На «малому Шустері» такий собі пан юрист доводив, що від революцій — одна суцільна шкода. Ну, не було б революцій, людство досі сиділо б у печерах. Саме революції соціальні, національні, промислові, технологічні, наукові рухають історію. А нам пропонують як рушій прогресу малоруський бізнесючий договорняк. У конституціях деяких вельми правових держав світу є стаття про право народу на повстання в разі узурпації влади. Інколи Шустер запрошує до своєї студії людей не дуже великого розуму. Адже можна було б замислитися, чому до березня 2014 року про «шкоду» революцій нам розповідали прибічники Януковича, а тепер чомусь ці ж пісні виконують прибічники Порошенка. Дій правильно й законно на користь країни, й ніхто не стане замислюватися про революції. Що буває, коли діють інакше, Шустер теж показав у сюжеті про події в Молдові, де депутати, перевдягнувшись у поліцейську форму, втікали з парламенту, щоб народ не розірвав своїх обранців на дрібні шматочки. Депутатам Верховної Ради є сенс поміркувати. Європейські газети єхидно написали про молдавських реформаторів (а хіба у нас інші?): «Просити їх провести реформи, все одно, що просити індичку приготувати різдвяну вечерю». Молдавські керівні демократи (як і українські) виявилися заручниками корупції. От про корупцію й говорили в п’ятницю на «великому Шустері». Виконував соло полум’яний антикорупціонер Сергій Лещенко, безжалісно звинувачуючи в цьому гріху багатьох фігурантів. Щоправда, сам Лещенко не дає жодних пояснень з приводу звинувачень на свою адресу. Наприклад, Микола Мартиненко заявив, що Лещенко щомісячно отримує десятки тисяч доларів від російського олігарха Григоришина, що активно діє в Україні. Звинуватив Лещенка й інший нардеп — Григорій Логвінський. Багато хто цікавиться, як Лещенку вдається на скромну депутатську зарплату відвідувати швейцарське місто Давос, розпускають плітки, що тут не обходиться без спонсорства родича Кучми пана Пінчука. Хотілося б, щоб сам пан Лещенко підтвердив або з гнівом спростував усі ці заяви. Але антикорупційний герой похмуро мовчить. Зате у Шустера розкрив усі перипетії життєвого шляху Олега Ляшка, починаючи з дитячого будинку. Коли дивлюсь на цього викривача корупції, мимоволі згадую побажання античних мудреців: «Лікарю! Зцілися сам!»
ПОРАЗКА І КАПІТУЛЯЦІЯ
На ICTV у програмі «Свобода слова» Юрій Луценко розхвалював Мінські угоди, доводячи, що це єдина відносно безкровна можливість відновити нашу територіальну цілісність. Зрозуміло, ні Порошенко, ні Луценко не візьмуть на себе відповідальність за катастрофу, до якої неминуче призведе Україну Мінський формат.
Прийняти Донбас з рук Путіна і на його умовах — це самогубство нашої країни. Це поразка й капітуляція, хоча Порошенко, Луценко й іже з ними відчайдушно доводитимуть, що йдеться про перемогу. Але у них не вийде переконати. Це лише Саддаму Хусейну в тоталітарному Іраку вдалося переконати підданих, що показовий розгром іракської армії під час операції «Буря в пустелі» насправді був тріумфом близькосхідного диктатора. Але там дійсно був розгром, а у нас РФ за столом переговорів добивається того, чого не змогла досягти на полі бою.
Більшість українців проти Мінська (ледве не написав Мюнхена, майже за Фрейдом!), тому ідея Яценюка про референдум щодо статусу Донбасу викликала паніку на вулиці Банковій і новий раунд політичної торгівлі з прем’єром.
Луценко натхненно співав про те, як відсутність абсолютної більшості в парламенті не дає Порошенку проводити реформи. Може, дати йому повноваження Івана IV Васильовича Грозного, й тоді реформи підуть?
Але надзвичайні повноваження можна давати людині з винятковими вольовими даними і колосальним особистим відчуттям відповідальності. Порошенко ж у цьому сенсі нагадує не лідера Сінгапуру Лі Куанг Ю (людину зі сталі), а швидше Віктора Ющенка (людину з пластиліну). На жаль, сила волі у наших вождів дегенерує в примітивну побутову впертість з нікчемних приводів і повне невміння тримати удар у доленосних для України питаннях.
ТРУДНОЩІ РОБОТИ В КОАЛІЦІЇ
Глава фракції «Самопоміч» Олег Березюк скаржився на трудності роботи в коаліції. Він також повідомив, що на митниці міститься ще один державний бюджет України, але його навіть ніхто не спробував узяти. Березюк дивувався, що Яценюк сам не подає у відставку. Але ж немає у нас такої традиції. У нас чекають, поки винесуть.
Канал «Еспрессо» показав цікавий сюжет. Виявляється, через усю територію України з Криму на Москву ходить потяг з вагонами, пофарбованими в синьо-жовтий колір. При тому, що з Києва до Криму потягом приїхати неможливо, а з Москви — будь ласка. І що ж це за таємничий «летючий голландець» на нашій землі, що це за «секретний фарватер»? Власне, за нинішньої влади в Україні вже ніщо не дивує. Дивує лише маскування. Таємничі московити сплять на білизні зі штампами «Придніпровська залізниця» і п’ють чай зі склянок з написом «Львівська залізниця». І зовсім не бояться отруїтися «бандерівською» рідиною. А наша славетна СБУ в населеному пункті Щастя (Луганщина) затримала два десятки осіб, пов’язаних зі збройними сепаратистами, провела з ними виховну роботу й... відпустила. І знову не дивуєшся.
Канал «Тоніс» показав документальний фільм «Трагедія Стаханова». 31 серпня 1935 року на Донбасі відбувся рукотворний виробничий рекорд партійних органів за допомогою малограмотного роботяги Стаханова, який приїхав у вугільний край з Орловської області РРФСР. Стаханов за одну зміну нарубав неймовірну кількість вугілля. Шахтарі до таких рекордів ставилися різко негативно. Оскільки рекорд ставив один, а норми вироблення піднімали всім. За це могли й убити в темному кутку, на Донбасі вдачі суворі. Але партія в образу свого висуванця не дала. Більше того, він став офіційним героєм, якого постійно прославляли й рекламували. У Москві йому дали автомобіль і шикарну квартиру. Його тягали по всіляких зборищах. Ні з чого партія ліпила всенародну знаменитість. Стаханов швидко на грунті пияцтва й бешкетів порозумівся з сином Сталіна Василем. По п’янці Стаханов загубив орден Леніна, йому видали новий. «Народний герой» нахабнів і засипав Сталіна проханнями поліпшити побут вчорашнього шахтаря. Сталін поліпшував, ставлячись до Стаханова як до «гомункулуса», творіння своїх рук. Але вождь помер, а Хрущов загнав «героя» в первинний стан, відправив з московського кабінету знову на Донбас, до міста Торез. Це було заслання. Про Стаханова всі забули. Стрімкий зліт закінчився ганебним падінням. Партія підняла, партія й опустила. Радянська пропаганда зберігала образ, але самої живої особи вже не потребувала. Так, це була людська трагедія. За розповідями його солідних земляків, останніми роками життю Стаханов валявся п’яним під парканами, де на нього, вчорашнього кумира всього СРСР, справляли малу нужду вуличні хулігани. Воістину, так минає земна слава.
НЕМАЄ ЦИВІЛІЗОВАНОЇ ДИСКУСІЇ
Усупереч заявам нашої влади про те, що нібито російські телеканали в Україні відключені, насправді — нічого подібного. Днями без всяких проблем дивився програму пана Толстого «Час покаже» на Першому національному каналі РФ. Розмова йшла про Туреччину, про те, як її добряче покарати. Було очевидно, що це телебачення іншої країни й іншого суспільства. Сергій Доренко нестямно кричав, а битий генерал Руцкой, який двічі здавався в полон, спочатку Пакистану, а потім військам Бориса Єльцина в Москві у жовтні 1993 року, звинуватив Туреччину в намірі «відновити Османську імперію», що, за Руцким — великий гріх на відміну від благородної мети відновлення Російської імперії. Публіка в студії була єдиною в думці: турки брешуть про порушення їхнього повітряного кордону російськими літаками, американці, що підтвердили порушення, брешуть за визначенням, усі брешуть, а правду говорять лише всім відомі своєю феноменальною чесністю росіяни. В аудиторії панувала істеричність і нервозність, крики, атмосфера партійних зборів у божевільні. Виникало питання: вони дійсно такі чи прикидаються, «косять» під неадекватів? Оратори закликали показово «висікти» турецького президента Ердогана. Ці московські діячі щиро вважають себе володарями світу, здатними вирішувати його долю. Слухати їх при страшному шумі, реві й перекрикуванні один одного було важко. Руцкой запропонував дати Сирії «Гради» для удару по турецькій території. Так, нам це знайомо. Московити натренувалися в Ростовській області через кордон (у районі містечка Гуково) обстрілювати Україну. Але з Ердоганом такі фокуси вельми небезпечні. А то дивись, які-небудь ракети раптом опиняться біля повстанців, наприклад, у Дагестані. Загальне враження від російського ТБ: суспільство цієї країни поки не готове до якоїсь цивілізованій дискусії.
