У студії С.Шустера обговорювали діяльність Конституційної асамблеї, очоленої Леонідом Кравчуком. Але спочатку проголосували дві групи глядачів: менеджери готельного бізнесу й молоді люди, народжені в Україні. 84% молоді і 56% менеджерів висловилися за реформування Конституції, а ось щодо питання, чи потрібно опозиції працювати в асамблеї Кравчука, думки розділилися навпіл.
ЧИ МОЖЛИВА ЕФЕКТИВНА КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА БЕЗ ЗАКОННОСТІ?
Олександр Турчинов рішуче засудив конституційну затію влади, попутно зазначивши, що й Конституційний Суд став органом, спрямованим проти Конституції. Потім він зачитав листа Юлії Тимошенко з в’язниці, в якому вона закликала політичний клас не освячувати своїм ім’ям конституційне запровадження диктатури в Україні, а також (!) визнала помилку, якої припустилася особисто 2009 року під час переговорів про коаліцію між її блоком і Партією регіонів. Що ж, аби працювати над помилками, їх слід спочатку визнавати.
Розкритикував затію ПР і Кравчука Олесь Доній. На його думку, весь це почин — лише відволікання найкращих умів України від роботи над нормалізацією нинішньої ситуації. Тим паче що механізму обрання Асамблеї немає, а це означає, що влада сама її призначить. Адже вона прийшла для того, щоб бути вічною, й працює на безконечну пролонгацію своїх повноважень. Слова Донія Л.Кравчук назвав «страшилкою», але в наших умовах страшилки мають властивість реалізовуватися...
Про яку нову Конституцію можна серйозно говорити, коли в країні немає елементарної законності? Адже депутати постійно голосують за себе й «за того хлопця», що суперечить Конституції, а коли журналіст Мустафа Найєм на TBi вимагає дати слово, що вони більше так не робитимуть, багато хто публічно відмовляється, мотивуючи свої дії «виробничою необхідністю». Той, хто не виконує нинішню Конституцію, не виконуватиме й ніяку іншу.
А стояти на варті Конституції буде нинішній КС?! Той самий, який свого часу доводив нам, що Леонід Кучма був у нас президентом не двічі, а лише один раз? Уже тоді цей орган слід було розпустити. А нещодавно КС заборонив журналістам втручатися в «особисте життя» політиків і чиновників. Але в цивілізованому світі особисте життя цієї категорії населення є абсолютно прозорим, повністю просвічуваним ЗМІ. Такими є умови гри й специфіка професії. А в Україні тепер писати про власність начальства, про його спосіб життя — не можна, як і в колишній УРСР про матеріальне становище, відпочинок, моральне обличчя секретарів ЦК. Демократичний світ нічого подібного не знає. Коли неповнолітню дочку президента США Б.Клінтона Челсі поліція заарештувала за те, що вона, всупереч законам штату, випила пиво в барі, про це гуділа вся американська преса. Коли син Маргарет Тетчер придбав авто небританського виробництва, всі ЗМІ Туманного Альбіону обговорювали, чи є син пані прем’єр-міністра патріотом? А в Україні — заборона. Але як виборець може зробити правильний вибір, якщо він не знає, чи не є претендент на мандат алкоголіком, розпусником, хабарником, хуліганом і домашнім дебоширом? Адже все це — особисте життя, яке, втім, часто визначальним чином впливає на громадську діяльність індивіда.
Не обійшлося в студії Шустера й без ексцентрики. Нардеп від Комуністичної партії Євген Царьков, який представляє Одесу, зловживаючи непарламентськими висловами, почав таврувати Кравчука, який у комуніста Царькова «відняв Батьківщину». Таким чином, він визнав, що Україну своєю Батьківщиною не вважає. То що ж він тоді робить в українському парламенті? Кравчук зажадав голосування, хто в студії підтримує його, а хто — комуніста. 96% менеджерів і 80% молоді підтримали Кравчука, тобто незалежність України.
СВОБОДА «ПРАВИЛЬНА» ТА «НЕПРАВИЛЬНА»
Авжеж, не могли не торкнутися й скандалу з EX.UA. Олена Бондаренко прийшла до студії з Кримінальним кодексом і почала монотонно зачитувати статті. Інтернетники, мабуть, помирали зі страху... Щоправда, вона визнала, що міліція могла б діяти й акуратніше, а не громити EX.UA.
Її опонент Олег Тягнибок пояснив «інтернет-повстання» загальною ненавистю народу до влади. Навіть С.Шустер порекомендував владі почати боротьбу з інтернет-піратством із себе, а то навіть у МВС є піратське програмне забезпечення. А колишній шеф СБУ Валентин Наливайченко порадив МВС більше боротися з кримінальною злочинністю й не лізти в Інтернет.
Потім О.Бондаренко «перебазувалася» до Євгенія Кисельова й довго пояснювала, що таке «свобода правильна» (чого не розуміють інтернетники) й що таке «свобода неправильна». У відповідь Віталій Портников звинуватив владу у вибірковості щодо різних користувачів піратських програм. Але головне, на його думку, раніше в Україні діяв негласний пакт між верхами й низами: ви там угорі крадете мільярди, а ми тут унизу дрібно «піратствуємо». Тепер ПР цей пакт порушила, змусивши інтернет-співтовариство продемонструвати (за прикладом афганців і чорнобильців) соціальний егоїзм. Обговорення закінчилося залізобетонно правильною фразою Олени Бондаренко: «На беззаконні правову державу не збудуєш». Хотілося б, щоб вона довела цю глибоку думку до керівництва Партії регіонів...
У «РесПубліці» Ганни Безулик на «5 каналі» обговорювали санкції Європейського Союзу проти України за демонтаж основ демократії й прав людини. Проте ведуча повідомила, що, за словами шефа Адміністрації Президента пана Льовочкіна, вже створено комісію для реалізації вимог Парламентської асамблеї Ради Європи до України. А нардеп від БЮТ Пашинський нагадав, що якщо рекомендації не будуть виконані, міжнародні санкції призведуть до ізоляції країни. Голова фонду «Відродження» Євген Бистрицький від загальних міркувань одразу перейшов до конкретики, запропонувавши почати звільнення політв’язнів, використовуючи механізми амністії. Дехто з регіоналів у студії Безулик негайно почав живописати, які нові демократичні й гуманні кодекси готуються у Верховній Раді, але всю радість зіпсувала заява з інтернету, зачитана ведучою: влада, ухвалюючи новий Кримінально-процесуальний кодекс, готує собі шляхи до відступу. Це свідчить про деякі фундаментальні зміни в регіональній свідомості. Напевно, там зрозуміли, що навіть їхня влада не вічна. І, як сказано у Святому Письмі, якою мірою ти міряєш, такою й тобі відміряно буде.
НЕПОКАРАНИЙ ЗЛОЧИН МАЄ ВЛАСТИВІСТЬ ПОВТОРЮВАТИСЯ
Канал TBi в програмі «Згадати все» дав цікаву інформацію до роздумів, показавши фільм про те, як 1944 року за особистим наказом Гітлера гестапо розстріляло 50 союзних військовополонених — втікачів (британців, канадців, австралійців). Союзники, які перемогли, до 1960 року шукали гестапівців у всій Європі, зловили й віддали під суд. Частину злочинців повісили, частину посадили, декількох виправдали. Правосуддя відбулося. Для порівняння й контрасту на екрані продемонстрували портрет генерал-майора держбезпеки Василя Блохіна, який за свою чекістську кар’єру власноруч розстріляв близько 50 тисяч людей. На відміну від гестапівців, Блохін закінчив свої дні в шані й спокої, померши своєю смертю ще до початку 60-х років минулого століття. Як справедливо зазначив ведучий, багато подібних до генерала Блохіна людей живуть у незалежній Україні, розкошуючи, отримуючи такі пенсії, що й не снилися борцям за незалежність. На свята (а тоталітарних свят у нас вистачає) ці діячі ходять до школярів трясти орденами й медалями, розповідати про свої «подвиги» та вчити підростаюче покоління «вірності Вітчизні». Звірства комуністів не засуджені так, як звірства нацистів. За них не помстилися, й вони тяжіють над нами. А непокараний злочин має властивість повторюватися.
Нині червонопрапорна публіка дуже полюбляє змальовувати полум’яних антифашистів, непохитних буцімто борців зі своїми ідеологічними близнюками, звинувачуючи у фашизмі всіх, хто не приймає комунізм. Вони вдають, що завжди протистояли фашизму, прагнучи приглушити пам’ять про союзні відносини з ним. Ці відносини були настільки близькими, що НКВС організував передання СС і гестапо німецьких комуністів, які жили в СРСР, в обмін на передання радянським каральним органам російських і українських емігрантів, які перебували в Європі. В одній такій групі німецьких комуністів, виданих чекістами СС на мосту через Буг у Бресті, була дружина одного з лідерів компартії Німеччини Маргарет Бубер-Нойман: «Коли ми вже пройшли половину мосту, я озирнулася назад. Представники НКВС усе ще стояли групою й дивилися нам услід. Позаду них лежала Радянська Росія. З гіркотою я пригадала комуністичне заклинання: батьківщина трудівників, бульвар свободи, царство гнаних...»
Важко не погодитися з висновком ведучого: «Поки не будуть засуджені методи НКВС і КДБ, що відроджуються владою в Україні, ніхто з нас не може почуватися в безпеці».
А от програма «Цілком таємно» (російського виготовлення) на тому ж каналі TBi продемонструвала вельми сумнівний фільм про Льва Троцького. Судячи з усього, до цього фільму доклали руку сучасні російські історики монархічного спрямування. Навряд чи можна погодитися з тим, що всі революції та перевороти інспіруються іноземними спецслужбами. І навіть те, що Ленін співпрацював з німецьким Генштабом, далеко не все пояснює в подіях 1917 року. Зрештою, все вирішує ситуація в самій країні. Сильний організм не боїться інфекцій, а хворий може загинути від найменшого втручання. У фільмі 1917 рік оголошується результатом «масонських» і «сіоністських» підступів. По цьому ж «департаменту» проходить у авторів Л.Д. Троцький. Але Лев Давидович як сіоністський діяч — це комедія й непорозуміння. Коли в період громадянської війни його в Москві відвідала делегація євреїв з проханням врахувати, що діяльність «демона революції» кидає тінь на весь народ, Лев Давидович гордо заявив, що не має й не хоче мати нічого спільного з єврейством. І Троцький, і Парвус, і Радек були абсолютно далекими від сіонізму, крім, певна річ, власної «5-ї графи». Ідеї отців цього руху їх аніскільки не надихали. А в країні переможного пролетаріату єврейських націоналістів (сіоністів) розстрілювали пачками на спільних підставах з українськими, грузинськими, азербайджанськими. Ці факти російським історикам-монархістам пояснити дуже складно. Тому вони їх просто ігнорують, звалюючи всі страшні проблеми Росії на «підступних іудеїв». Киянин Микола Бердяєв не випадково назвав свою книжку «Витоки й сенс російського (!!!) комунізму». Такі витоки «великого жовтня» вищеназваним історикам слід шукати не в сіонізмі й масонстві, а в опричнині Івана Грозного, в «Народній волі» та нечаєвщині, що не виключає активної участі національних меншин у російській (!!!) революції. У ній вони прагнули позбавитися обтяжливих обмежень особистого й національного життя.
Хотілося б, щоб хороший канал TBi прискіпливіше ставився до вибору контенту. Серед російських телефільмів є чимало тендендіозно-пропагандистських. А нам не завадило б і своєю головою думати...
