Ми живемо в епоху інформації. Фактично, будь-яка новина стає відомою за лічені секунди. Ми не можемо уявити нашого дня без гортання соцмереж, читання статей чи заміток, перегляду телепередач та відео в мережі — контенту сучасна людина споживає більше, ніж може собі уявити.
Хтось скаже про неймовірні плюси, адже завдяки інтернету перед нами відкритий увесь світ, ми можемо постійно поповнювати наше знання, розвиватися. З іншого боку, постійно стикаємося з постправдою, фейками і спробами впливу. Це загальносвітовий тренд. А якою є ситуація в українському інформаційному просторі? Чи відповідає він нашим очікуванням, чи виконує поставлені завдання у часи гібридної війни? Чи можна його взагалі назвати якісним? Про це ми сьогодні говорили зі студентами, які щодня, так чи інакше, споживають український контент. Про те, що їх непокоїть, а що, навпаки, — радує, читайте далі.
Поліна К.: «Інформаційний простір дуже неоднорідний. Загалом у всіх зараз є можливість обрати для себе ту платформу, яка влаштовує нас якістю. Для мене це, наприклад, «Громадське», «Бі-Бі-Сі Україна». Порівняно з іншими, вони не настільки забарвлені спекулятивними заголовками. Якщо я зрідка потрапляю на перегляд ТВ-програми, то мене вивертає від неприродності. Тобто рівень журналістики настільки впав, що на прикладі багатьох телевізійних служб новин видно, що вони навіть не намагаються працювати якісно, а це неповага до глядача. Мені здається, все, що стосується українського ТБ, — це дуже вбого.
Мені не вистачає критичного мислення, досить аргументованої аналітики. Так чи інакше, з різних джерел тобі треба вишукувати інформацію, адже немає якогось одного ресурсу, який міг би тебе повністю влаштовувати. Забагато тиску на емоції зараз зчиняється на читачів. Новинні портали мають бути максимально раціональними, і жалість — не той інструмент, яким вони мають користуватися».
«Не вистачає, на моє особисте переконання, двох протилежних підходів до висвітлення інформації, — пояснює студент-політолог Іоанн Г. — По-перше, дійсно якісної роботи з даними та дотримання сумнозвісних «стандартів журналістики», якими нині вихваляються певні медіа, насправді ж потураючи їх ледь не кожним своїм матеріалом. А по-друге, освічено-ідеологізованого підходу: не цих примітивних ідеологем, якими нині сповнене життя сучасної людини, а кроків, які стимулюватимуть розбудову вітчизняного «дискурсу» тієї чи іншої ідеології. Оскільки нині ми бачимо величезну частку пасіонарного населення України, нам важливо виховувати дух осмисленої дискусії на заміну численним лозунгам та дешевим ідеологемам, якими вже справді «повна по самі вінця» голова пересічного українця. І йдеться тут зовсім не про зверхність, а про просте бажання бачити довкола осмислені погляди дедалі частіше».
Велика частина моїх співрозмовників були щиро і сильно невдоволені тим, що потрапляє до їхніх новинних стрічок. Наприклад, Соломія Т.: «Інформаційний простір зараз дуже забруднений, туди роблять вкиди всі, кому тільки не лінь. Я розумію, що у нас існує свобода слова, але використовується це не завжди доречно, адже фільтрувати контент також часом треба. Не вистачає аналітики, от реальних аналітичних новин, бо не кожен громадянин заглиблюється в ті процеси, які відбуваються в державі, тому й трапляються часто непорозуміння».
Її думку розділяє випускник юридичного факультету, Богдан К.: «Я оцінюю якість інфопростору низько. Те, що можна побачити в соцмережах, — це перепости по колу «алармістського контенту». Особливо цим грішать у «Твіттері».
Я зустрічаю багато маніпулювань свідомістю; якщо оцінювати телевізійні канали, то дуже помітно виглядає їхній порядок денний, який вони намагаються відобразити відповідно до інтересів свого власника та його стосунків з усіма іншими «власниками», що також до певної міри дратує».
До такої думки приєдналося ще кілька співрозмовників, наприклад Катерина Б.: «Сучасний український інфопростір я оцінюю виключно з точки зору маніпуляцій, постправди, брехні, викривлення інформації. Проте це не новина виключно ХХІ століття чи лише українського медіапростору, ні, це давня проблема.
Я люблю читати аналітику, статті. Проте, як на мене, замало висвітлюється міжнародних новин, зокрема щодо впливу світу на Україну. Цього дуже не вистачає для формування загальної картини».
«Мені здається, україномовного контенту замало. Особливо серед того, чим цікавиться молодь, — Ютубу, наприклад. Щодо іншого — то новин мені вистачає. Проте якихось наукових, освітніх журналів дуже мало, або про них майже ніхто не знає. І це найгірше — контент, може, і гарний, але щоб його знайти, треба дуже багато всього «перерити». — пояснює свою позицію Катерина Є.
Ось що непокоїть студента Владислава Г.: «Медіапростір переповнений постправдою. Чи є це мінусом для українського суспільства? Так. Однак при цьому є плюсом для кожного індивіда загалом: коли ми читаємо, слухаємо, бачимо постправду, то підтверджуємо свою думку, а хто не хоче, щоб з його «ідеями» виступали відомі люди?
Велику прогалину ми маємо в урядовому контенті, він просто не працює. Конкретним прикладом цього є нормандські переговори: коли Україна мовчала, Росію цитував весь світ.
Можливо, нам не вистачає певних статей, які допомагали б людям ставитися більш критично до інформації, яку вони отримують, але я розумію, що це не вигідно найперше ЗМІ, бо так легше впливати на думку суспільства, і неприємно людям, бо коли ти самостверджуєшся у своїх думках, то відчуваєш себе переможцем».
Серед нарікань та доволі принципових зрозумілих позицій можна зустріти і людей, яких загалом влаштовує якість того, що вони знаходять, або тих, хто пропонує альтернативу:
Данило Г.: «Я переглядаю мало контенту, проте вбачаю його активне зародження та перші етапи популяризації. Слід визнати, що й наразі справжній український контент залишається певною елітарною сферою, більшість від якого на сьогодні, на жаль, далекі. Треба, щоб він активно зростав і посів домінуючу позицію в нашому інформаційному просторі!»
Якщо намагатися підбити певні підсумки, то бачимо, що молоде покоління більшою мірою невдоволене тією інформацією, яка надходить з інформаційних та розважальних ресурсів, прагне до популяризації частки якісного україномовного контенту. Маючи доступ до такої великої кількості інформації, ми мимоволі вчимося її фільтрувати, формувати свою власну думку, певні критичні підходи
Олександр К.: «Щодня я споглядаю не дуже популярний проукраїнський контент, на жаль, найчастіше ці канали мають незначний обсяг аудиторії. Нині бачу, що Рагу.лі, «Школа корупції», «АМБ» та інші супутні програми освітнього інтернет-каналу «Ісландія», фейсбук-сторінки про культуру міст, як-от «Це Київ, крихітко!» та «Це Львів, крихітко!», а також фейсбук-група людей з інвалідністю «Параліченько» задовольняють мої потреби в інформаційному плані. Можу також додати «Клятий раціоналіст» разом з кіно-каналом Geek Journal і знаменитих «Телебачення Торонто», «Вечір з Яніною Соколовою» та Скрипіна — і в мене не залишається бажання дивитися інші посередні ток-шоу та «попсу». Головне — шукати якісне!»
«Загалом якість контенту здається мені непоганою, — каже Вікторія Б. — Можна зустріти новини у звичайному форматі, а можна в більш «цікавому» — з мемами в додатку. Це засвідчує сучасність та адаптацію до читачів різного віку. Ще один плюс, безумовно, в тому, що є вибір: читати коротенькі дописи в «Телеграмі» чи ж повноцінні статті на сайтах, це значно економить час і тримає в курсі подій одночасно.
Із мінусів назву лише те, що інколи складно визначити, чи є інформація на 100% достовірною. Доводиться вірити на слово і формувати власну думку «з відчуттів», адже ми знаємо, що незаангажованих ЗМІ досить мало. Також дуже важливо, щоб форма не затьмарювала оманливого змісту».
Свою оцінку дав студент Святослав Н.: «У цілому, мене все влаштовує. Я більшою мірою переглядаю політичний контент, і там вистачає всього, а про те, чого не вистачає, до цього моменту, якщо чесно, навіть не замислювався. Загалом, висвітлюється багато негативу, і на ньому все й концентрується. Якщо в політиці це ще якось сприймається, то в інших галузях хотілося б більше позитиву».
Олександр С.: «З одного боку, все досить погано, багато неякісного, повторюваного контенту, а з іншого — хоч і треба довго копатися, але все ж знайти перлинки, особливо в «Телеграмі». В інфопросторі зараз забагато політики, хочеться чути про культуру, цікавинки, заходи, місця, людей тощо. Адже часто ми не помічаємо того, що у нас, власне кажучи, під носом, і на це треба вказувати».
«Особисто мені подобається політика «Ютубу», приміром, щодо формування пропозицій контенту відповідно до твоїх переглядів, — пояснює Марія С. — Це допомагає бачити те, що справді тобі цікаво і задовольняє твої потреби».
Максим А.: «Поки що ми живемо у час інформаційної політики невиправданих очікувань. Причиною великої кількості бід в Україні є жахлива політична пропаганда цінностей. Немає концепції національної єдності в інформаційному полі. Не відчувається, що ми об’єднані заради єдності нації, припинення ненависті між заходом та сходом і зменшення стереотипів усередині країни. Мають активно розвиватися канали громадянського суспільства, а держава повинна конкурентно нав’язувати якісний контент, бо має для цього всі ресурси. Всі ці процеси мають проходити паралельно і створювати якісний інформаційний імідж України як у межах країни, так і у світі загалом».
Якщо намагатися підбити певні підсумки, то бачимо, що молоде покоління більшою мірою невдоволене тією інформацією, яка надходить з інформаційних та розважальних ресурсів, прагне до популяризації частки якісного україномовного контенту. Маючи доступ до такої великої кількості інформації, ми мимоволі вчимося її фільтрувати, формувати свою власну думку, певні критичні підходи.
Ви могли помітити, що більшість із тих, хто коментував сучасний стан, говорили про те, що їм конче не вистачає серйозної аналітики, ґрунтовного підходу, журналістських стандартів. Це означає, що незважаючи на велику кількість розрекламованих ЗМІ, політичних ток-шоу на мало не всіх теле- та ютуб-каналах, вони поки не задовольняють тих потреб і тих очікувань, які до них є.
Спробуйте самі замислитися про те, чи задоволені ви тим інформаційним простором, у якому існуєте? Можливо, це і є також ключем до тих негараздів, які зараз існують в українському суспільстві?
