У новий рік деякі наші телеканали — УТ-1, СТБ, «Інтер» — увійшли з відчутними змінами в сітці віщання та новими проектами. Причому якщо в останньому випуску «ТБ-тижня» (див. «День», 31.12.98 р.) ми говорили про відсутність чіткої програмної концепції у більшості наших телемовців, то в останніх діях вищеназваних студій певна логіка простежується. Скажімо, рішення СТБ припинити винаходити велосипед, а зробити ставку на те, що у них виходить дійсно добре: інформаційно-аналітичне мовлення — можна назвати давно назрілим. Збільшилася кількість інформаційних випусків (до звичайних «Вікон-новин» додалися «Вікна-експрес») і зроблено спробу аналітичного нарису до подій кожного дня (у будні) в «Опівночі» Романа Скрипіна. Обіцяно ще деякі зміни в тому ж напрямку. Це, будемо сподіватися, крок назустріч своїй ніші каналу, якому власне обличчя треба шукати явно не в кількості аудиторії, а в її стабільності та якості (рівні). Не знаю, щоправда, наскільки ставка на програми для тих, хто «не розучився думати», сумісна із заповненням денних пауз програмами «ВIZ» і латиноамериканськими серіалами... Сумніваюся, що це істотно підправить рейтинг каналу, зате стильова еклектика — у наявності.
Передача «Сектор тіні» Артема Петренка обіцяє бути явно не з ординарних. За великим рахунком навіть заявки на подібну програму, яка передбачає глибокий і безсторонній аналіз найбільш серйозних і прихованих від очей громадськості схем накопичення політичного та фінансового капіталу на пострадянському просторі, у вітчизняному ефірі до цього не було. У прем'єрному випуску «Сектора» йшлося про Миколаївський глиноземний завод і механізми конкурентної боротьби навколо його приватизації. Називалися імена Льва Чорного, Бориса Березовського, Олександра Ткаченка й інших, інтереси яких, за версією СТБ, зіткнулися навколо заводу. Чи стане «Сектор тіні» дійсно скальпелем, який безкомпромісно розтинає нагній брехні та корупції, покаже, гадаємо, найближчий час. Як мінімум для цього творці проекту мають дотримуватися саме інтересів електорату, а не ситуативних інтересів конкретних осіб і груп. Між іншим, у прем'єрному випуску по Миколаївському заводу збентежила відсутність точки зору протилежної сторони, за відкрито лояльної, співчутливої позиції Артема Петренка стосовно директора заводу Мєшина. Звісно, авторська думка може бути як завгодно однозначною і суб'єктивно визначеною, та все ж закони неупередженого інформування мають дотримуватися, якщо творців непокоїть така річ, як довіра глядача.
Значних змін зазнала сітка мовлення УТ-1. Не стільки поки в сенсі нових проектів — хоч є і вони, скільки в концепції пріоритетів. Очевидно, що інформаційне забезпечення боротьби Леоніда Кучми за другий термін президентства буде поєднуватися на каналі з яскраво вираженою національною ідеологією українства в культурологічно-художньому ефірі. Однак чи не дуже нині змінився світ, щоб ідеологію головного національного каналу можна було будувати на національних атрибутах у їхньому швидше етнографічно-архаїчно-фольклорному розумінні, аніж у модернізованому сприйнятті як вітчизнянi завоювання всього створеного в Україні, незалежно від саме національної приналежності та специфіки? І при цьому розраховуючи на підвищення рейтингу каналу, фактично нехтуючи наявністю у країні як т.зв. «міської» культури, так і реальної двомовності?
На жаль, поки і якість запропонованого глядачеві на УТ-1 продукту не зазнала істотних змін. Жоден iз нових — або нових-старих проектів, що з'явилися на УТ-1 після приходу Зиновія Кулика, поки не став подією, не викликав жваву глядацьку реакцію, не потряс основ... Відновлений «Класик-прем'єр» складається нині з двох блоків — студійно-дискусійного, який веде Віктор Лифанчук, і прямого звернення до глядачів журналістки Тетяни Міленіної. Але, на жаль, живою і дискусійною по суті програма, як на мене, поки не стала. Кожний з гостей у студії — чи то Євген Станкович, чи, скажімо, Богодар Которович, — говорять розумно й цікаво. І цікаві, здавалося б, обговорюються речі: у чому причина непопулярності серйозної музики, сполучення в нашій сучасній культурі фольклорних і європейських традицій і т.д. і т.п. А загальне відчуття від студії: мляво, чинно, нудно... Чи то бракує емоцій, елементу саме суперечки, провокації, чи то просто все дуже академічно. Ну, а стильове оформлення майданчика, з якого «віщає» (саме віщає — так подано в кадрі) Тетяна Міленіна викликає просто здивування. У результаті немає безпосереднього, зацікавленого спілкування з глядачем — є лише повчальний і самотній ведучий, котрий звертається ніби в пустоту.
Тамара Стратієнко у «Вечірній казці» — повна калька повсякчасних «казкових тітоньок» радянського ТБ, тільки з набагато гіршими текстами і для ведучої, і для ляльки, яка, до речі, і зовні мало приваблива. Відеоряд колискової — та ж архаїка, тавтологічна, солодка і просто нудна. У цій же творчій методі зроблено і «Православний календар». Спасибі за повернення в ефір УТ-1 програми «Весь світ театру». Будемо сподіватися, що Наталі Грабченко не зрадить смак, і її проекту не бракуватиме інтелектуальності, сучасності інтонації, іронічності і навіть деякого куражу. Особистості, здатні ведучій театральної вітальні допомогти розвиватися в цьому напрямку, слава Богу, в українському театрі є — чому приклад і бесіда з Олегом Драчем, яка пройшла цього тижня. До речі, мабуть, поки саме Олег Драч став певним обнадійливим відкриттям УТ-1, як ведучий так званого «Нічного каналу». Так званого — бо поки, на жаль, телекомпанія «Ера» (виробник), окрім авансів, нічим не обрадувала. Нічний кінопоказ поки не має власної «нічної» родзинки, а студії поки нічим не запам'яталися, окрім симпатії до розкутого, привабливого, сексапільного львівського актора, котрий говорить при цьому чергову милу нісенітницю, якої повно нині у всіх студіях на всіх каналах. Коротше, з нетерпінням чекаю на обіцяну в недільному ефірі авторську програму Андрія Дмитрука «Діалог зі сфінксом». Може, хоч вона скрасить поки що сумовите враження від продукції, з якою I Національний має намір боротися за «звання» найпопулярнішого телеканалу країни.
І, нарешті, нині вельми послідовно «Інтер» прагне стати найбільш розважальним вітчизняним каналом — що набагато спокійніше у країні, де будь-який бізнес залежить від політичних «дахів». І що менше інформації про реальне життя, то більше в загальнонаціонального каналу шансів вижити. Староноворічний вітчизняний ефір «пожвавила» остання програма Яна Табачника «Честь маю запросити», де був присутній увесь вірнопідданий політичний бомонд країни. Разом iз деякими чудовими концертними номерами (приміром, Алли Баянової) у програмі було явно забагато освічень у любові до Президента, котрий також був у залі. Це виглядало принаймні провінційно. А про саму атмосферу «царського прийому», яка дуже нагадувала часи брежнєвiзму, і про те, що питання відносин влади й інтелігенції здавалося просто суперактуальним, годі й говорити.
У новому році на «Інтері» вийшли три нові проекти. На тлі донеможна калькованого «Доміно» і «Всеукраїнського клубу анекдотів» (при цьому копії, на жаль, явно поступаються оригіналу — ось що прикро) виділяються «НЛО» і ...Людмила Бережна як ведуча ранкового блоку. У Людмилі явно відчувається Особистість, при цьому ведуча в міру розкута, імпозантна, і нібито вписується в ті стильові рамки сучасного прямого ранкового ефіру, які відповідають саме сьогоднішнім очікуванням глядачів. Телегра «НЛО» не нудна за задумом і досить-таки професійно вибудувана. Як на мене, дещо солодкуватий і подібний на жiнку ведучий Олексій Гончаренко — це може перешкодити в його розкрутці, адже публіка зазвичай орієнтується на традиційні типи шоуменів.
Подією цього ТВ-тижня, на мою думку, стали фільм Романа Балаяна «Ніч у музеї Параджанова», епіграфом до якого послужила розмова з Романом Гургеновичем у «Телеманії» («1+1»), і останнє у своєму житті телевізійне інтерв'ю Ролана Бикова, дане творцям проекту «Родом з України» (ЮТАР, ICTV). Докладнiше про це ми поговоримо завтра на сторiнцi «Тайм-аут».
