У програмі «Свобода слова» нардеп від «Самопомочі» Олег Березюк виступив з яскравою промовою проти депутатської недоторканності. Цікаво, що під час виборів усі (майже!) кандидати присягаються скасувати недоторканність. Але вибори закінчуються, й з’являються якісь особливі резони та обставини, що змушують від рішучих намірів відмовитися. На захист депутатського імунітету виступив політолог Сергій Таран. Але недоторканність у нас в Україні — це символ безкарності й легалізованих злочинів. Без недоторканності було б набагато складніше розграбувати країну й запровадити кланово-олігархічну систему клептократії. Для чого корупціонери, пройдисвіти, розкрадачі державного майна так рвуться до Верховної Ради? Для здобуття недоторканності. Щоб можна було всі неподобства коїти легально, не боючись покарання.
Нардеп Георгій Логвінський вимагав, щоб генеральний прокурор був незалежним від інших гілок влади. Логвінський обурювався, що на вимогу правоохоронних органів Російської Федерації Юрій Луценко видає країні-агресорові тих громадян Росії, які воюють на Донбасі на боці України. Якщо ця заява відповідає дійсності, то виникає питання, наша влада воює з агресором чи співпрацює з ним?
Політолог Сергій Таран звинуватив Юлію Тимошенко в захисті скандального нардепа Онищенка від відповідальності. Нардеп Сергій Соболєв негайно почав «відмазувати» свою предводительку, доводячи, що вся «Батьківщина» проголосувала за зняття імунітету з любителя породистих коней і фотомоделей.
А взагалі, вся ця комедія вже набридла. У нас головне покарання для депутатів-мафіозі — це виштовхування їх за межі України. Але з Онищенком прокололися. За неписаними законами вітчизняної керівної зграї «вершник» мав сидіти в Лондоні під Біг-Беном і мовчати. Але Онищенко почав без найменшої вдячності звинувачувати публічно Президента України. Не за поняттями, «безпредєл»...
НЕ БУДЕМО ПРО СУМНЕ
І всі ці ігри відбуваються на тлі жахливого зубожіння простих українців, на тлі їхнього безправ’я й відчуття безнадійності. Я згоден з нардепом Олексієм Гончаренком, що недоторканність — це в умовах нинішньої України феодальний інститут розділення українців на панів і бидло. Чесний і мужній народний представник такої інституції не потребує. Степан Хмара, будучи депутатом Верховної Ради, за Кравчука був кинутий до в’язниці, сидів, але ніякої персональної недоторканності не вимагав.
Дійсно, народний депутат, а не шахрай із мандатом завжди має бути готовим постраждати за той самий народ, права якого зголосився захищати. Між іншим, у Стародавньому Римі всі знали, де живе той чи інший народний трибун, двері будинку якого завжди мали бути відчиненими, щоб у будь-який час дня й ночі до нього міг прийти римський громадянин і вимагати захисту. А у нас? Утім, не будемо про сумне...
Сергій Соболєв повідомив цікаву інформацію про те, що глава Національного банку України пані Гонтарева примудрилася за короткий період свого перебування на посаді різко збільшити присутність російських банків в українській фінансовій системі. І це під час війни. Якщо таке творить шеф НБУ (висуванка Президента), то чому я не маю вірити звинуваченням, що пролунали з вуст пана Онищенка?
На каналі «112 Україна» нардеп і учасник АТО Ігор Лапін дуже негативно оцінив діяльність наших антикорупційних структур. Їх наплодили велику кількість — близько 30. Уже сьогодні між ними починається «війна компетенцій». А зважаючи на те, що над кожною прагнутимуть встановити свій контроль той чи інший політичний або чиновницький клан, то ми незабаром можемо стати свідками сутичок між «гвардійцями кардинала» й «мушкетерами короля».
Та й дуже дорого все це обходиться злиденній країні. 2016 року НАБУ з’їло з бюджету 400 мільйонів гривень. При нульових результатах роботи.
А 2017-го збираються з’їсти 700 мільйонів...
Складається враження, що НАБУ — це дорога мильна бульбашка. А як думати інакше, якщо порівняти, що країна в НАБУ вклала й що отримала?
«ГОСТРОАКТУАЛЬНЕ» ПИТАННЯ
На телеканалі 3STV Олесь Доній, мабуть через важке безтем’я, почав обговорювати «гостроактуальне» питання про те, чи правильно розташовані смуги на нашому державному прапорі.
Історик Савчук справедливо відзначив, що такі дискусії виникають або через дурість, або через свідоме прагнення організувати черговий розкол суспільства. Цей прапор — синьо-жовтий — вже освячений у нинішній війні українською кров’ю. І це аргумент величезної значущості на його користь. А подібні дискусії — даремні й шкідливі. Не про це під час війни треба думати. Але мабуть баламутство, феномен «Пилипа з конопель» — це неминуче зло у нас в Україні.
Найполум’янішою прихильницею зміни прапора була в студії така собі пані Безкоровайна, котра спиралася на псевдослов’янські міфи, щиро при цьому вважаючи Румунію (!) слов’янською країною. Де такого «експерта» знайшов Доній? І чи довго шукав?
Безкоровайна навіть вимагала референдуму з питання прапору, пов’язуючи всі успіхи й невдачі України виключно з розташуванням смуг на полотнищі. Останнім часом влаштовуючи висмоктані з пальця дискусії, Доній явно зловживає політичним інфантилізмом. Він обіцяв нову дискусію про переведення української мови з кирилиці на латиницю. Так, є у нас група баламутів, що лобіює цю ідею. Мовляв, перейдемо на латиницю й добре заживемо «по-модньому», станемо справжніми європейцями. Дивно, Греція — старожил ЄС і НАТО, а свою писемність з часів Сократа й Арістотеля не змінює. Ізраїль — законодавець технологічної моди, зберігає свою давню архаїчну писемність, що формувалася ще за часів Стародавнього Єгипту, Шумеру й Вавилону. І це не заважає ізраїльтянам бути суперсучасним народом. Не відмовляються від своїх ієрогліфів японці, корейці (південні) й китайці, далеко не останні в сучасній науці й технологіях. Навіть на думку не спадає вірменам і грузинам відмовитися від великої спадщини предків — писемності.
І лише ми, українці, маємо впасти в маразм і відмовитися від культурної спадщини Київської Русі, України часів Великого князівства Литовського й Речі Посполитої, від своєї культури XVIII, XIX і XX століть, передавши все це іншій країні (і ми здогадуємося, якій саме...)
БЕЗ СУДДІВ І ПРОКУРОРІВ
На «5-му каналі» Роман Чайка розмовляв з відставним генерал-майором СБУ Віктором Ягуном про те, чи ведеться в Україні хоч якась боротьба з 5-ю колоною. Чайка показав сюжет про те, як у кулуарах Європейського парламенту відома адвокатеса Тетяна Монтян розповідала європейським депутатам, що «Україна неминуче розвалиться, частина приєднається до Росії, а інша до Польщі, що Галичина мріє про повернення до Польщі». Тих, хто створював сепаратистський телеканал «Новороссия-ТВ», що пропагував сепаратизм, Монтян представила безневинними овечками, що потерпають від утисків свободи слова. Виникає враження, що з багатьох поглядів Українська держава продовжує залишатися беззахисним.
Якщо так буде й далі, то всі ці функції захисту країни візьмуть на себе добровольці й активісти, які обійдуться без суддів і прокурорів.
Роман Чайка розповів, що до багатьох сепаратистів-керівників чомусь немає претензій. Тут діє все той же проклятий «договорняк», що знищує Україну.
Справжньої системної боротьби проти 5-ї колони у нас не ведеться, і це загрожує Україні загибеллю, оскільки 5-ю колоною заражені майже всі наші міністерства й відомства.
Роман Чайка закликав провести АТО в Києві, у Верховній Раді, Кабміні, ГПУ, судовій системі. Шкода, що журналіст «5-го каналу» не згадав про Адміністрацію Президента...
