«...Ми втретє звертаємо увагу парламенту на ситуацію у нашій галузі саме тому, що вона вже давно стала критичною. За результатами кожного наступного дослідження аудиторії наші радіокомпанії втрачають своїх слухачів: українці не хочуть слухати два десятки радіопрограм, які не можна відрізнити одну від одної. Ми очікуємо на вирішення цієї проблеми вже понад чотири роки, і чим більше спливає часу, тим складніше буде повернути увагу нашої аудиторії після її вирішення.» (фрагмент Відкритого листа до Верховної Ради України організації, яка лобіює інтереси власників телерадіорганізацій в Україні — Незалежної асоціації телерадіомовників).
Вочевидь, їх допекло. А як допекло українських радіослухачів і телеглядачів! Саме українські слухачі дали ради з тотальною брехнею, яка коїться у вітчизняному музичному радіо та телеефірі. Давно зрозумів український люд, що простим «кліком» можна вибрати із більше ніж 430 тисяч пропозицій із ключовими словами запиту «українська музика скачати». Якщо цього буде замало — «по наспівують» «друзі» в соціальних мережах. Так український люд формує власні «плей-листи». Вибираючи з тисяч сучасних і не тільки українських фонограм. Особливо просунуті мають і декілька сотень українських відеокліпів (і це тільки створених за останні 3-4 роки). Адже українська музична індустрія працює дедалі якісніше та цікавіше. Проте саме ці роботи українських виконавців та авторів названі політиканами «сірими», «неякісними», «нецікавими». Так само як у 2004 році нам ставлять платівку : «музикальна індустрія недорозвинена, бракує музичного продукту, котрий міг би стати в один якісний ряд із європейським, і навіть російським». Цікаво це звучить, для прикладу, на тлі такої цифри: авторська винагорода за користування музикою сплачується в Україні 14.000 авторам і правовласникам. Уявляєте скільки фонограм і відеограм потрапила в український ефір і були оприлюднені! Але враховуючи суму хабаря, який український виконавець має сплатити за 1 показ свого відеокліпу в ефірі (200 у.о. «чорним» налом) оприлюднені вони були всього лише по декілька разів. Зауважу також, що поки що жоден із тих, хто про це говорить, не назвав жодної пісні або виконавця, які були б будь-ким визнані неякісними.
Цілком природно, що український люд видалив із пам’яті та мобілок координати радіостанцій. І тут раптом вітчизняні радійні та телевізійні діячі озирнулися і побачили: а слухачів та телеглядачів, виявляється, немає!
І заходилися давати інтерв’ю. І говорити. Про одне і те саме: «попит породжує пропозицію». І все було би нічого, от тільки забули вони, що говорять про культурний простір України. Насправді ж у культурних індустріях цілого світу давно живуть за іншими законами. І закони ці диктують, що робити потрібно навпаки: активно формуємо попит і задовольняємо пропозицію! «В умовах ринку саме електронні мас-медіа є основним каналом маркетингових комунікацій. — коментує ситуацію знаний український митець, викладач та аналітик Кирило Стеценко. Актуальні думки світових експертів з сучасного маркетингу М. Мокви, Дж. Меліло та К. Дугласа зводяться до того, що головною метою маркетингу мистецтв є залучення певної кількості людей до відповідної форми контакту з митцем, а вихідним завданням є не задоволення якихось споживацьких потреб, а спонукання споживачів ознайомитись із твором та оцінити його. Автор академічного видання «Маркетинг у сфері культури і мистецтв», професор Вищої Школи Економічних Студій Монреалю Франсуа Кольбер коротко підсумовує: продукт породжує споживача!». А в українському аудіовізуальному просторі практично повністю перекрили українським митцям доступ до ефірів. І очевидно саме керівництво вітчизняних радіо і телекомпаній не дає сформуватися попиту на Своє. Зрозуміло чому. Бо обслуговуються іноземні інтереси!
Не виключаю, що ситуація загострилася ще й у зв’язку з тим, що власники, нарешті, почали вимагати від найнятого за солідні гроші керівництва ефективної віддачі від вкладених коштів. І тут керівники опинилися в досить пікантній ситуації: адже визнати свою провину за багаторічний і вкрай нецивілізований менеджмент в аудіовізуальній сфері, заснований на аналогіях з продажем товарів широкого вжитку, значить масовано звільнити себе з роботи! Вихід був знайдений найпростіший: винна українська держава, яка намагалася підтримати своїх митців, а також самі українські митці!
Все накладається і на ще один важливий фон. Я далекий від думки, що в українських телерадіоорганізаціях працюють суцільні непрофесіонали, які не бачать і не знають реальної ситуації. Бачать і розуміють! Але про реалії в стінах радіостанцій і телекомпаній можуть повідомляти виключно анонімно.
Перша. Нинішня редакція Закону України «Про телебачення і радіомовлення» містить ганебну норму, яка позбавляє право фахівців так званого другого сорту — «телерадіопрацівників», брати участь у реальному впливі на діяльність телерадіоорганізації (далі — ТРО) шляхом участі у редакційних радах. А це, як ви розумієте, творча еліта — продюсери, режисери-постановники, оператори, звукорежисери, художники. Редакційні ради — це доволі серйозні органи, що можуть реально впливати на діяльність радійників і телевізійників. Бути вибраними в ці представницькі органи можуть лише представники «першого сорту» — телерадіожурналісти. Переконаний, що таку ганебну норму пролобіювали власники ТРО. Далі сталося те, що сталося. З ТРО почали стрімко виводити перший сорт — в продакшн-студії і продюсерські центри! ТРО стали практично непідконтрольні в творчому сенсі.
Друга причина. За чверть століття в українському аудіовізуальному професійному середовищі досі не створені організації фахівців — продюсерів, режисерів, операторів, звукорежисерів. Саме на подібних організаціях в усьому світі лежить відповідальність за вплив на творчі і професійні аспекти діяльності працівників ТБ і радіо. Саме на такі організації покладено обов’язок боронити інтереси професійної спільноти перед власниками і керівництвом ТРО. В нашій державі, на превеликий жаль, подібних організацій поки що немає. В Україні створені і доволі галасливо діють лише організації, які обстоюють інтереси власників та керівництва ТРО — ІТК — Індустріальний телевізійний комітет (в телебаченні), НАМ — Незалежна асоціація мовників(в ТБ і радіомовленні), «Радіокомітет». Саме такі організації, лобіюють зарахування 30% Сталоне та оголеної Шерон Стоун, титрованих або дубльованих українською, до національного продукту, а концерту Rammstein — до багатогодинної стовідсотково україномовної програми. На додачу — перевіряти ТРО для виявлення грубих порушень українського законодавства можуть тільки попередньо повідомивши їх про це за 10 днів. А раптово перевіряти, за заявами, припустимо, українських обурених громадян, можна, але...теж попередньо попередивши за 5 днів. І ось тут виявляють, що кількість слухачів і глядачів катастрофічно падає. І винна в усьому, виявляється, українська держава. І українська музика. А українські громадяни дізнаються, що то вони не хочуть слухати свою музику! Саме тому ми надягаємо навушники та формуємо власний «плей-лист».
