Частина російського суспільства не обмежилася вуличними протестами проти показу фільму «Анатомія протесту» (у ньому йдеться про те, що учасники мітингів «За чесні вибори» виходили на вулиці за гроші). Нагадаємо, несанкціонована акція протесту, під час якої було затримано близько ста осіб, відбулася біля телецентру «Останкіно».
Один із лідерів російської опозиції Борис Нємцов під час мітингу на Пушкінській площі закликав росіян бойкотувати продукцію НТВ. На думку політика, утрата каналом одного-двох мільйонів глядачів може спричинити серйозні фінансові збитки. У мережі Facebook уже створено групу «Я не дивлюсь НТВ».
Окрім бойкоту продукції самого каналу, у середовищі російських блогерів виникла ідея бойкотувати продукцію тих компаній, які розміщують свою рекламу на каналі. Зокрема, обговорюють ідею надіслати таким компаніям протестні листи, а якщо рекламодавці не відмовляться від співробітництва з НТВ, активісти мають намір бойкотувати їхню продукцію.
Ситуація навколо НТВ може створити певний прецедент, важливий і для України. Адже лише впродовж останнього року інформаційна політика деяких загальнонаціональних каналів викликала обурення в суспільстві. Варто згадати лише замовні фільми «Змова» Михайла Павлова й «Битва за Україну» Андрія Кончаловського, які транслював канал ICTV і мета яких полягала у відбіленні репутації Леоніда Кучми, а також виразні антиукраїнські стрічки, зокрема всі частини «Ми з майбутнього». Саме така форма протесту, що здатна занизити рейтинги каналів і вплинути на їхні прибутки від реклами, може підняти поріг чутливості власників телекомпаній, які не реагують на вже звичні «плакатні» пікети. В українських реаліях із консолідованого бойкоту телеменеджерів і їхніх рекламодавців міг би розпочатися шлях очищення національного телепростору.
Ірина ШТОГРИН, «Радіо Свобода»:
— Попри те, що є інші дієві фактори, які формують суспільство, гроші все ж залишаються дуже важливими. Тому мені здається, якщо все-таки велика частина російського суспільства підтримає заклик блогерів, і ті компанії, які є рекламодавцями НТВ, відчують певний тиск, то це вплине й на власників каналу, які не примушуватимуть виставляти в ефір те, що є сумнівним за своїм контентом. Це саме той спосіб, який дає можливість тим, хто прагне нав’язати якусь думку суспільству, зрозуміти, що воно теж має важелі впливу і на канали, і на владу. Чи буде цей прецедент дієвим в українських умовах, залежить від авторитету тих людей, які закликатимуть суспільство до таких дій. Українці нині переживають кризу довіри, тому важко сказати, чий заклик міг би здобути масову підтримку. Але те, що суспільство наше небайдуже, показала, зокрема, реакція на миколаївську ситуацію. Усе залежатиме від того, яка людина чи яка сила закличе до такого методу боротьби із замовними матеріалами, із джинсою або із чорним піаром.
Роман ЧАЙКА, «5 канал»:
— На жаль, і в Росії, і в Україні телеканали є структурами переважно дотаційними, які функціонують за рахунок вливань від інвесторів, а не коштом за поточну рекламу. Тому з фінансової точки зору бойкот, до якого закликають російські активісти, для каналів газпромівської групи, яким є НТВ, не стане відчутним ударом. Із точки зору самого заклику, то це нагадує мені події пацифікації в Галичині в період польського правління. Тоді теж достатньо серйозно працювали такі речі, як свій до свого по своє. Цей принцип давав змогу українському бізнесові виживати й досить відчутно перерозподіляв ринок між українцями й бізнесом, підтримуваним польською адміністрацією. Але цей механізм спрацьовує в суспільстві з високим рівнем солідарності. У російському суспільстві, напевно, найнижчий на пострадянському просторі рівень солідарності. І це ще одна причина, яка не дає підстав сподіватися, що цей заклик спрацює у відчутних масштабах. В українського суспільства рівень солідарності теж катастрофічно низький, а рупори пропаганди ще не настільки залили сала за шкуру українському глядачеві, щоб він усвідомив необхідність таких кроків. Ще один важливий момент — люди, які могли б бойкотувати канали, що перейшли на систему новітніх темників і новітньої пропаганди, — на жаль, давно вже не глядачі цих каналів. Вони давно «іммігрували» в Інтернет. Натомість телеаудиторією легко маніпулювати, тому уявити з їхнього боку дієві акції складно.
— Навіть якщо активна частина суспільства не дивиться ТБ, вона все одно поінформована про брутальні приклади замовних фільмів і розуміє їх небезпеку...
— Розуміє, але навряд чи активно реагуватиме, бо вивела ТБ за межі свого життя. Сьогодні в Україні водорозділ між людьми проходить якраз не за мовним чинником чи регіональною приналежністю, а за рівнем сприйняття інформації. І цей водорозділ між двома великими групами українського суспільства стає дедалі чіткішим.
