Поштовхом цієї історії стала історія цілком, здавалося б, приватна. Багато років редактор тижневика «Вісник» Євген Хотимчук знав, що у його матері був перший чоловік, який загинув, як кажуть на Волині, «у повстанцях». І все життя мати просила розшукати його могилу, аби поклонитися праху в ній, та в сина все не доходили до цього руки... А місце останнього притулку Степана Пархомчука виявилося не так і далеко від рідної Євгену Хотимчуку та його мамі Рудки-Козинської: на кладовищі вже неіснуючого села Волосова, знищеного за підтримку УПА...
І тепер Євген Якович каже, що отой невиконаний вчасно борг перед матір’ю став, образно кажучи, боргом усього його подальшого життя. Майже два роки тому він за власні кошти встановив пам’ятник на могилі повстанця Степана та двох його побратимів. Про це газета «День» розповіла 3 грудня 2010 року в матеріалі «Нарешті я знайшов тебе, Степане!» А газета «Вісник» водночас оголосив і акцію «Знайди могилу повстанця», адже на Волині та в сусідніх регіонах загиблих вояків УПА часто доводилося ховати поспіхом, на узліссях чи в яругах... На жаль, говорить Євген Хотимчук, відгукнулося дуже мало людей, і їхня байдужість його відверто вражає. Адже йшли ці звичайні українські хлопці та дівчата не просто в УПА, а воювати за незалежність України. Йшли з теплих хат у холодні й ворожі ліси, і проти них був мало не весь світ: і поляки, і німці, й радянські регулярні війська.
— Вони воювали за нашу з вами свободу, незалежність, можливо, не завжди вірячи, що доживуть до цієї незалежності. Можливо, хтось і не вірив, що вона взагалі настане. Але знали, що боротися за неї треба. Я захоплююся силою духу й мужністю цих людей, бо це справжні герої, — каже Євген Хотимчук. — А доки не похований останній боєць війни, вона й не закінчена. Я часто думаю, що ось Лев Толстой написав свою «Війну і мир», котра стала класикою. Та чи знайдеться в Україні письменник, який і через багато років зуміє написати правду про УПА?
Акцію «Вісника» «Знайди могилу повстанця» підтримали в сусідній Рівненщині, в селі Мульчиці Володимирецького району, де сільський голова Василь Шкіль та брати Петро і Степан Бензи відновили у навколишніх лісах п’ять могил повстанців. Коли Євген Хотимчук побував у цих краях, аби вклонитися пам’яті бійців, які відомі лише за бандерівськими псевдами, то виявилося, що при в’їзді у село біля дороги були поховані ще двоє молодих вояків УПА. Щоби насипати на цьому місці курган, сільський голова з громадою привезли 10 КАМАЗів землі. А хрест на могилі та надгробну плиту було виготовлено за кошти редакції «Вісника». Напередодні 70-річчя створення УПА пам’ятник українським повстанцям було освячено. Євген Хотимчук говорить, що коли церковні хористи заспівали «Вічну пам’ять», у нього защеміло серце й виступили сльози на очах, стало боляче й водночас радісно, що вперше над останками загиблих, за стільки років з часу їхньої смерті, прозвучала молитва.
Не маючи ніякої підтримки, патріоти боролися до кінця. Як нам сьогодні не вистачає їхньої сили духу, мужності, самовідданості! Ніхто не знає, звідкіля ці воїни й як їх звали, але найважливіше, що про них не забули.
Те, наскільки важливо нам знати нашу ж історію, підтверджують дослідження мешканця Мульчиць Петра Бензи. У своїх спогадах в книжці «Остання зима» радянський партизанський командир Олексій Федоров писав, що «біля Мульчиць... розігнали сотню бандерівців». Але спогади численних очевидців свідчать, що на дорозі серед поліських боліт зустрілися червона розвідка й рій повстанців. У бою полягли три бандерівці. А ось федорівців потім по навколишніх лісах і болотах збирали кілька днів...
Напередодні річниці створення УПА на Волині, у школі села Новий Двір Турійського району, неподалік якого і могила Степана Пархомчука та його побратимів, відбувся регіональний конкурс повстанських пісень, головою журі якого запросили бути головного редактора «Вісника» Євгена Хотимчука. Охочих взяти участь у ньому було дуже багато, та всіх просто не міг вмістити тісненький зал сільської школи. Тобто розшуком і впорядкуванням могил історія не закінчується, пам’ять про тих, хто віддав своє життя за українську незалежність, — живе.
