Як завжди, на наші довгі свята припадає зниження інформаційної діяльності.
Я от думаю, у якій ще країні світу є така кількість свят та інших неробочих днів? Виникає природне протиріччя між бажанням добре жити та прагненням багато відпочивати. Тут або одне, або інше. Хоча на деяких наших телеканалах відповідні настрої з’явилися ще задовго до свят. Наприклад, щось дивне відбувається на «5-му каналі», де дуже велику частину екранного часу почали присвячувати прокату індійських фільмів. З ними конкурують лише фільми про американських індіанців із нев’янучим югославським кіноактором Гойко Мітічем у головній ролі. Дивно, адже «5-й» позиціонує себе як інформаційний телеканал. Невже їм не вистачає тем і подій, про які можна було б розповідати, які можна аналізувати? Часто на «5-му» відбуваються концерти у стилі та на рівні районного Будинку культури, не кажучи вже про неодмінного Михайла Поплавського.
А на «Прямому» не вигадали нічого кращого, ніж дати в ефір святкове гуляння свого колективу. Ведучі «Прямого» на очах телеглядачів випивали та з апетитом закушували. Напевно, їм було дуже цікаво. Мені як глядачеві — не дуже... Адже події були. Чимало з них гідні обговорення. Наприклад, події у Казахстані. Вони ще раз показали, що Кремлю глибоко наплювати на світову громадську думку, на договірні зобов’язання, на свій підпис під міжнародними документами. У Казахстані народ втомився терпіти деспотичний режим, погоджуватися з його далекою від загальнонаціональних інтересів економічною політикою. Президент Токаєв звернувся до ОДКБ (Організація договору колективної безпеки), а фактично до Росії з проханням ввести війська для наведення порядку. Він повторив дії колишнього президента України Януковича, який написав листа з таким проханням Путіну. Цей лист зачитували в ООН, і він дав підстави звинуватити та засудити Януковича за державну зраду.
ОДКБ (читай Росія) негайно, попри свій статут, ввело до Казахстану війська. Проте, вводити до країн — членів ОДКБ війська ця організація має право лише в тому випадку, якщо член ОДКБ став жертвою зовнішнього збройного нападу. Нічого подібного у Казахстані не спостерігалося. До речі, високий представник Китаю публічно назвав усе, що відбувається у Казахстані, його внутрішньою справою. Цікаво, що реакція пана Зеленського та його адміністрації на ці події була запізнілою та «ніякою». Щоправда, один проросійський нардеп, який чомусь опинився у Казахстані, заявив, що якщо Порошенко почне якісь дії проти Зеленського, то за прикладом Токаєва може звернутися по допомогу до Путіна. Може, якщо не зробив жодних висновківіз долі Януковича...
Активно розгортає свою діяльність провладний телеканал «Рада». Спікерів запрошує, певна річ, таких, чия думка не йде в розріз з думкою нинішньої влади. Востаннє, коли я дивився «Раду», там вправлявся у балаканині політолог Якубін, який намагався затаврувати євроатлантичну орієнтацію України. Ну гаразд, це він на «Раді» виступав, набагато дивніше бачити його на «Прямому». Цілком поділяю слова Ганни Гопко, яка дивувалася: «Чому на патріотичних телеканалах я не бачу патріотичних спікерів, натомість є ОПЗЖ?» Я цього також не розумію.
«Європейська солідарність» говорить (і цілком справедливо) про «кротів» на Банковій. Цікаво, які «кроти» вирішують питання про запрошення на «Прямий» тих чи інших експертів, політологів тощо? До речі, сьогодні в Москві працює на російське ТБ ціла група колишніх «зірок» українських телеканалів. Наші телеканали не хочуть вибачитися за те, що виростили цілу телеплеяду зрадників України, які сьогодні підспівують Скабєєвій, Кисельову, Соловйову та охоче несуть маячню та паплюжать Україну?
Звісно, «Рада» не могла не відреагувати на переслідування Порошенка. Вона надала можливість судді Печерського суду прочитати відповідну ухвалу. Я ніколи не думав, що у наших суддів така погана дикція. Жінка в мантії щось бубоніла собі під ніс, жодного слова не можна було розібрати, крім іноді прізвища Порошенка. І це все... Філософи давно казали: «після» не означає «через це». Справді, рішення суду про арешт усього майна Порошенка з’явилося після зустрічі (або спільного випадкового відпочинку) Зеленського з Коломойським на курорті Буковель, який, до речі, теж належить Коломойському. Так кажуть, не знаю... Можливо, рішення суду ухвалювалося не під диктовку Зеленського, натхненого Коломойським. А може, й навпаки.
На «Україні-24» колишній полум’яний прихильник, а тепер не менш завзятий супротивник Зеленського та «зеленітів» Д.І.Гордон розповідав про «чорну касу» «зелених» на «великому будівництві». За словами Гордона, йому розповідали в офісі Президента, що там «відкати» сягають 30%... Дуже цікавою є програма Антона Борковського у студії «Захід» на каналі «Еспресо». Там з’являються постійно спікери, які заслуговують на нашу увагу. Знову своїми ідеями ділився бригадний генерал Чеченської республіки Ічкерія Ахмед Закаєв. Як він вважає, обіцянка на виборах 2019 року, дана Зеленським, подарувати Україні мир — була політично безграмотною. Не Україна почала цю війну і не може її закінчити. А з Путіним, на думку Закаєва, Україні не треба говорити взагалі. Україна не може сьогодні розв’язати територіальну проблему силовим шляхом, але й мирним шляхом вона її вирішити не може.
Потім Борковський розмовляв із британським полковником Гленном Грантом. Британський військовий експерт сказав: «Путін застряг. Ситуація патова. Якщо США не прогнуться, у Путіна не залишиться виходу, крім захоплення Білорусі та посилення тиску на Україну. Але Україна також не може піти на поступки». Борковський попросив Гранта вказати на слабкі місця України, щоб ми могли підготуватися.
Кого мав на увазі Борковський? Хто «ми»? Хто готуватиметься? Зеленський? Він міг це робити упродовж 2,5 року. Але не робив. Чому він робитиме це сьогодні? Останні слова Гранта: «Першу хвилю російських солдатів буде відправлено в Україну буквально на смерть. Але Росії на людей начхати. А кількість військ РФ на кордоні з Україною може бути швидко збільшена». Продовжив Борковський розмову з людиною, яку він назвав «хрещеним батьком» російської рок-музики, з Артемієм Троїцьким. Той розповів про процеси, що в ній сьогодні відбуваються. Зокрема про політичну та моральну деградацію. За його словами, рок-музиканти в Росії почали продаватися владі ще за Єльцина. Але залишилися і сміливі «олов’яні солдатики» — Макаревич, Шевчук, Гребенщиков, які підтримують Україну та виступають проти окупації Криму. Але тут я дозволю собі сказати: вузьким є коло цих «революціонерів», страшенно далекі від шовіністично налаштованого російського народу...
Троїцький розповів, що коли був шанс повернути історію Росії в інший бік (коли Путін повертався до президентського крісла після Медведєва), вожді російської опозиції «злили» протест. І вони потім по-своєму пояснили Троїцькому: «розумієш, у мене вже куплені квитки на Мальдіви», «а у мене на Канари». Тобто ці люди хочуть боротися з диктатурою з вихідними, з відпустками, із закордонним відпочинком. Любителі комфорту. Але боротьба за свободу — це не комфорт, це ризик, страждання та муки. А вони: «ми, мовляв, відпочинемо, повернемося з курортів і знову поборемося». Чи не тому їм не довіряють у Росії і не йдуть за ними? Хотів Троїцький чи ні, але він намалював яскраву картину нікчемності російської опозиції та її лідерів...
