З-поміж нечисленної когорти українських діячів, хто упродовж багатьох років чесно і звитяжно працював на українському видавничому та журналістському полі Італії, постать Василя Лукиновича Федорончука найменш вивчена. Кілька рядків надзвичайно стисло поданої його біографії віднаходимо в паризько-мюнхенській «Енциклопедії українознавства». Чужинці можуть прочитати англійською мовою коротку статтю про цю непересічну особистість зі сторінок виданої Торонтським університетом у Канаді «Енциклопедії України» (Encyclopedia of Ukraine).
Редактор, видавець, журналіст, політик, громадський діяч — такий перелік професійних і громадських навичок діяльності він набув у Римі, де прожив більшу половину свого життя — від 1942-го до своєї смерті (1984 рік). Народився 1915 року в селі Сколів на Тернопільщині. Після закінчення гімназії у Львові 1936 року поїхав здобувати вищу освіту в Париж. Студіював у Сорбонні журналістику, історію, досконало вивчив кілька європейських мов.
Опинившись у Римі 1942 року, він починає співпрацювати з італійськими та українськими газетами, налагоджує контакти з просвітницькими та науковими силами.
Після несподіваного арешту німцями в Римі представника проводу ОУН в Італії Євгена Онацького та заслання його в берлінське гестапо перед проводом націоналістів-мельниківців постала необхідність пошуку гідної заміни. Вибір випав на Василя Федорончука. Маючи віддавна націоналістичні переконання, він погодився на цю співпрацю. Водночас студіював у Римському університеті, захищав докторат із політології, очолював Українську студентську громаду Італії, а згодом — Українську громаду в Римі.
ІТАЛОМОВНА СЕРІЯ БРОШУР ПРО УКРАЇНУ
По закінченні Другої світової війни у Західній Німеччині з ініціативи українців створюється міжнаціональна політична організація «Інтернаціонал свободи». Програмною її метою проголошено боротьбу проти російсько-більшовицької ідеології. До цієї організації жваво долучались емігранти з України, Білорусі, Грузії, Польщі, Румунії, Словаччини, Чехії, Хорватії, Албанії. У зв’язку з розширенням діяльності з 1952 року центральним осередком проводу цієї організації стає столиця Італії. Від цього часу Василь Федорончук стає генеральним секретарем Інтернаціоналу свободи (головою президії був від 1954 року угорець К. Калляї).
Робота саме в цій міжнародній організації, що мала стабільне фінансування, дала можливість Федорончукові здійснити кілька важливих видавничих проектів, пов’язаних з ознайомленням світової спільноти з проблемами України та українців у післявоєнну пору. Ідеться передусім про серію пропагандистських брошур, що їх він сам написав, з історії українського питання та російсько-українських відносин. Це зокрема, Realta’ Storia del problema Ukraino (Історична реальність української проблеми), Il problema Ukraino attraverso la storia (Українська проблема в історичній тяглості), L’Ukraina sottoil di Moska (Україна під ярмом Москви).
Використовуючи таку рідкісну нагоду скористатися можливостями міжнародної організації для промоції «українського питання» на міжнародному рівні, український секретар Інтернаціоналу свободи вирішує створити видавництво з назвою Edizioni Ukraina (Видавництво «Україна»). Архівних матеріалів про заснування та фінансові засади цього видавництва автором цих рядків в Італії не виявлено. Однак книжки з вихідними відомостями «Україна» в бібліотеці-архіві УКУ в Римі збережені. Так, якщо в перший рік праці в «Інтернаціоналі» Федорончук пише і видає італійською мовою розвідку «Історична реальність української проблеми» з вихідними відомостями римського Edizioni del Lavoro, то на титулі наступної — «Українська проблема в історичній тяглості» — вже зазначається Edizioni Ukraina.
ВИДАВНИЦТВО І ЖУРНАЛ UKRAINA
Можна припустити, що і заснований цим діячем у пору його праці в «Інтернаціоналі» щоквартальний (на початку задумувався як двомісячний) журнал італійською мовою Ukraina також переходив через однойменне видавництво. Проте на вихідних відомостях журналу його назву не зазначено.
Перше число побачило світ наприкінці 1954 року. Наступні три — 1955 року. Привертає увагу серйозність намірів головного редактора представити італійській спільноті таке періодичне видання про Україну, яке б не залишилося непоміченим. Найперше, звернули увагу на модерне художнє оформлення обкладинки та верстки. Друк обкладинок було виконано в одному з кольорів — синьому, жовтому, малиновому, зеленому. Головною візуальною домінантою було вибрано один з українських символів або вгадуваних зображень: тризуб, портрет митрополита Андрея Шептицького, червоний корпус Київського університету, головна кафедра УККЦ — собор Св. Юра у Львові.
Згідно з традицією української періодики на міграції, нумерацію сторінок цього видання також виконано з урахуванням наростаючої пагінації з попередніх чисел. Так, четверте число за 1955 рік (п’яте від початку видання, яке було виявлено в бібліотеці-архіві УКУ як останнє) закінчувалося на сторінці 375.
Окрім активної видавничої діяльності, Василь Федорончук прислужився українській справі і як радіожурналіст. Майже чверть століття (від 1951-го до 1975 року) він був незмінним керівником української програми італійського державного радіо. Ця програма фінансувалася італійським урядом і значно доповнювала українську програму «Радіо Ватикану».
Сталося так, що після виїзду Євгена Онацького до Буенос-Айреса Василеві Федорончукові судилося заповнювати нішу в тих освоєних «видатним римським українцем» місцях, де постійна присутність українців була вкрай важливою. Так сталося і з Римським університетом, де курси з вивчення української мови не припинялися від 1940 року. За їх відновлення на початку 1960-х років і взявся Василь Федорончук. У третьому числі «Вістей із Риму» з 1963 року читаємо про результат: «Завдяки великим і жертвенним заходам п. д-ра В. Федорончука, котрий уже від десяток років проживає в Римі і проявляє тут значну політичну діяльність та веде українські радіопередачі на італійській радіостанції, — з початком цього 1963/1964 академічного року відкрито при філософськім факультетові державного Римського університету (при Інституті слов’янської філології) курси української мови. Що ці довгі старання увінчалися успіхом, завдячуємо прихильності італійського професора доктора Рікардо Піккіо. У цьому ж університеті ще перед війною подібні виклади вів проф. Євген Онацький, нині в Аргентині». На цих курсах, до речі, окрім інтенсивної програми з вивчення української мови, викладався також предмет «Етнографія та історія України». Керівником курсу був професор Роман Скаба — викладач Української папської колегії св. Йосафата.
Діяльність видавництва Василя Федорончука припиняється від початку 1960-х років. Головною причиною було припинення діяльності Інтернаціоналу свободи.
У 1960—1970-х роках колишній редактор і видавець працює на відповідальних посадах екзильного уряду УНР (від 1967 року — керівником відділу зовнішніх справ, а два роки (1972—1974) — головою цього уряду. Часто їздить по Італії та інших країнах Західної Європи з доповідями про ситуацію з правами людини в радянській Україні та в СРСР. Помер і похований у Римі 1984 року.
В історію українського пресо- і книговидання цей діяч увійшов як невтомний промоутер українського питання на чужині.
Київ — Рим — Київ
