Затих бій барабанів і рев фанфар із нагоди перемоги у війні, що закінчилася сімдесят три роки тому. І хоча Україна, слава Богу, вже не в епіцентрі «побєдобєсія», але цей московський захід і нас торкнувся пропагандистськими випарами, фіміамом, який курили і проросійські телеканали і проросійські експерти в нашій країні. А канал «Інтер» зійшов до зухвалої провокації. Можна уявити, що він чинитиме під час президентської та парламентської виборчих кампаній. Деякі на Банковій розраховують, що «Інтер» працюватиме на них. Наївні. Великим буде їхнє розчарування. А своє небажання вчинити з «Інтером» належно вони маскують безліччю начебто об’єктивних причин. Особливо вражаючим це було у виступі шефа Національної ради з питань телебачення та радіомовлення пана Артеменка. Мовляв, не треба чіпати «Інтер», адже скільки галасу та виття буде, а скільки заяв у Європі! У нас чомусь усе (або майже все, за винятком забезпечення інтересів олігархів і вищої бюрократії) робиться з оглядкою на Європу, що там скажуть. Національні інтереси України вже давно нічого не означають у порівнянні з думкою західних сусідів. Ну, і чого ми досягли з такою політикою? Досягли статусу держави, на яку можна не зважати, а її позицію не враховувати. Я лише не розумію, для чого нам ця Національна рада, від якої ніякої користі, яка нічого не може, нічого не хоче і всього боїться.
Нещодавно на телеканалі «Прямий» відомий політолог і журналіст Тарас Березовець обнародував цікаву та повчальну інформацію про те, як чинять поважні держави, які хочуть перемогти у часи військових випробувань. Коли США в’язалися у Другу світову війну, то на своїй території закрили 140 (сто сорок) видань, що викликали підозру щодо їх пронацистських симпатій. Причому, як визнав шеф ФБР Гувер, доказів у них практично не було. Це був чистий акт політичної волі. Потім, 1945 року, в архівах рейх-міністерства пропаганди доктора Йозефа Геббельса всі необхідні докази про всі ці видання знайшли. Ось так діють тоді, коли вирішується питання «хто кого». А у нас усі намагаються пройти «між крапельок» і змокають «до нитки», потрапляючи під зливу.
Власне, у нас навіть з елементарним викриттям інформаційних провокацій справа поставлена не дуже вражаюче. У цьому сенсі виникає відчуття, що Міністерство інформаційної політики діє у такому глибокому підпіллі, що дізнатися про його звершення абсолютно неможливо. Хоча є й окремі повністю «волонтерські» успіхи. Наприклад ICTV у програмі «Антизомбі» показав одного «ветерана» в Донецьку, який бадьоро розповідав про героїчні бої проти вермахту та про власну в них участь. Журналісти не полінувалися підрахувати, і виявилося, що на час натхненно описуваних ним подій, «героєві» було не більше 10 (десяти) років із дня його народження. І таких міцних дідусів 70—80 років велика кількість, хоча наймолодшому ветеранові війни 1941—1945 рр. сьогодні повинно бути не менше 90 (дев’яноста) років. Із кожним роком псевдоветеранів, самозванців стає все більше і більше. Нерідкі випадки, коли приписують собі чужі ордени, чужі погони і чужі заслуги. Але на щастя, є і справжні ветерани, хоча їх залишилося дуже мало. Наприклад, капітан 1 рангу Іван Залужний, що живе в Запоріжжі, якому 100 (сто) років. Він отримав безліч листів із вітаннями з нагоди славетного ювілею (його єдиний онук загинув, захищаючи Україну на сході від російської агресії). Особливо запам’яталися українцеві слова з листа російського ветерана: «ми винні в тому, що на нашій землі виріс отруйний гриб-Путін, який готує третю світову війну». Ці ветерани зберегли світлий розум та відчуття відповідальності за долю своїх країн. Перед ними знімаю капелюх.
На жаль, «Інтер» має захисників у особі деяких начальників. Із таких позицій виступив заступник міністра у справах тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак.
Йому здавалося, що він захищає свободу слова, яку для нього чомусь персоніфікує саме «Інтер». Коли до влади прийдуть ті, кого до неї фактично веде своєю агітацією «Інтер», ніякої свободи в Україні не буде (як у Криму й «ОРДЛО»). А наші «свободолюби» дограються. Мабуть, пан Гримчак так і не усвідомив, чому йому довелося тікати з рідного Донецька. А тому, що там була абсолютна свобода антидержавної пропаганди, що і закінчилося 2014 роком.
Багато офіційних осіб України не розуміють (не хочуть розуміти!), з яким лютим і підступним ворогом бореться сьогодні (і не лише сьогодні!) українська нація.
Програма «Громадянська оборона» на ICTV показала трагікомічні сюжети «побєдобєсія» в Росії. Було цікаво спостерігати, як у російських містах люди вітали один одного зі святом перемоги і... Голокосту. Багато там чомусь вважають, що Голокост — це свято, яке належить святкувати, а не найбільша трагедія. А одна дівиця із Чебоксар на телекамеру заявила, що Голокост — це чуваське національне свято. Ось такий рівень обізнаності російських мас. Утім, кому потрібна їхня обізнаність, якщо вони необхідні владі в максимально обдуреному стані. Опитування учасників «побєдобєсія» показало, що навіть загальновідомих знань з історії «великої вітчизняної війни» у абсолютної більшості публіки просто немає. Особливо у молоді, над якою так старанно працює начальство. Загалом, штучне псевдопатріотичне збудження неосвіченого натовпу — ось і весь зміст і сенс «побєдоносної» пропаганди.
На каналі «112» Дмитро Гордон розмовляв із відомим радянським дисидентом Володимиром Буковським. Буковський давав найжорсткіші оцінки нинішній Росії. Зокрема, на його думку, сьогодні 80% усього світового тероризму перебуває під контролем Москви. А те, що нині відбувається в цій країні, — це не криза режиму Путіна, а криза російської держави як такої. Врешті-решт, на РФ чекає розкол і розпад, швидше за все, на нині існуючі федеральні округи. Як тільки центр послабне, периферія продемонструє, що Москва їй не потрібна. Російські чекісти не зрозуміли, що СРСР загинув не випадково, а закономірно. Причини його краху — об’єктивні. Буковський сказав: «Після того, як російський народ проголосував за КДБ, я втратив до нього інтерес». Це була його відповідь на питання Гордона: «Чи не жаль вам Росію?» Екс-дисидент вельми низької думки про нинішніх світових політиків і вважає їх цілковитими нікчемами у порівнянні з Маргарет Тетчер і Рональдом Рейганом. Буковському шкода, що тепер нормальні люди в політику не йдуть.
Не обійшлося і без добрих побажань Україні. На думку екс-дисидента, нашій країні необхідне оновлення політичного класу, потрібні нові люди, що пройшли фронт.
Буковський — супротивник Європейського Союзу і підтримав вихід Британії з нього. Він переконаний, що Євросоюз розвалиться, оскільки він об’єднує дуже різнорідні держави. Ну не можна ж випускати одну валюту для таких різних країн як Греція і Швеція. З Буковським можна не погоджуватися, але його думку варто мати на увазі. Ця людина заплатила дуже дорогу ціну за свої переконання, він не політик, і піаритися йому ні до чого.
На каналі «UA: Крим» з’явився начальник відділу прокуратури Автономної республіки Крим Ігор Поночовний. Ведучий поставив йому запитання: чи є державним зрадником український міліціонер у Феодосії, який зараз служить у російській поліції?
Поночовний відповів, що якщо міліціонер не брав участі в репресіях або якихось антиукраїнських діях, а просто поміняв табличку з української на російську, то про держзраду не йдеться. Дозвольте, це означає, що якщо український прокурор, що давав присягу на вірність Україні, перебіг служити державі-агресорові, то він не зрадник?
Якщо український адмірал під час реальних бойових дій перебіг до лав збройних сил агресора, то він не зрадник?
Адже всі ці адмірали, міліціонери, судді, прокурори давали присягу на вірність Україні. А тепер українська присяга нічого не варта, клаптик туалетного паперу? Це щось нове. В окупованій нацистами Європі — у Франції, Норвегії, Польщі та інших державах — співвітчизники, що перейшли з національної поліції в окупаційну, вважалися зрадниками і суворо каралися, часто патріотами без суду та слідства смертю. Щось дуже не в порядку з усією нашою українською юстицією. Із таким викривленим мисленням прокурорів, суддів, депутатів нашій країні довго не бачити добра...
