Сьогодні дебати із суспільних проблем ведуться в соціальних мережах, люди отримують новини за допомогою цифрових платформ, а політики просувають свої ідеї, використовуючи ті ж таки медіа. Інтернет — наша нова міська площа.
Колись на міській площі журналісти і редактори були вартовими і виступали арбітрами. Неавтоматичні агрегатори новин визначають порядок денний і надають аудиторії достовірну інформацію та різноманітність думок. Ми довіряли їм через професіоналізм і чесність їхніх редакційних процессов.
У новій публічній сфері ця модель журналістики — і роль журнализму в підтриманні демократії — застаріла. Традиційні ЗМІ більше не відіграють домінуючої ролі в управлінні й визначенні порядку денного. Фейкові новини можуть досягати кількох юрисдикцій одночасно.
У цьому разі громадськість і приватні особи можуть визначити рівень цієї цензури слова. Виклик полягає в тому, аби переглянути параметри громадського дискурсу в новій публічній сфері без обмеження плюралізму. Нещодавні приклади наголошують на ризику втратити щось корисне.
Незважаючи на зловісні заголовки, вплив фейкових новин на ухвалення політичних рішень є обмеженим. За даними Інституту вивчення журналістики Reuters, Оксфордського університету, доступ до такого контенту здебільшого обмежений групами віруючих, які прагнуть зміцнити свої власні погляди й забобони. Але це не робить цифровий обман менш небезпечним. Фейкові новини підживлюються поляризацією, і, хоч як це парадоксально, що більше обговорюються, то більш руйнівними стають.
Це відбувається через те, що фейкові новини підривають довіру до всіх форм ЗМІ і зміцнюють думку про те, що неможливо відрізнити факти від вигадки. Коли люди не знають, у що вони можуть вірити, можливість журналістів контролювати сильних слабшає. Ця тенденція лише погіршуватиметься у міру того, як «глибокі фейкові новини» — фальшиві зображення і відео, які здаються реальними, — стають дедалі поширенішими.
Очевидно, що вразливе становище цифрової полічної сфери має бути усунуте. Дехто стверджує, що рішення полягає у блокуванні сумнівних веб-сайтів чи скороченні результатів пошуку. Facebook, наприклад, піддає цензурі подвійні пости і створив «оперативний центр» для боротьби з дезінформацією. Інші глобальні платформи, такі як Google і Twitter, розглянули аналогічні кроки, і на всі три чиниться тиск, аби вони надали владі доступ до приватних даних користувачів, які публікують фейкові новини чи роблять наклепницькі заяви. Але ми вважаємо, що ці кроки, які здаються розумними, глибоко помилкові.
В основі будь-якої сильної демократії лежить політичний консенсус і арбітраж, який залежить від здатності громадськості обговорювати і не погоджуватися. Це не завдання приватних організацій — чи державних установ — піддавати цензурі цей процес. Радше ми повинні працювати над тим, аби громадяни мали доступ до широкого кола думок та ідей і розуміли, що вони читають, дивляться чи слухають. Свобода висловлювання думок передбачає право отримувати і поширювати інформацію без втручання, як наслідок цінностей свободи ЗМІ і плюралізму засобів масової інформації, закріплених у Хартії фундаментальних прав ЄС. Дослідження засвідчують, що більшість людей надають перевагу надійним і плюралістичним джерелам новин; робота директивних органів полягає в тому, аби дати їм можливість реалізувати цю перевагу.
У звіті Європейської комісії за березень 2018 року Група високого рівня з фейкових новин та онлайн-дезінформації, головою якої була одна з нас (де Кок Бунінг), запропонувала план дій, а нещодавній план дій Європейської комісії є гарною відправною точкою. Але потрібно зробити больше.
Не існує срібної кулі для боротьби з дезінформацією. Лише підходи за участю багатьох зацікавлених сторін, які розподіляють відповідальність по всій екосистемі новин і враховують засадничі права, можуть забезпечити адекватний захист від дезінформації.
Приміром, професійні ЗМІ мають активізувати свою роботу з тим, аби гарантувати достовірність свого висвітлення. Технологія перевірки фактів може допомогти, якщо вона не зазнає політичного й економічного впливу. Google, Facebook і Twitter не повинні займатися перевіркою фактов.
Big Tech починають брати на себе відповідальність, прийнявши Кодекс практики, що базується на десяти основних принципах Доповіді групи високого рівня. Але Big Tech можуть зробити свій внесок й в інший спосіб, наприклад, шляхом надання клієнтських інтерфейсів для відстежування законних новин, забезпечуючи різноманітність у соціальних мережах і роблячи високопріоритетним розміщення перевіреної на фактах інформації. Платформи також можуть підвищити прозорість використання ними алгоритмів даних і коди. В ідеалі ці алгоритми повинні надати споживачам більший контроль над редакційними вподобаннями й інтегрувати додатки для редагування і перевірки фактів, розроблені надійними медіа-організаціями.
Платформи також мають чітко визначати джерела новин, особливо платний політичний чи комерційний контент. Багато хто з цих невідкладних заходів можуть і мають бути реалізовані напередодні виборів до Європейського парламенту в травні 2019 року.
Нам також потрібна нова міжнародна співпраця и досконаліші юрисдикційні норми, щоб гарантувати, що закони й нормативні акти захищають жертв фейкових і образливих новин, не обмежуючи свободи слова і не ущемюючи прав інформаторів. Зокрема, ці конфлікти не повинні розв’язуватися юридично, якщо лише одна зі сторін має ефективний доступ до правосуддя.
Нарешті, платформенні компанії мають співпрацювати зі школами, групами громадянського суспільства і новинними организаціями з метою підвищення медіаграмотності населення.
Дані засвідчують, что споживачам на деяких ринках, як і раніше, важко відрізнити фейкові новини від реальних.
Зусилля з очищення нової міської площі від дезінформації, вжиті з найкращих намірів, безумовно, матимуть протилежний ефект; лише споживачі могут ізолювати фейкові новини. Ми не можемо доволити приватним компаніям чи урядам вирішувати, яку інформацію людям слід знати. Історія демократії в цьому плані очевидна: плюралізм, а не приватна чи державна цензура, є найкращим гарантом істини.
Проект Синдикат для «Дня»
Медлін де КОК БУНІНГ, профессор цифрової політики, економіки й суспільства у Школі транснаціонального управління Інституту Європейського університету, була головою групи високого рівня Європейської комісії з фейкових новин та дезінформації в інтернеті.
Мігель МАДУРО, директор Школи транснаціонального управління в Інституті Європейского університету, був членом Групи високого рівня Європейської комісії зі свободи ЗМІ і плюрализму.
