Валерій Балаян (нар. 30 серпня 1960) — режисер і сценарист документального кіно. Професійну кар’єру розпочинав різноробочим на кіностудії «Ленфільм». 1989-го завершив навчання на Вищих курсах сценаристів і режисерів Держкіно СРСР за фахом «режисер неігрового кіно». У подальші роки виступив автором понад 60 документальних фільмів — переважно біографічних. Працював у Москві, проте нещодавно повернувся до України і прийняв українське громадянство.
Останній фільм Валерія Балаяна «Хуізмістерпутін» — розслідування кримінального становлення нинішнього керівника Росії — став справжньою сенсацією, зібравши мільйони переглядів у інтернеті.
«ДОВКОЛА НАШОГО ФІЛЬМУ В РОСІЇ УТВОРИЛАСЯ ЗМОВА МОВЧАННЯ»
— Валерію Вазгеновичу, спершу хотілося б дізнатися: за якими критеріями ви добираєте героїв?
— Я справді знімав багато біографічних фільмів, але в основному це були ювілейні кінопортрети видатних людей на замовлення каналу «Культура». Мені пощастило познайомитися з Мерабом Мамардашвілі, Олександром П’ятигорським, Наталією Бехтерєвою, Володимиром Войновичем. Не лише те, що вони говорили і писали, а сам їхній спосіб бути на цьому світі багато чого вчить. «Хуізмістерпутін» ніяк не пов’язаний з такими моїми героями, але оскільки цей діяч узурпував владу в Росії, шантажує весь світ — довелося ним займатися впритул. Не з доброї волі, а життя змусило.
— Що конкретно вас підштовхнуло? Що стало останньою краплею?
— Навіть не остання крапля — швидше, накопичення подій, перехід, що називається, кількості в якість. Розрізнені факти склалися в загальну картину завдяки моїм співавторам, журналістам-розслідувачам Володимиру Іванідзе й Анастасії Кириленко. Те, що ви бачите у фільмі — результат їхніх багаторічних досліджень.
ФОТО ЯРОСЛАВА МІЗЕРНОГО
— Офіційні особи вже якось відреагували?
— Все, що звучить у фільмі, підкріплено дуже серйозними документами. Саме тому довкола нього в Росії утворилася змова мовчання. Зверніть увагу: про фільм Навального «Чайка» в медійному просторі РФ говорять дуже багато. Але чіпати царя — у жодному разі. Кілька разів лише Михайло Веллер обпоганив фільм у радіоефірі — і все. Обрали тактику не привертати уваги, не згадувати взагалі. Проте зараз уже маємо понад 2,5 мільйона переглядів на різних інтернет-майданчиках. Безумовно, це перемога. І дуже показово, що ніхто з тих, хто там згаданий, не подав і, гадаю, не подасть жодного позову про захист репутації з огляду на те, що під кожним епізодом наводяться неспростовні документи — зокрема, з «іспанської справи».
— І яка загальна картина?
— Владу в Росії захоплено кримінальними угрупованнями в союзі з КДБ. Це підсумок, який до нас не звучав. Ми на підставі розслідування робимо абсолютно зрозумілі й хімічно чисті висновки: при владі в Росії перебувають злочинці. Така от вийшла історія.
«МОЇ ДРУЗІ В РОСІЇ БОЯТЬСЯ НАВІТЬ ЗГАДУВАТИ ФІЛЬМ ПРИ СПІЛКУВАННІ»
— Що було найбільш складним при роботі?
— Відсутність бюджету. Знімали на мої особисті кошти. Не було ані оператора, ані звукооператора — зображення кульгає, дуже поганий звук. Все зроблено на коліні, у аматорський спосіб. І ті, хто пише, що нам, мовляв, замовили цей фільм, могли б хоча б із цієї позиції виходити — видно, що суто технічно «Хуізмістерпутін» зроблено за копійки. Ми нічого не заробили, навіть у боргах залишилися. Я хлопцям маю сплатити хоча б витрати на відрядження, але поки що я не маю такої можливості. А так перешкод не було. Ми розробили певну систему конспірації — до 29 грудня про зйомки знали лише п’ять осіб. І ще. Його правильно називають українським фільмом — але він повністю зроблений громадянами Росії, для Росії. Навіть я на час проведення зйомок був громадянином Російської Федерації.
— Чи надходили вам погрози?
— Прямих погроз не було. Проте мої друзі в Росії бояться навіть згадувати фільм при спілкуванні. Читаю коментарі в мережах — різних лайок і бруду багато, а щодо суті ніхто не заперечує. Аргументи на рівні «сам дурень», але ніде не кажуть: ви збрехали, перекрутили факти. Навіть у зв’язках з Держдепом не звинувачують.
— Важко повірити.
— Володимир Іванідзе поплатився: втратив роботу у Франції — його звільнили за цей фільм. Я б хотів, щоб ви написали про це. Зараз він у скрутному становищі, хочу організувати кампанію, аби йому матеріально допомогти. За ту правду, яку він говорив, його спочатку вигнали з Росії — а там він був провідним журналістом газет «Коммерсантъ», «Ведомости» — і ось навіть у Франції його тепер дістали.
«ПУТІН — ЦЕ МЕДІАТОР, ЛЮДИНА-ФУНКЦІЯ»
— Що вас найбільше вразило в тому, про що ви дізналися?
— Я згадував себе в ті роки, те, як ми вірили тому ж Собчаку, який зрештою виявився злодієм і корупціонером. Адже для нас він був іконою демократії. А насправді, коли зараз дивишся, що робилося... Він понад 70 об’єктів нерухомості приватизував особисто для себе. І Путін, і решта з його зграї прийшли за прямою згодою і за підтримки всіх цих демократів. Вони всі його просували. Не Собчак Путіна курирував, а Путін — Собчака. Мені Іванідзе пояснив дуже цікаву річ — ми про неї у фільмі не говоримо, але це правда. Пам’ятаєте цеховиків?
— Як не пам’ятати! У мене в Дніпрі це був розвинений підпільний бізнес у найсуворіші радянські часи.
— І Кавказ, взагалі південь... Так от, ще за СРСР відбулася негласна зустріч, де було укладено домовленості цеховиків з ментами і з КДБ. А потім всі домовленості перетекли через кримінальний світ у новий час. Просто тоді пиляли гроші цеховиків, а зараз пиляють гроші держбюджету. Злодії в законі стали бізнесменами. Без огляду на це неможливо зрозуміти, що відбувається зараз. Одним із завдань Путіна було відсікти зайвих людей від фінансових потоків. Всіх олігархів таким чином було призначено. А управляє Росією, як і раніше, кримінально-гебешна структура. Ось цей момент важливо донести. Багато чого тягнеться з того минулого.
— Виходить, прихід Путіна — закономірність?
— Могла б бути будь-яка інша людина. На нього покладалася комунікація між кримінальним світом, силовими структурами і новою владою. Це медіатор, людина-функція. Всі домовленості йдуть через нього. Він міг би мати інше ім’я. Тому мені нецікава його особистість. Думаю, сім’я Єльцина його обрала, звернувши увагу на його вміння виконувати зобов’язання, здатність бути, як їм здавалося, слухняним виконавцем — утім, тут він усіх обдурив. Але саме талант до посередництва і привів Путіна до влади: себе не випинає, але при цьому надійний хлопець, і з тамбовськими порозуміється, і з малишевськими. Гадаю, він легко співробітничав з криміналом, бо вмів говорити їхньою мовою, у нього повсякчас це проскакує. Свій для всіх. Такий собі човник, що зрівнює всі інтереси. До речі, у мене була для англійської версії дуже влучна назва: The Kingрin. Буквально це означає «шворінь» — деталь, за допомогою якої колесо кріпиться до воза, але одночасно це є англійським аналогом терміну «злодій в законі». На жаль, виявилось, що в Америці є персонаж коміксів з таким ім’ям, але для мене це було ідеальною назвою. Одночасно гангстер і головна деталь механізму.
«ІДЕ ВІЙНА ЗА РОЗУМИ, І «ХУІЗМІСТЕРПУТІН» — НАШ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ВНЕСОК У НЕЇ»
— Ви багато працювали в Росії. Ви до України повернулися чи почали тут нове життя?
— Я народився в Україні. Мама — українка, бабуся жила в Києві. Я — син двох народів, українець вірменського походження. У мене дві батьківщини, але в жодному разі не Росія; моя друга батьківщина — Карабах. Ми з Романом Балаяном карабахці, і коли зустрічаємося, то з’ясовуємо, де наші села знаходяться, звідки наші рідні. Я півроку тому прийняв українське громадянство. Тут мій дім, тут мені дуже добре.
— Як змінилося українське кіно протягом останніх двох років, за вашими спостереженнями?
— Внаслідок того, що немає справжньої індустрії, кожен ігровий фільм стає подією, а от документалістика розвивається активно. Плюс дуже цікавий феномен: багато жінок-режисерів, часто більш сміливих, ніж хлопці. Загалом відчуття дуже позитивні. Схоже, що це покоління наближається до своєї зрілості.
— Чого не вистачає для процвітання нашого кіно?
— Лише державної підтримки. Особисто я не ображаюся, не подаю навіть до Держкіно жодних заявок. Україні зараз треба вистояти.
— Де ж місце для кіно в цьому протистоянні?
— Наш уряд не розуміє, що український простір з ранку до вечора обробляється геббельсівською пропагандою. Нам не потрібна контпропаганда — достатньо лише показувати правду. Для цього необхідні і кіно, і телебачення, на це грошей шкодувати не варто. Іде війна за розуми, і «Хуізмістерпутін» — наш волонтерський внесок у неї. Це не фільм, яким я пишаюся як режисер. Це кіноплакат, публіцистика, щоб донести правду, але правда і є зброєю в цій боротьбі. Насамперед у Росії. Хай подивляться, хай заперечать, я послухаю. Але не можуть, як би не хотілося. Їм просто немає чого заперечити.
