Це твердження можна назвати банальщиною або ж — якщо більш вишукано — трюїзмом. Але від цього сутність його не змінюється: цей сегмент українських медіа — річ серйозна та вагома. Жаль тільки, що самі ж ці мас-медіа нерідко підважують свою серйозність і свій вплив. Різними способами продукуючи, м’яко кажучи, нонсенси. І майже завжди цих текстових нонсенсів можна було б уникнути, зберігши реноме.
Але...
Давайте поглянемо під цим ракурсом на основні медійні хиби.
• Перша з них — це широке використання (особливо у новинарстві) перекладів з російських оригіналів, здійснених за допомогою Google Translate без вичитки. Своєрідною класикою у цьому сенсі стала словесна конструкція «пекельне борошно» («адская мука»). Непогано виглядають й «артилерійські знаряддя» (тобто «артилерийские орудия»). Приклади можна множити.
• Друга — це численні «приховані русизми», коли, скажімо, не відмінюються чоловічі прізвища: «Повернення Порошенко: коли історія перетворюється на фарс». Але ж Петро Порошенко, як би ви до нього не ставилися — не жінка...
• Третя — теж русизми, коли не використовуються питомо українські форми: «Росія — не член Радбезу ООН. Її «вступ» у 1991 році фальсифікували. Україна підняла це питання». Не «підняла», а «порушила». Чи: «У ніч на 28 січня невідомі особи пошкодили будівлю Генерального консульства України в Гамбурзі. Вранці співробітники консульства виявили розбите вікно установи, а також камінь, яким, ймовірно, був нанесений удар», — повідомляє пресслужба Міністерства закордонних справ України». Удар можна завдати, а не нанести. Це ж стосується й іншого прикладу: «У Дніпрі чоловік наніс ножові поранення своїй 20-річній співмешканці та собі». Також «завдав»...
• Четверта — це вже різновид функціональної неграмотності. Типові приклади: «Міністр МЗС Китаю заявив...» чи «ДБР має допитати міністра МВС Монастирського та голову Нацполіції Клименка через приховування доказів...» Міністр Китаю (або керівник МЗС Китаю), міністр України, бо ж якесь міністерство — це не окрема держава. Інша форма такої неграмотності наочно продемонстрована в такому заголовку: «Жбурляли каміння: півсотні білоруських мігрантів прорвали кордон Польщі». Насправді йдеться зовсім не про «білоруських мігрантів» — у тексті інформації сказано, що серед учасників прориву були «громадяни Іраку, Сирії та Єгипту». Бо ж за такою логікою російські війська на теренах Білорусі — то війська білоруські. З цим змикається й інше; популярний сайт відзначає: «МВС терміново видалив Порошенка із бази розшуку». Але ж МВС — Міністерство внутрішній справ — не «він», а «воно», чи не так? Чи взагалі повна дурниця, яка виходить за межі функціональної неграмотності: «Президент звинуватив панікерів у зростанні курсу гривні». Хоча насправді він звинуватив їх у падінні цього курсу.
А тепер про речі серйозніші, змістовніші, про нонсенси у текстах знаних авторів. Скажімо, відомий філософ пише про «розходження в публічних оцінках загрози військового нападу та війни з боку Росії між південно-атлантичними партнерами та Президентом України». Описка? Вичекав 10 днів, перевірив сайт — ні, ані автор, ані читачі не звернули увагу на те, що «південно-атлантичних партнерів» (хто це? Бразилія? Ліберія?) Україна не має, натомість партерами є члени НАТО, Північноатлантичного Альянсу. Не менш відома письменниця констатує, аналізуючи меню: «Ось так їли в Харкові до Голодомору — і до Першої світової війни: хоч війна вже десь там і точиться, але на поставки продуктів до модної харківської ресторації (назву якої вже в наш час рейдернув один з отців міста) це ще не впливає». Ґвалт! Яка війна? Меню — від 21 жовтня 1913 року, друга Балканська війна вже закінчилася, а Перша світова ще не почалася, майже ніхто не вірить у її можливість... Ще один володар думок зі Львова перепубліковує свій текст 2015 року: «Мала ця об’єднавча ідея й инші інтелектуальні форми — як от ідею створення Сполучених Штатів Европи. Ідея інтеграції европейських країн на федеративній основі виникла після Першої світової війни. Її сформулював граф Р. Куденхове-Калерґі (Richard Nikolaus Coudenhove-Kalergi, 1894—1972) у своїй книзі «Пан-Европа» (1923), розвинувши її в книгах «Боротьба за Пан-Европу» та «Европа прокидається». У 1925 році тодішній прем’єр-міністр Франції Едуард Ерріо (Edouard Herriot, 1872—1957) обґрунтував думку про утворення Сполучених Штатів Европи». За віком і за освітою цей автор мусив би знати про статтю Ульянова-Леніна «Про гасло Сполучених Штатів Європи», опубліковану 1915 року та про те, що ідею таких Сполучених Штатів палко дебатували тодішні європейські соціалісти, і не тільки вони. Тобто йшлося про ситуацію до початку Першої світової та у її перші роки, а зовсім не про повоєнні ідеї та гасла. Нарешті, знаний історик пише: «Хай на короткий час, але вони [українці — С.Г.] спромоглися створити свою державу (спершу навіть дві), об’єднатися з власної волі». А Кубанська Народна Республіка, як із нею, з її прагненням об’єднатися на федеративній основі з матір’ю-Україною? Виходить, не дві держави створили українці. І, нарешті, досить відомий публіцист пише: «Бо коли кияни святкують вигаданий московськими большевиками «мєждународний женскій дєнь», значить Путін та його посіпаки праві — українці з ними один народ!» Це — абсолютна дурниця, бо Міжнародний жіночий день установили зовсім не «московські більшовики», і якщо у Буркіна-Фасо він — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир» (формулювання ООН) — є державним святом, то українці з населенням цієї країни зовсім не один народ.
Утім, ось, мабуть, найтяжчий випадок. Маємо текст автора-міжнародника, який пише про підготовлений Заходом проти СРСР пакет вагомих санкцій у разі каральної експедиції до Польщі, де у 1980 році піднялася опозиційна «Солідарність» і «посипалася» комуністична диктатура: «Він охоплював наступне: 1. Повну зупинку всіх економічних проєктів, у яких залучений Радянський Союз, у тому числі побудову нафтопроводу «Дружба» (!). ... 4. Ембарго на постачання зерна з СРСР». Останній пункт — це, мабуть, описка, але ані автором, ані редактурою так і не виправлена на відповідному сайті — адже СРСР постачав зерно хіба що Кубі та В’єтнаму, натомість США та Канада постачали великі обсяги збіжжя Радянському Союзу, і без них рівень життя радянського люду критично би знизився. Втім, може, й не описка, а свідчення незнання елементарних речей, якщо звернути увагу на слова про нафтопровід «Дружба». Перша черга останнього була закінчена у 1964 році, друга — у 1974 році, тому у 1980-му зашкодити його побудові без машини часу нікому би не вдалося. Можливо, автор мав на увазі магістральні газопроводи, деякі з яких тоді будував Радянський Союз? То це зовсім інша історія (контракти «газ-труби», охочі можуть подивитися в Інтернеті). Ну, а наступне твердження знову демонструє кричущий непрофесіоналізм автора та редакторів: «Ситуація з протестами «Солідарності» розв’язалася набагато простіше: Радянський Союз діяв опосередковано та змусив чинну польську владу ввести надзвичайний стан на початку наступного 1981-го». Ну, щодо «простіше» можна подискутувати, але головне інше: запроваджений (а не «введений») воєнний (а не «надзвичайний») стан у Польщі був наприкінці 1981-го (а не «на початку»). І це ще не всі нонсенси даної статті.
І це все зібране мною лише за один місяць 2022 року. А можна було б зібрати значно більше прикладів із такого ряду, якби займатися цим спеціально...
Який може бути висновок із написаного тут? Думаю, простий. Редакторам й авторам українських текстових медіа варто ставитися до своєї справи значно відповідальніше, а читачам... не знаю, мабуть, довіряти, але перевіряти.
