Довго відпочивати ми, напевно, поки не вміємо. Добре б, звичайно, покататися на лижах, хай і не в Альпах — нам і в Карпатах добре. Але більшості — чи то через лінощі, а кому через нестачу матеріальних ресурсів — свята довелося провести вдома, у себе або в гостях, за заставленим стравами столом, перед телевізором. Від нього, від телевізора, і чекали «яскравих і незабутніх» видовищ, новорічних і різдвяних чудес. Тим більше, що нам їх заздалегiдь пообіцяли.
Проте першим і необіцяним «дивом» стала в передноворічний вечір прем’єрська заява про свою добровільну відставку. І це після його ж: «та ніколи і ні за що», сказаного з цього ж приводу за пару днів до того. Ну що ж — і, йдучи, він, як і в усьому іншому, був неоригінальним: провівши першу частину виборчих перегонів «під Путіна», другу — «під Ющенка», пішов «під Єльцина». Але єльцинського резонансу якось не вийшло... Що стосується офіційного президентського привітання, то частина каналів показала у «вітальний» час новорічний виступ Леоніда Кучми, частина — виступ Віктора Ющенка на Майдані, деякі, зокрема ICTV, — обидва: один до півночі, другий відразу після.
З приводу інших новорічних чудес думки розділилися. Три «мюзикальних» прем’єри, показані «Інтером» («12 стільців», «Три мушкетери» і «Сорочинський ярмарок»), і «Алі-Баба і 40 розбійників» на «1+1» були розрекламовані як щось небувале і запаморочливе. Напевно, і чекали від них чогось такого. Якщо винести «за кадр» питання «кому і навіщо це взагалі було потрібно» і врахувати, що подивитися це можна було не тільки під час суєтної новорічної ночі, і після (в повторах), то перше, що неприємно здивувало — велика кількість нав’язливої горілчаної реклами. При всьому розумінні серйозних фінансових вкладів виробників алкогольної продукції в створення мюзиклів, перебір просто-таки впадав у вiчi. Що стосується сприйняття по суті, першим серйозним розчаруванням став Бендер Миколи Фоменка. Легендарний книжковий і екранний образ турецькопідданого в прочитанні артиста, за яким закріпилася слава дотепника і балагура, вийшов напрочуд важким і нецікавим. А втім, щоб додивитися і сам мюзикл, незважаючи на «зірковий» склад учасників, потрібно було докласти великих зусиль.
Епізодично вдалим вийшов «Алі-Баба», мабуть, найбільш музичний з усіх прем’єрних мюзиклів. Цінителі фольклору змогли оцінити і «Сорочинський ярмарок», але вже «в перегляді», без відриву на тости і закуску. А найбільш легким iз прем’єрних новорічних телепроектів вийшла пародійна версія «Трьох мушкетерів». Не можна сказати, що її розберуть на цитати, але дві-три вдалих фрази з музичного фільму вже прижилися. У «Трьох мушкетерах» була та легкість, якої не дочекалися від «12 стільців», сюжетна оригінальність (хоч якась!) і хоч якась гра професійних акторів, що в основному стосується королівської пари, яку показали в новому ракурсі Амалія Мордвінова-Гольданська і Юрій Стоянов. До речі, сценарій нових «Трьох мушкетерів» написала команда КВК «95-й квартал», а д’Артаньяна зіграв Володимир Зеленський.
Інше телевізійне святкове меню більше було схоже на позавчорашнє «олів’є», що залишилося від застілля. І це стосується не тільки численних «невизначеного віку» «блакитних» і «неблакитних» вогників, але і новоявленого спільного «помаранчевого вогника», загального новорічного дійства «5 каналу» і ТРК «Ера». Сумно, але це було не тільки нудно, не ново і неоригінально — це було погано організовано, починаючи зi спільного «конферансу» Миколи Вересня і Василя Климчука і закінчуючи гостями, що невчасно прибували і без яких величезні столи в Українському домі мали вигляд сиротливих і покинутих.
Щодо неноворічних телеподій, найбільш цікавим була бесіда Дмитра Гордона (який, крім усього іншого, уже дуже багато співав протягом цих святкових днів) з Віталієм Коротичем (УТ-1). Говорили про наслідки «помаранчевої революції», про публічну самотність президентства, про те, що революції робляться не на майданах, а в кабінетах, і що найважливіше — навіть не перемога, а реалізація цієї перемоги. Сьогодні для всіх нас саме реалізація начебто завойованих свобод, заявлених принципів нового «світоустрою» — щонайперша справа. І коли про це говорить Віталій Коротич, який побачив і зрозумів багатох вершителів історії, розумієш, що кожне, сказане ним слово, — не для заповнення телепаузи.
Після всіх пережитих свят і певного інформаційного вакууму (теленовини якщо і виходили цими днями, то у скороченому варіанті) особливо забавний вигляд має ефір ТРК «Украина», в якому регулярно виступає Наталія Вітренко. Переказати її відозви неможливо, пояснити — тим більше. Це було б навіть смішно, якби була упевненість, що її виступи сприймаються адекватно. Але на майдані в Донецьку послухати «прогресивну соціалістку» приходять люди, прихильники Януковича; підігріті «выдвиженщиной», мають «намір стояти до останнього». Дежа вю, більше схоже на фарс, хоча в щирості тих, хто хоче відстояти свого кандидата, ніхто не сумнівається.
А країна готується до інавгурації...
