Регулярні перегляди вітчизняних телепрограм вимагають чималої витримки й психологічної стійкості. Інакше не вийде. Аж надто великим є потік негативу. І не можна сказати, що в цьому провина телеканалів. Тут усе достатньо об’єктивно. Не зробиш добре там, де реально погано.
Минулого тижня особливо неприємно вразило показане на багатьох телеекранах дивне дійство виправдання судом в Одеській області учасників антиукраїнського збройного заколоту 2014 року. Це вирок не стільки бунтівникам, скільки всій судовій системі України. У нас постійно базікають про необхідність створення Антикорупційного суду. А насамперед треба створити Суд національної безпеки, інакше Україна може довго не протриматися. Адже постійно московська агентура в суддівських мантіях відпускає на свободу сотні сепаратистів, тих, хто зі зброєю в руках воював проти Української держави, стимулює таким чином все нові й нові загони тих, хто хоче знищити нашу країну. І якщо влада вкотре продемонструє політичне безвілля, небажання захищати країну, то такі суди почне створювати сам народ. Адже абсолютно закономірно, що одному з випущених судом бунтівників невідомі особи на Одещині вже проломили голову. Оскільки антиукраїнські дії суддів стають дедалі масовішими, то й така жорстка реакція на них також почне набувати масового характеру. Толерантно ставлячись до суддівського беззаконня, влада штовхає країну в болото самосуду. Судова п’ята колона веде свою невпинну війну проти України. А реакції влади — ніякої. Отже, буде відповідь з боку народу. Залишається лише погодитися з політологом Петром Олещуком: «Після виправдання одеських терористів мені нема про що говорити з прибічниками влади. Держава, яка відмовляється себе захищати, — приречена. Непокарання злочинів проти країни стимулює нові злочини — тероризм, сепаратизм, масові вбивства».
ПОТРАПИВ У ТРЕНД
На каналі «112 Україна» з коментарем з приводу російсько-білоруських військових маневрів «Захід-2017» виступав представник такого собі «Інституту майбутнього» політолог Ігор Тишкевич. У мене склалося враження, що він з тих політологів, які спеціалізуються на заколисуванні української громадської думки. Нічого, мовляв, страшного для України в Білорусі не відбувається. Усе тихо, усе добре, усе безпечно. Нам так вішали політологічну «локшину» на вуха 20 років, переконуючи в тому, що ніколи РФ не нападе на Україну. Відтоді маю недобрі почуття до таких політологів. До будь-яких дій Російської Федерації слід ставитися з особливою підозрілістю, оскільки ми вже неабияк обпеклися на своїй довірливості й безтурботності. Навіть якщо напад не стався сьогодні, він може статися завтра, через тиждень, місяць, рік. Перш ніж захопити Крим 2014 р., Росія намагалася це зробити кілька разів перед тим, послідовно зазнаючи поразки, але 2014-го все увінчалося успіхом завдяки боязкості, безвідповідальності й непрофесійності осіб, що стоять біля керма Української держави. Думаю, що пан Тишкевич дедалі частіше з’являтиметься на наших екранах, він, мабуть, потрапив у тренд нинішньої влади з її специфічною політикою. За всього мого критичного ставлення до Інни Богословської, вона інколи говорить вельми правильні речі. Ось й нещодавно, критикуючи П.О. Порошенка, вона заявила: «Там, де панує комерційне мислення, там державних підходів не буде».
До речі, один наш телеканал показав цікавий фрагмент передачі російського телебачення, в якій узяв участь колоритний український діяч Ілля Ківа, радник шефа МВС Арсена Авакова. Ківа урочисто пообіцяв у студії Жириновському, що коли він, Ківа, прийде до влади на Україні (він так і сказав «на Україні»), то в ній не буде місця таким людям, як Саакашвілі. Жириновський вислухав цю урочисту клятву далеко не юного «піонера» з виразом глибокого задоволення на обличчі. Ківа похвалився московській тусовці, що вже очолює Соціалістичну партію України. Ну, це енергійно спростовує інший політичний экзот (скорочення від «екзотичний діяч») країни пан Каплін. Щоправда, він поки не лізе в російський телеящик, але важко забути скандальні кадри, на яких Каплін власноруч рубає сокирою двері службового кабінету міського голови Полтави пана Мамая. Скільки ще экзотів витримає українська політика?
YES: ПОГОВОРИЛИ І РОЗ’ЇХАЛИСЯ
На «Еспресо-TV» виступав політолог Михайло Басараб. Він зазначив, що Президент П.Порошенко всіляко торпедує закон про Донбас як окуповану територію, в якому Росія однозначно визнається окупантом. Крім того, Порошенко, незважаючи на риторику, практично погодилося із забуттям Криму. Але Крим не можна відділяти від Донбасу, таке відділення — гарантія того, що Україна не отримає ні того, ні іншого. Крим і Донбас мають розглядати в одному пакеті.
Михайло Басараб, як правило, дає чіткі, правдиві відповіді на всі питання. Це його фірмовий стиль. На жаль, цього політолога вкрай рідко запрошують у наші ефіри. А хотілося б слухати його частіше. Набридли всі ті пройдисвіти, які насилу маскують свої антиукраїнські погляди, остаточно загиджуючи мізки нашому народові.
Нічим не порадувала чергова «Свобода слова» на ICTV. Присутні на передачі оглядачі по-дитячому наївно сприйняли чергові збори YES (Ялтинська європейська стратегія) пана Пінчука як щось вельми істотне. А мали місце всього лише пустопорожні розмови, і пролунали добрі побажання, яких ми чули безліч упродовж десятиліть. У нас є така згубна національна тенденція — дипломатичну ввічливість сприймати як реальний аванс. А тут просто поговорили й роз’їхалися. І на цьому все закінчилося. Гості наговорили господарям чимало приємних для них слів. А що, даремно їх годували і поїли? Але приємні фрази справи не стосуються. До речі, ще приємнішу фразу озвучив пан Порошенко, закликавши наступного року зустрітися в Ялті. Ну, це якщо Путін пустить. А для того, щоб дійсно зустрітися в українській Ялті, треба мислити інакше, ніж Петро Олексійович, жити інакше, ніж він живе й інакше, ніж він, діяти.
НЕ МОЖНА ПОСТУПАТИСЯ ШАНТАЖУ
А в студії Остапа Дроздова на каналі ZIK зібралися Михайло Товт, лідер однієї з угорських організацій України, Павло Гриценко, директор Інституту Української мови НАН України, громадський діяч Андрій Ніцой і громадський діяч пан Роман Матіс. Звісно, говорили про національно-мовні аспекти нового закону про освіту. Михайло Товт вимагав зберегти національно-мовні привілеї угорської національної меншини в Україні. Інші учасники обговорення бачили в цьому прагнення зберегти угорське національно-мовне «гетто» у Закарпатті — замкнутого, ізольованого від України угорського анклава й права не володіти державною мовою. Між іншим, сам багаторазовий народний депутат Михайло Товт демонстрував бездоганне володіння українською мовою. Мабуть, йому це в житті не завадило. Навіщо ж позбавляти такої можливості інших українських угорців? Утім, це наші внутрішні справи. Що ж до демаршів, дипломатичних істерик і погроз з боку деяких сусідніх держав, то тиснуть на того, хто дає на себе тиснути. У Будапешті, Варшаві й Бухаресті бачать, що влада в Києві — слабка. А якщо слабка — можна тиснути. Раптом злякаються й щось здадуть. Якщо наша влада знову капітулює, то це спровокує каскад нових претензій до України. Багато в чому ми сьогодні переживаємо наслідки імпотентної політики офіційного Києва — всі 26 останніх років. Київ не захищав і не захищає зарубіжних українців, що створює ілюзію того, що вони там не мають жодних проблем у реалізації своїх національних прав. Зате сусіди постійно тикають нам, що, мовляв, чогось українські угорці, румуни, поляки, болгари не мають, хоча їм у нас в сенсі національних прав живеться краще, ніж українцям у них. Але Київ бездарно мовчить, а сусіди нахабніють. Он в Угорщині вже лунають вимоги створення у Закарпатті угорської автономії, що вельми небезпечно. Цікаво, що такі ж вимоги лунають на адресу Сербії з її угорцями Воєводини. А от до Румунії й Словаччини таких претензій немає, хоча угорців там проживає набагато більше.
Усе дуже просто — Словаччина й Румунія є членами ЄС і НАТО. Там Угорщину швидко поставлять на місце. А Україна й Сербія членами ЄС і НАТО не є. В Угорщині говорять, що зацікавлені у комфорті для угорців у Закарпатті, щоб вони не репатріювалися до Угорщини й не ставали тягарем для державного бюджету. Але тоді за логікою Угорщина має бути зацікавлена в максимальній інтеграції закарпатських угорців в українське суспільство (зокрема й з погляду мови), а натомість... Хитрують у Будапешті, хитрують... Не можна поступатися шантажу. Це завжди закінчується погано.
