Постійно присутні в телепрограмах політики й народні депутати породжують деякий подив: а коли ж вони займаються (якщо займаються) виконанням своїх прямих обов’язків? Інколи навіть здається, що політика у нас вторинна, а ТБ — первинне.
Але незважаючи на принципову телевізійність, політична сфера у нас не стає менш закритою, кулуарною й непрозорою. Що реально відбувається за політичними лаштунками, залишається загадкою. Чому? Та тому, що є підстави вважати, що найголовніші рішення приймаються не там, де вони мають прийматися за Конституцією та законами, а в інших місцях досить вузьким колом осіб, а потім уже нав’язуються суспільству. Більше того, виникає підозра, що до формування рішень причетні індивіди, які не мають формального права брати участь у таких процесах. Чи не прикриттю цих обставин і слугують численні телешоу?
СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ?
От і на останній «Свободі слова» на каналі ICTV міністр соціальної політики пан Рева доводив до публіки інформацію про діяльність уряду в цій сфері, що стосується кожного українця.
Передусім міністр зробив фундаментальне відкриття, яким поділився із співгромадянами: виявляється, пенсійна система в Україні — несправедлива. А ми й не здогадувалися. Рева скаржився на брак грошей у держави для виплати пенсій. Ну, так, якщо одному платити дві тисячі гривень, а іншому — 90 тисяч (є у нас такі пенсіонери з «вищих каст»), то решті не вистачить. У багатьох цивілізованих і благополучних державах є стандарти пенсій і зарплат бюджетників: різниця між найменшими і найбільшими виплатами не мусить перевищувати певного коефіцієнта, наприклад, найвища зарплата може бути більшою за мінімальну не більш як у 7 або 10, або 15 разів. У нас таких стандартів узагалі немає, й перевищення може становити десятки й сотні разів. Що є суспільною дикістю й нехтуванням елементарних основ соціальної справедливості...
Немає й залежності між матеріальною винагородою й результатами роботи чиновників. Он люди в НАБУ, НАПК, САП і так далі отримують для бідної України фантастичні зарплати, не приносячи країні майже ніякої реальної користі. Ми бачили нещодавно шекспірівську сцену з’ясування стосунків між прем’єром Гройсманом і главою НАПК Корчак. Сцена нагадувала плідний діалог представників малого бізнесу на вінницькому або черкаському базарі. Можна по-різному ставитися до В. Гройсмана, але він усе-таки глава уряду нашої країни й розмовляти з ним публічно так, як дозволила собі пані Корчак, недобре... Ніхто не відмінить такого засадничого поняття, як масштаб особи, коли індивід може просто не розуміти статус своєї посади, її суспільну і державну значущість. Хотілося б знати, чиєю геніальною кадровою знахідкою є пані Н. Корчак?
Міністр Рева слізно скаржився на те, що у нас погано платять податки. Але хто чесно платитиме податки в країні, де Президент пов’язаний з офшорами, має власність на окупованій ворогом території, а глава Національного банку (якщо виходити з е-декларації) зберігає свої заощадження в іноземній валюті?
Після Реви слово дали Ю. Тимошенко, яка розібрала діяльність пані Гонтаревої. За словами лідера «Батьківщини», Гонтарева втричі обвалила курс гривні, угробила десятки українських банків, зате в 4 рази збільшила в Україні кількість банків з російським капіталом.
Ми всі стали біднішими в кілька разів. Тимошенко зробила загальний висновок: Гонтарева була інструментом ліквідації української фінансової системи й середнього класу. Зарплати й пенсії зменшилися втричі, а ціни лише зростають. Річна інфляція, за підрахунками Тимошенко, становить 50—60%, такого немає ніде у світі. 60% українців опинилися за межею бідності, й Україна увійшла до десятки найбідніших країн світу. Те, що зробила Гонтарева, нам доведеться виправляти роками.
ТОНКА МЕЖА
Колишній завзятий захисник «русского мира» в Одесі, а нині полум’яний державник з «БПП» нардеп Олексій Гончаренко вирішив загнати Тимошенко в кут, нагадавши їй її провали в часи, коли вона сама була прем’єр-міністром. Але й Тимошенко пригадала своєму критикові його блискучу кар’єру в Партії регіонів. Потім вона затаврувала Президента, сказавши, що 2015 року Порошенко задекларував 40 мільйонів гривень, які заробив на падінні курсу гривні. Це падіння, за її словами, було штучним. Тимошенко ефективно й ефектно працює на роздмухуванні соціальної ненависті й соціальної заздрості. Тут межа між праведним гнівом і провокуванням пристрастей вельми тонка.
Але політично «вбити» Тимошенко досить легко, якщо пригадати про її роль у здачі Криму Росії. Ось від цього їй не відмитися. А там явно пахне державною зрадою. А як інакше називати заклики на засіданні СНБО 2014-го не захищати свою країну під час іноземної збройної агресії? До речі, на каналі «112 Україна» Олег Ляшко якраз про це Тимошенко й нагадав. На захист своєї вождиці кинувся там нардеп від «Батьківщині» Іван Крулько. В ім’я такого захисту йому незрідка доводиться ставити на карту власну репутацію. І в цьому випадку його аргументи не витримували критики: мовляв, Тимошенко не була членом РНБО, тому й відповідати не може. Але вона й людиною з вулиці не була, будучи лідером (формальним або фактичним — інше питання) парламентської фракції. І хіба для зради потрібно обов’язково обіймати якусь офіційну посаду?
А щодо продажу землі Тимошенко, на мій погляд, права. При нинішній корумпованій владі ми й не помітимо, як усе роздерибанять. Через підставних осіб, через підкупних чиновників, через іноземну агентуру дуже швидко українська земля припинить належати українцям. Пригадаймо грабіжницьку приватизацію, яка дала нам кланово-олігархічну систему й статус найбіднішої країни Європи. Адже приватизацію можна було провести інакше, як у Чехії, як у Польщі, де немає олігархів, але немає й злиденності. Ринок землі слід вводити лише тоді, коли в Україні буде уряд національної довіри. Сьогодні у нас влада національної недовіри. Вона все одно не зможе здійснити радикальні реформи (зокрема у сфері землекористування) на користь суспільства.
Абсолютна більшість українців виступають проти продажу землі. Зрозуміло, що є тиск з боку МВФ. Але ж наша «еліта» розкрадає Україну, а потім біжить до МВФ, бо країні потрібно на щось жити. Не можна йти вперед, не володіючи довірою народу, проти волі його абсолютної більшості.
ВІЛЬНИЙ ВИБІР НАШИХ ЛЮДЕЙ
На «112 Україна» обговорювали ідею фракції «Народного фронту» про запровадження візового режиму з Російською Федерацією. При цьому одразу пригадали про українських «заробітчан» у Росії, яким візовий режим може зашкодити. Але у нас війна (яку нинішня влада ніяк не хоче де-юре визнати, плекаючи надію домовитися з Кремлем). А під час війни людина, що працює на ворога своєї країни, є його співучасником, тобто колаборантом. Українські колаборанти в Росії, які об’єктивно укріплюють потужність і могутність імперії, її армії, хочуть вони того чи не хочуть, причетні до загибелі своїх співвітчизників на Донбасі.
Що ж до матеріальних проблем цих осіб, то чи дають проблеми моральне право зрадити свою країну? Урешті-решт, якщо толерантно ставитися до колаборантів, то треба визнати, що людина, яка переживає матеріальні труднощі, має право виходити на вулицю й грабувати перехожих. І судити за таке не можна. Коли йде війна, країна має виходити зі своїх інтересів перемоги й порятунку нації, а не з інтересів тих осіб, для яких особисте благополуччя невимірно вище за Вітчизну. До речі, є підстави вважати, що російські спецслужби завербували безліч українських «заробітчан» на території РФ. І це велика й болюча проблема для України.
Необхідно розглянути питання про законодавче запровадження норми про позбавлення українського громадянства за антидержавну діяльність. Держава має захищатися, інакше вона загине.
Але є й приємні новини. На телеканалі Еспресо-TV в рухомому рядку з’явилося цікаве повідомлення про те, що 92% жителів України визнали себе етнічними українцями, це явно більше, ніж за підсумками останнього перепису населення. І явно більше, ніж реальних українців «з діда-прадіда». Про що це говорить? Усупереч путінській агресії, всупереч контрпродуктивній діяльності й бездіяльності влади України мільйони наших громадян хочуть бути українцями й заявляють про свій кровний зв’язок з українським народом. І це не завдяки політиці верхівки держави, а всупереч їй... Це вільний вибір наших людей.
