Давно відомо: хто не хоче бути молотом, той буде ковадлом. Нинішня президентська кампанія це ще раз підтвердила. Останніми навіть не місяцями, а днями своєї каденції Петро Порошенко почав гарячково робити те, що слід було спокійно й розмірено здійснювати одразу ж після свого обрання. Утім, у нього є кому проводити ревізію помилок і провалів. Тут ось нещодавно по одному з телеканалів виступив його політтехнолог Олег Медвєдев. Каявся, розповідав, що головним суперником Порошенка вони до останньої миті вважали Тимошенко, а зовсім не Зеленського. Дивно, то хіба політтехнологи не знайомляться з соціологічними даними? То хіба їм не відомі настрої суспільства у дусі гасла «проти всіх»? Не розуміли технологи, що цим головним «противсіхом» цілком може стати людина не з політичної «тусовки»? Не можна було не вірити, що маси гранично озлоблені проти будь-якої влади і мають для цього певні підстави, оскільки влада й опозиція в Україні вже багато років зберігають негативну спадковість. Наприклад, і ті й ті постійно обіцяють ліквідовувати депутатську недоторканність, але щойно здобувають таку можливість, негайно від своїх планів відмовляються. Зрозуміло, що за такої ситуації публіка захоче взяти якусь «людину з вулиці», того, хто їй здається абсолютно несистемним, новим і свіжим, й обрати його президентом. Зрозуміти це було не так вже й складно, тим паче, враховуючи стару пристрасть частини нашого народу показувати «дулю» владі навіть ціною великих прикрощів для країни і для себе особисто. Пригадаймо всілякі «чорні ради», кого там лишень не висували в гетьмани.
Загалом, крім особистих помилок президента, на нього важким тягарем лягли помилки його радників, політтехнологів, експертів. Вони повністю провалилися і мають піти у відставку. Не знаю, чи захоче хтось ще скористатися їхніми послугами.
І тут ще перед другим туром президентських виборів під ногами почали вибухати міни не дуже сповільненої дії — не здійснені ним обов’язкові заходи. Передусім нагадала про себе наша «чудова» судова система, та й не тільки. Один суд випустив обвинувачених у тероризмі Савченко і Рубана, інший зняв з розшуку відомого антиукраїнською пропагандою блогера Шарія. Якщо так і далі піде, то до України почнуть повертатися Азаров, Курченко, Клименко та подібні до них.
А тут ще Державне бюро розслідувань звинуватило Генпрокуратуру в незаконному переслідуванні «явно невинного» у втраті Криму Віктора Януковича. Панове, ми приїхали. Далі їхати нікуди. Президент-утікач Янукович, що написав листа Путину з проханням ввести війська в Україну, який в Криму ховався на російській військовій базі (хоча там ще були українські військові бази) на думку ДБР — «явно не винен».
Залишається чекати, коли якийсь районний суд ухвалить рішення про ліквідацію держави Україна.
На жаль, за 5 років у дуже важливій судовій сфері фундаментальних перетворень не сталося.
До речі, канал «Прямий» розважив дивною сценкою з програми «95-го кварталу» зразка 1916 року. Там актор Володимир Зеленський виходить до глядачів, заявляє про свої президентські амбіції і запитує, хто за нього голосуватиме. Виявилось, що всі. І тоді пан Зеленський звернувся до них як твереза й відповідальна людина: «Ви що, з глузду з’їхали? Ви ж людину обираєте, а не йогурт. Не можна ж так вірити рекламі. Я вам просто показав, як це працює, як можна зробити з... а що, іншого порівняння, окрім гівна і цукерок, у нас немає?» Без коментарів.
Я все ніяк не можу зрозуміти, навіщо треба було влаштовувати під час війни цей смертельно небезпечний атракціон з виборами? Президентові Порошенку кортіло покрасуватися своїм демократизмом перед Заходом?
Турчинов і Яценюк дослухалися до іноземних порад не злити Росію в Криму, і Крим ми втратили. Не варто було так ризикувати долею нації і держави. Якщо в іншій країні помилка з вибором президента може бути лише помилкою, то за наших конкретних умов це рівнозначно катастрофі.
А ось нардеп Опанасенко із «Самопомочі» назвав минулі вибори — «тріумфом демократії». Авжеж, все одно, кого оберуть, аби було дотримано всіх формальностей. І навіть якщо оберуть людожера, головне, що вибори були чесні і справедливі. Щоправда, тоді й демократія буде людожерською, що, звичайно, демократичних фундаменталістів не бентежить.
А тим часом справжня демократія може бути лише там, де є «демос» — спільнота відповідальних громадян. А там, де «охлос» — натовп, що жадає лише «Panem et circenses», — «хліба й видовищ», за наших умов — «хліба й телевізора», — там потрібно говорити не про демократію, а про щось інше.
Процес же перетворення «охлоса» на «демос» дуже тривалий і тяжкий. Можна, звичайно, заспокоювати себе ритуальними заклинаниями — «наш народ мудрий». Але наш народ поки що лише намагається стати мудрим, і на цьому шляху є неминучими помилки та провали. Та й окрім мудрості, народові потрібна ще мудрість і відповідальність керівників. Що ж до оспівування демократії, то тут не все так просто, лінійно й однозначно. У Росії від лютого до жовтня 1917 року була свобода й демократія без берегів, які скінчилися найжорстокішою в історії людства більшовицьким тиранією. І як зазначив в ефірі «Прямого» один з лідерів УНА-УНСО (псевдо «Тополя»): «Аби лишень Зеленський не став нашим Керенським». Так, був у Росії такий популярний оратор і реєстровий демократ Олександр Федорович, що відкрив шлях Леніну, Свердлову та іншим Дзержинським... А як процвітала демократія в Італії після Першої світової війни під скіпетром короля Віктора-Емануїла. Але, на жаль, все скінчилося походом чорносорочечників Муссоліні на Рим.
А якою ліберальною була демократія Веймерської республіки! На жаль, саме вона виплекала й товариша Тельмана, і товариша Гітлера. 1932 року в Німеччині відбувся «тріумф демократії», коли понад 50% німців проголосували за два червоні прапори: нацистський і комуністичний».
А 1933-го на вільних і демократичних виборах було вибрано Адольфа Гітлера. А різні демократи потім ще до фюрера на Олімпійські ігри їздили і там охоче «зигували», вітаючи господаря Великої Німеччини. В абсолютно демократичній Білорусі Станіслава Шушкевича на вільних виборах обрали Олександра Лукашенка, який вже понад 20 років при владі і йти наміру не має. Сумно, але факт: тоталітарні режими народжуються не з диктатури, вони народжуються зі слабкої, хаотичної демократії. Особисто в мене не викликає захвату демократія, яка знищить Україну. Та ж таки УНР загинула цілком демократично, оскільки навіть не змогла розвернути ефективних репресій проти тих, хто її знищував зсередини. Отже, «тріумф демократії» може бути крахом України.
Деякі «далекоглядні» політологи кажуть, що Порошенко «грає в довгу». Ну, це якщо Україна збережеться. Вони мають на увазі вибори до Верховної Ради восени. Але президентська кампанія далеко не завжди конвертується в парламентську. Порошенку не треба спокушатися: більшість його виборців голосували не за нього, а проти Зеленського.
Багато з тих, хто в президентських перегонах підтримував Порошенка проти Тимошенко, Зеленського, Бойка, Вілкула та інших, на парламентських виборах за Петра Олексійовича вже не проголосують, оскільки там буде інша ситуація й інші політики-символи. Там буде можливість сформувати потужну патріотичну фракцію, а саме патріоти вважають, що Порошенко не зробив багато чого з того, що був зобов’язаний зробити.
А ці президентські вибори значною мірою були зроблені телебаченням, із чого випливають важливі висновки. Під час війни не можна допускати, щоб більша частина національного інформаційного простору була окупована ворогом і працювала на інтереси ворога. І не треба вигуків і стогонів про «свободу слова» — під час війни мають діяти закони війни. А то нам так «зісватають» в президенти України навіть якусь китайську принцесу з маньчжурської династії. Тут нашими телеканалами кочував один діяч, який звертав на себе увагу постійним виливанням жовчі на Україну. І раптом перед самим виборами одна з газет повідомляє, що діяч цей — колишній офіцер ГРУ генштабу Російської Федерації. І де ж раніше були наші журналісти-розслідувачі, чому нічого не розслідували? А ще один завсідник вітчизняних телеекранів був правою рукою екс-нардепа Вадима Колесніченка, нині громадянина РФ. То що, й надалі не звертатимемо уваги й програватимемо інформаційну війну на власній території?
