампу, — цитує прес-реліз слова Інги Балицької. — Ми розповіли не тільки про Шевченка, а і про культ Шевченка. З того часу, як його не стало, протягом віків, кожна влада і кожна партія вважала його своїм. Ми намагалися показати Шевченка-людину — на відміну від Шевченка-ікони.
Уже протягом перших секунд фільму про Шевченка Богдан Ступка зробив основний і, мабуть, найпринциповіший акцент: Шевченко і досі залишається актуальним.
Наскільки творча група впоралася зі своїм завданням? Її роботу «День» попросив оцінити Людмилу ШЕВЧЕНКО, директора Державного історико- культурного заповідника «Батьківщина Тараса» у с. Моринці.
— Кожен час, кожна епоха має власні підходи, переосмислення, думки з того чи іншого приводу, з приводу великих і визначних постатей. Чесно кажучи, від самого початку проекту враження склалося неоднозначне. Якоюсь мірою скидається на те, що зібралися провести ревізію великих. Але складність у тому, що всі заявлені номінанти надзвичайно достойні — і сучасники, і класики. Мене пригнічує те, що потрібно обрати найдостойнішого. Хоча, з іншого боку, кожна людина має право висловити свою думку з приводу тієї чи іншої історичної постаті. У цьому сенсі Івану Франку поталанило значно більше, ніж Тарасові Шевченку. Мене ще раз дуже приємно вразив Вакарчук і те, як він інтелігентно і достойно представив Івана Франка.
А Богдан Сильвестрович Ступка сам по собі постать непересічна і неабияка. Пройде час — і його введуть у ранг найбільших достойників. У фільмі він розповідав, як він розуміє те, хто такий Тарас Шевченко, і що для нього означає творчість Шевченка. Але, чесно кажучи, мене бентежить те, що дехто хоче зробити з Тараса Шевченка рафінованого інтелігента, здирають з нього кожуха, смушкову шапку. Кількома абзацами нижче той же самий Ступка каже, що Шевченко ходив по Петербургу у кожусі і смушковій шапці і тим самим виділявся серед сірої маси, заявляв про себе зовнішнім виглядом. Він фактично сповідував фолк-стиль, який актуальний і сьогодні. Оці крени в сторону рафінованого інтелігента... Ясна річ, Шевченко був інтелектуалом, людиною академічного розуму. Звісно, він випереджав свій час і свою епоху. І я абсолютно погоджуюся зі Ступкою, коли він говорить про секрет геніїв. Він у тому, що такі постаті завжди залишаються актуальними. Завжди. Це я теж підкреслюю, коли веду мову про Тараса Григоровича і про будь- якого іншого генія. Цим людям, можливо, небо або Бог підказують ключ, код від розуміння істини. Більше того, Тарас Шевченко мав велику мужність говорити правду.
Богдан Сильвестрович у фільми цитував один твір, а для мене головним, основоположним кардинальним твором Шевченка залишається «І мертвим, і живим...». Там направду розписано все на віки наперед.
Якщо говорити про, так би мовити, конкурсний фільм, то для того, аби Шевченко виборов першість, потрібно було обрати дещо іншу форму подачі. Я б не акцетувала відеоряд на пам’ятниках, а, даруйте за банальність, ходила би стежками дитинства Тараса Шевченка, використовувала би ретроспекції, паралелі «минуле — сьогодення». Кожна людина має право висловити свою думку. І хто, як не Богдан Сильвестрович насамперед? Ніхто не має права його ревізувати. З іншого боку, з такою подачею я не погоджуюсь. З декількох міркувань. Насамперед через те, що проект «Великі українці» покликаний підсилювати враження від історичних постатей, а аж ніяк не заземляти їх.
