У всіх суспільних процесах колосальне значення має довіра. На цьому базується фінансова система, банківська діяльність і багато чого іншого. Що таке, наприклад, гроші без довіри громадян до них? Клаптики кольорового паперу й не більше.
Говорять, що навіть практикуючий анархіст Нестор Іванович Махно був вимушений друкувати такий атрибут ненависної державності, як гроші, на яких було написано: «Гей, кумо, не журися, в Махна гроші завелися!». А питання довіри до валюти, болісне для багатьох фінансистів, вирішувалося просто, підписом на купюрі: «А хто не буде гроші брати, того будемо вбивати!». Утім, ставлення до платіжного засобу — це одночасно й ставлення до влади, держави, політичної системи. Без довіри суспільства провести фундаментальні реформи практично неможливо, зате можна легко спровокувати повстання й громадянську війну. Довіра — це основний капітал влади. Нинішня влада в Україні кредит довіри (спочатку чималий) стрімко втратила. За останніми даними, які в ефірі телеканалу «112» озвучив політолог Тарас Загородній, Президентові України довіряють 14% українців.
Уся річ у тому, що слова не повинні розходитися з діями. Якщо говорять одне, а роблять інше — це шлях у політичну прірву. Кожне слово лідера має бути забезпечене золотим запасом практики. І тоді це слово сприйматиметься як абсолютно надійний вексель, а не як листок на вітрі. Говорять наші вожді добре й за формою, й за змістом, особливо на тлі недорікуватого Януковича. Нинішні — часто Демосфен і Цицерон в одній особі. Але коли починаєш порівнювати сказане ними зі зробленим — картина міняється до невпізнання.
Днями поскаржилися мені земляки-кримчани на великі проблеми, які їм створює рідна влада на материковій Україні. А скільки чудових слів з високих трибун було сказано про те, що Крим був, є і буде українським, що ми обов’язково його повернемо, що ми не забудемо прибічників України в Криму й т.д. А тепер справи: деякі кримчани виїжджають у Херсонську область, щоб там зареєструвати своїх новонароджених дітей, щоб отримати українське свідоцтво про народження, щоб їхні діти залишилися громадянами України. І що ж? Полум’яний український патріот, а за сумісництвом міністр юстиції пан Петренко, як сказали мені земляки, надіслав інструктивного листа, де вимагає від чиновників видавати свідоцтва про народження від імені держави України лише в тому випадку, якщо прохачі представлять довідку українського зразка з пологового будинку в Криму. Приїхали.
У Криму все під «ковпаком» ФСБ, і жоден лікар не наважиться дати довідку з українським тризубом, а не з російським двоголовим птахом. Та в них і бланків українських не залишилося, все знищено московськими «чистильниками».
Навіщо ж робити іноземців з українських громадян, які виявилися в окупації з вини не лише Путіна, а й тієї ж української влади? Причому намагаються за будь-яку ціну зберегти зв’язок з Україною люди, які в Криму багато чим ризикують, йдуть на певні жертви, підставляють себе під удар. Чому ж міністр так з ними поводиться? Деякі чиновники в Херсонській області, будучи свідомими українцями й розуміючи ситуацію в Криму, документи на свій страх і ризик видавали. Нещодавно, за словами українських кримчан, на них почав полювання генеральний прокурор. Чиновникам, які роблять свою українську справу, загрожує звільнення й навіть дещо гірше. Прокуратура діє проти них жорстко, послідовно й невідворотно, як вона ніколи не діяла проти державної зради й корупції...
РИТОРИКА МАЛО КОГО ЦІКАВИТЬ
Хто після цього повірить, що нинішня влада в Україні дійсно прагне відновлення територіальної цілісності країни? Українським громадянам у Криму створюють штучні перепони, зате «любі друзі» влади без проблем збагачуються, ганяючи на півострів тисячі хур з українським продовольством, добре годуючи армію окупантів.
А давно ж пропонували аналітики створити в Херсонській області поблизу Перекопу логістичні центри, куди могли б приїжджати кримчани після пред’явлення українського паспорта й купувати продукти харчування. А з хурами треба закінчувати.
Зі свого боку вища школа України вирішила вимагати у кримських випускників українські атестати про середню освіту, яких у них за визначенням не може бути. Схаменіться, панове! У Криму можуть потягнути на задушевну бесіду у ФСБ за знайдену у жителя українську гривню. У школах штрафують вчителів за знайдений у них український підручник, навіть якщо це алгебра російською мовою, видана у Харкові.
Наші можновладці ніяк не здатні зрозуміти, що їхня риторика мало кого цікавить, увагу звертатимуть на конкретні дії, на кожен практичний крок.
Нещодавно слухав радіо «Вісті». Там обговорювалося питання про те, що в Україні знижується рівень патріотизму, дедалі менше стає добровольців, а кількість ухильників від мобілізації різко зросла. На радіо констатували факт, але не відповіли на запитання — чому. Але тут усе на поверхні. Якщо Верховний головнокомандувач постійно демонструє небажання воювати, то звідки воно візьметься у мільйонів громадян? Якщо досі війна у нас якась напівпідвальна, без оголошення воєнного стану, з активною торгівлею з агресорами й окупантами, з відкритим з ними кордоном.
НЕ ВІРИТИ ЖОДНОМУ СЛОВУ БАНДИТІВ
Подібна проблематика обговорювалася Й У програмі «Свобода слова» на каналі ICTV. У фокусі уваги було питання про так звану демілітаризацію села Широкиного під Маріуполем, проти якої виступають жителі міста, знаючи з досвіду, чим закінчуються будь-які домовленості з російською стороною.
Німецькому політикові Бісмарку, щоб дійти його знаменитого висновку, чого варті договори з Росією, знадобилося сім років прослужити послом у Петербурзі, а маріупольці це усвідомили за рік. Звісно, у студії запитували, що буде, якщо скориставшись черговим перемир’ям російсько-терористичні війська підуть у наступ. З’ясувалося й дещо для громадськості нове: виявилося, що Широкине патрулюватимуть наші міліціонери, озброєні лише пістолетами, та патрулі «ДНР». Останнє наші спростовують... Буферна зона означає, що ми подарували ворогові 30-кілометрову смугу своєї території, здаючи бандитам і окупантам свої населені пункти і своїх громадян.
Волонтер Віталій Дейнега сказав, якщо ми відведемо свою артилерію на 30 км, вона не встигне повернутися на позицію в разі ворожого наступу. Думаю, що й мобілізація зривається тому, що солдати не розуміють, у чому суть нашої дивної війни на сході. Солдатів тупо підставляють під вогонь противника, не даючи наступати, відбиватися тощо. Якісь безнадійні жертви. Наші люди хочуть бути бійцями, а не пасивним гарматним м’ясом. Чому вони повинні сидіти в окопах і чекати, коли їх уб’є російський снаряд, замість того, щоб самим знищити агресора?
Ведучий Андрій Куликов провів телеміст з новим главою Луганщини Георгієм Тукою. Куликов був зело наляканий його публічною фразою на мітингу в Лисичанську: мовляв, «ми повинні подумати, чи потрібне нам місто Ростов-на-Дону і що нам з ним робити». За Куликовим, це дуже збудить російську пропаганду. Ну, російська пропаганда не потребує ніяких приводів, а той же Путін і Жириновський не обмежують себе у войовничих заявах. Сам Георгій Тука сказав, що нічого страшного у своїх словах не бачить. На війні, як війні. Крім того, Тука заявив, що не вірить жодному слову бандитів «ДНР» / «ЛНР». А поки що нам доведеться у зв’язку зі створенням буферної зони покинути свої укріплення, в які було вкладено стільки сил і коштів, і змусити своїх солдатів воювати в чистому полі...
Потім до мікрофону вийшов нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Олексій Гончаренко, який, як з’ясувалося, теж, як і його вождь, розраховує усмирити й утихомирити Росію за допомогою обмежених західних санкцій, без військових зусиль. Але армія якщо вона не воює й не перемагає (хоча б тактично, обмежено) неминуче розкладається. Але розкладається й тил, якщо всі його сили не підпорядковані досягненню перемоги. Але в чомусь з Гончаренком можна погодитися, наприклад, з його пропозицією скасувати місцеві вибори на Донбасі, оскільки там неможливо забезпечити безпеку. До речі, глави ОГА Луганщини й Донеччини Тука й Жебрівський дотримуються такої ж думки.
За Гончаренком, на ці вибори прийде не більш як 15% виборців, і ця абсолютна меншість обере владу. Не вибори, а фікція. Гончаренко навів приклад з нардепом Юхимом Звягільським, який отримав мандат, узявши на виборах 1 тисячу голосів. За Гончаренком, він нелегітимний.
Потім публіці запропонували проголосувати, чи можливий фронтальний наступ Росії? 55% людей у студії повномасштабну війну вважають неможливою. У тому ж дусі, виступаючи у Львові, висловився і П.А. Порошенко. Але чи варто так розслаблятися й розслабляти націю? Адже ніхто ніяких гарантій не давав. Ще недавно у нас вважали війну Росії проти України нереальною, а нині вона йде.
НАБРАТИСЯ МУЖНОСТІ
«5-й канал» показав інтерв’ю з колишнім міністром курортів і туризму Автономної Республіки Крим паном Лієвим. За його словами, якщо Україна й далі діятиме так, як зараз, то ніколи не поверне собі Крим. Багато українських фірм досі працюють у Криму, незважаючи на всі санкції, а власники цих фірм засідають у Верховній Раді. Які у нас підстави ображатися на недостатні заходи Заходу щодо РФ? А ті особи, які в березні-квітні 2014 р. піднімали на півострові російські прапори, тепер вільно пересуваються Україною, а одного з них пан Лієв нещодавно зустрів у Литві, причому та людина була там у відрядженні з українським паспортом і з українською візою від МЗС України. Якщо Україна не займається зрадниками, то зрадники займуться Україною. Так уже не раз бувало.
За твердженнях пана Лієва, є чимало відносно дешевих способів зробити Крим непідйомною ношею для Кремля, але при масовій зраді у нашій верхівці, готовності мати рідну продати в ім’я особистого збагачення це навряд чи реалізують, і РФ володітиме півостровом цілком комфортно. Поки не зміниться влада ні Крим не повернемо, ні російську агресію не відіб’ємо. І ніякі Меркель, Обама, Кемерон за нас цього не зроблять, як щиро вірять деякі народні депутати. Слід набратися мужності, подивитися правді в очі й визнати, що нинішня влада за минулий рік продемонструвала повну неефективність: і законодавча, і виконавча, не кажучи вже про судову. Необхідно усвідомити цей факт і думати про те, як змінити ситуацію.
