У нашій сучасній мові вислів «ідіот» вживається переважно в його медичному значенні. Але слово «idiotos» за походженням грецьке, й стародавні греки називали так людей абсолютно байдужих до суспільного блага й суспільних проблем, вважаючи таких осіб соціально, морально й інтелектуально недорозвиненими. Коли 1968 року Москва окупувала Чехословаччину, весь народ цієї країни (за деякими винятками) брав участь у бойкоті Радянського Союзу та його представників. До названих винятків належав і дуже популярний у той час естрадний співак, який ніби нічого й не сталося, дарував своє мистецтво бойкотованим. Співвітчизники називали його «музичним ідіотом»...
Події 2014—2015 рр. в Україні теж сформували групу діячів естради, яких усі біди, які переживає їхня країна, не торкаються. Вони як і раніше усолоджують своїми піснями агресорів, заразом розв’язуючи власні фінансові проблеми. Відчуття солідарності із співгромадянами в цей тяжкий час їм не відоме. А деякі навіть йдуть на пряме порушення закону, як, наприклад, співачка Ірина Білик, яка з московського аеропорту вилетіла до Криму, порушивши таким чином офіційний порядок відвідин тимчасово окупованої території. Телеканал «Еспресо TV» дав інтерв’ю зі співачкою. Вона абсолютно не вбачала у своїй поведінці нічого поганого. Більше того, забажала дати рекомендації, як припинити війну Росії проти України. Виявляється, все гранично просто: «зібратися всім, взятися за руки й помириться». Дитячий садок, молодша група, Ірина Білик. Я довго не міг зрозуміти, чому Білик так і не стала мега-зіркою української естради, начебто все при ній, а щось заважає. Тепер зрозумів, що...
Щоб стати епохою в мистецтві (в даному випадку естрадному), мало мати унікальний тембр голосу, абсолютний музичний слух, художню обдарованість.
Важливим є ще й реальний масштаб людської особистості. Я не належу до прихильників А.Б. Пугачової, але там це одразу відчувається, і те, що примадонна розумна, і те, що особистість не дрібна...
А тут пані бальзаківського віку виступає на рівні п’ятирічної дівчинки, хоча бувають і розумні п’ятирічні дівчатка, які таких дурниць, як І.Білик, не несуть.
ДУРНИЙ ГІРШИЙ ВІД ЗЛОДІЯ
У нас деякі ліберальні журналісти закликають «не чинити опір злу насильством» і щодо всеїдності й вседозволеності бути «попереду всієї планети», не складати ніяких «чорних списків» російських акторів, які активно демонструють свою ворожість до нашої країни, і продовжувати їх і далі пускати до України. І тоді ми так чудово виглядатимемо на тлі путінського фатерлянда, що Росії стане соромно і вона припинить проти нас воювати. Це ті дурні, які гірші від злодія. Їй не стане соромно, а вона зрадіє, що в Україні їй створюють ідеальні умови для інформаційної війни і підривної роботи. Нам треба, щоб до Києва, Харкова, Одеси приїжджав Кобзон і розповідав зі сцени, що ми тут усі фашисти й агенти ЦРУ (одночасно!), не здатні осягнути велич генія всіх часів і народів В.В. Путіна? Нам треба, щоб у власному домі нам публічно плювали у фізіономію? А ми розмазуватимемо по обличчю плювки, внутрішньо пишаючись своїм лібералізмом? Я знаю, чим це все закінчується. Ще кілька років тому до мого рідного Севастополя постійно наїжджала спритна російська діваха, а за сумісництвом виконавиця патріотичних пісень Віка Циганова, яка зі сцени істерично волала: «Севастополь — це Росія». Замість того щоб заткнути пельку провокаторові, в Києві соромливо відводили очі, адже не можна чинити недемократично. Віка Циганова викричала своє, а ми програли. То може вже час розумнішати, а не вестися на ліберальну маячню? А от «білі списки» віце-прем’єра Кириленка я не схвалюю. Навіщо небагатьох наших симпатиків у Росії фактично віддавати на розправу путінському шовіністичному натовпу? Симпатизує нам російський письменник, актор, режисер — і слава богу, не треба вішати йому на шию табличку «Друг України», в нинішній Росії це майже те саме, що «зірка Давида» в нацистській Німеччині, нашому прибічнику не допоможе, а лише його підставить.
Потім на «Експресо TV» відбулася чергова цікава бесіда Миколи Вересня і Віталія Портникова. Говорили якраз про особливості російської лояльності, про її імперську природу. Про прагнення завжди і скрізь «командувати парадом», претендувати лише на перші ролі, часто не маючи для таких претензій жодних підстав. Ця нездорова пихатість тонко використовується владою Росії, політично розігрується. Дійсно, коли люди звикли почуватися «пупом Землі», їм хочеться бути «на всіх весіллях нареченим, а на всіх похоронах небіжчиком». Особливості росіян добре розумів Йосип Сталін (Джугашвілі), який якось сказав: «Я знаю, як управляти цим народом». Він зробив наголос на слові — «цим».
Не випадково 1945 р. у своїй переможній промові Сталін назвав росіян «найвидатнішим народом з усіх народів СРСР, керівним народом». Ось цим росіян завжди й купували, проти національних лестощів, особливо якщо вони походять від влади, цей народ безсилий. Не може відмовитися від особливого задоволення підноситися над іншими. Сьогодні їх цим купив Путін (свого часу цим же приваблював німців Гітлер, але їм вистачило 20 років після 1945 р., щоб вилікуватися). Купив манією імперської величі, заради якої варто терпіти соціальну нікчемність перед власною владою...
ПІДІГРАТИ ІНТЕРЕСАМ РФ
Телеканал «Магнолія» з правозахисником Едуардом Багіровим і журналісткою Яніною Соколовською обговорювали питання про те, чи варто громадянам України брати участь у передачах російських телеканалів. Багіров був за це, а Соколовська навіть запевняла, що українці мають там можливість представляти позицію України. Не згоден. Українців запрошують туди зовсім не для того, щоб вони там могли висловити думку свою або своєї країни. Вони там потрібні як спаринг-партнери, хлопчики й дівчатка для биття. І ставки високі. Якщо українцям вдасться там виграти дискусію, це в нинішній Росії розглядатиметься як поразка у війні з відповідними організаційними висновками. І будь-який російський ведучий розуміє, що в разі чого він там завтра не працюватиме. Тобто нашим там дозволять лише підіграти інтересам РФ, не більше того. Там миттєво затикають рот тим, хто плутає карти кремлівській пропаганді. Пам’ятаю, як на нардепа від БПП Олексія Гончаренка в московському телеефірі кидалися його господарі буквально з ревом, свистом, головним для них було перекрити голос опонента, щоб публіка нічого не почула. Пам’ятаю, як там же намагалися очорнити й дискредитувати Олесю Яхно, вдаючись до ганебної клоунади й тролінгу. Цікаво було б 1942 року з’їздити до Берліна представникові антигітлерівської коаліції й там спробувати довести до німецького населення точку зору коаліції. Усі ці ігри й загравання з агресором нічим хорошим не закінчаться.
А «Свобода слова» на ICTV вустами Андрія Куликова запитувала аудиторію: чи підтримує вона децентралізацію, зокрема на Донбасі? 66% людей у студії підтримали, а в Інтернеті — навпаки, більшість проти.
Головним захисником ідеї виступив спікер Верховної Ради Володимир Гройсман. Але він не є самостійною політичною фігурою, це alter-ego Порошенка.
Гройсман намагався довести, що в доповненнях до Конституції немає ніякого особливого статусу Донбасу, а є лише особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Ну, так це і є особливий статус, хоч круть-верть, хоч верть-круть. Гра слів... Щоб викрутитися, останнім часом дуже незграбно порівнюють цей «особливий порядок» з особливим статусом у Конституції міст Києва й Севастополя. Але в Конституції України Севастополь — це місто республіканського підпорядкування, яким він і був у УРСР за радянських часів! Там немає ніяких відмінностей від інших міст України, крім того, що він підпорядковується безпосередньо керівним органам України, минувши керівні органи Криму (ніякої «своєї» міліції, «своїх» прокурорів і т.д., усіх призначав Київ!), а Київ — столиця України, що тягне за собою природні особливості управління. Не треба плутати грішне з праведним. І порівнювати статус законних регіонів України (в кількості 27 за Конституцією) зі збройними сепаратистсько-російськими анклавами «ДНР» і «ЛНР» на українській території.
Порошенко і Ко вже втягнули Україну в Мінський «котел», який за своїми наслідками гірше за Іловайський і Дебальцевський. А тепер активно намагаються втягнути в «конституційний» котел...
Особливо розчулюють обіцянки влади через осінні місцеві вибори отримати «нові еліти». А узаконених сепаратистів не хочете отримати? У період війни децентралізація є самогубством. Коли йде війна, всі країни максимально централізуються. Гройсман обіцяв золоті гори й купу щастя. А хто відповість за більш ніж ймовірний провал? Адже відомо, що у перемоги безліч батьків, а поразка завжди сирота...
А його запевнення, що децентралізація віддасть владу народові, а не місцевим номенклатурно-корупційним феодалам, у людини, що знає ситуацію, могли викликати лише саркастичну посмішку.
Спікер ВР був непереконливим, хоча говорив довго й гладко. Але добре, що відреагував на дике середньовічне судилище в Ростові на Дону у РФ, де російська «Феміда» розправилася з українцями Сенцовим і Кольченком. Дехто у нас вважає, що в нинішній ситуації Україна нічим не може допомогти нашим людям.
Ну, за нинішньої влади з її особливостями, напевно. Хоча можливості є. Якщо Кремль запровадив систему заручників, то треба виходити з реальності. Там розуміють лише мову Старого Заповіту: «Око за око, зуб за зуб». Для реалізації цього принципу навіть не треба порушувати державний кордон РФ: українським Донбасом бродить чимало російських генералів і офіцерів. От їх і слід заарештувати, судити, а потім обмінювати на українських заручників. Росія, звісно, у своєму звичайному стилі може відректися від російських військовослужбовців, але тоді виникнуть розмови на кухнях офіцерських сімей у РФ. Розмови для Кремля вкрай неприємні. Он уже на телеканалі RTVI член Громадської палати при президентові РФ Ніколай Сванідзе заявив, що «Сенцов і Савченко — герої українського народу, а ми від своїх відрікаємося». Це єдиний шлях, нашіптування в дипломатичних кулуарах не допоможуть.
Ну, а базікання про децентралізацію. Владі нічим займатися? Укріплювати армію, різко збільшити виробництво військової продукції, завдати смертельного удару російській «п’ятій колоні» в Україні, розібратися з олігархами, з російським бізнесом в Україні... А вони про децентралізацію... Бідолашна Україна.
