Рівно через місяць відзначатимемо 117-річницю з дня народження видатного українського письменника Уласа Самчука. Він був однією з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Доля розпорядилася так, що більшу частину свого життя Улас Самчук провів за кордоном, однак любов письменника до української землі не зменшилась, навпаки — увесь свій талант він віддав на службу рідному народові. Його твори «Марія», «Волинь», «Чого не гоїть вогонь» та багато інших свідчать про велику любов автора до свого краю, мрію бачити його незалежним та щасливим.
Нагадаю, що Улас Самчук народився на Рівненщині — у селі Дермань неподалік від Острога. Це село, незважаючи на різні перипетії, продовжувало зберігати сильні культурні традиції, що в своїй основі були українськими. У Дермані пройшли дитячі роки письменника. Коли йому було вісім років, батьки переїхали в село Тилявку, неподалік містечка Шумськ, оскільки тут могли відносно дешево придбати землю.
«Батьки Уласа Самчука належали до заможних селян, що далося їм важкою працею. Письменник став співцем селянськості (особливо це стосувалося його епічних творів). Однак він був далеким від ідеалізації села. Вважав, що село має стати на шлях модернізації, не відмовляючись від своїх культурних традицій», — зауважує письменник і філософ Петро КРАЛЮК.
Середню освіту здобував у Кременецькій приватній українській гімназії. Тоді, а також перед тим, у часи громадянської війни, зазнав впливу більшовицької пропаганди. Навіть хотів емігрувати в СРСР, сподіваючись здобути там вищу освіту й стати радянським письменником. Але був затриманий при спробі нелегально перейти кордон.
У 1927 р., перебуваючи на службі в польській армії, втік до Німеччини. Оселився в Бреслау (Вроцлаві), де прожив близько двох років. Тут почався його шлях кшталтування як «людини Європи». У Бреслау він мав змогу не лише ознайомитися з досягненнями західноєвропейської цивілізації, а й зайнятися своєю освітою. Зокрема, вивчав німецьку класичну філософію. Кумиром Уласа Самчука стає Іммануїл Кант. На цього філософа він часто посилається у своїх роботах.
Із 1929 по 1941 рр. Улас Самчук жив у Чехословаччині, де продовжив здобувати освіту. Там він зблизився з представниками української еміграції і остаточно перейшов на позиції українського націоналізму. Співпрацював із донцовським «Літературно-науковим вісником». У 1930-х роках Улас Самчук стає відомим як автор трилогії «Волинь», романів «Марія», «Кулак» та інших творів.
За часів німецької окупації 1941-1944 рр. повертається в Україну, на свою рідну Волинь. Маючи тісні контакти з українським націоналістичним підпіллям, все-таки вирішує діяти легально, сподіваючись, що така діяльність стане корисною для українського народу. У Рівному видає газету «Волинь», багато подорожує Україною, виступає в різних її містах з лекціями та читанням своїх творів. За словами Петра Кралюка, Уласові Самчуку іноді доводилося йти на співпрацю з окупантами. Однак на перше місце в своїй діяльності письменник ставив інтереси української нації. На цьому ґрунті в нього не раз виникали непорозуміння з німецькою владою. Письменник навіть був заарештований. Його могли розстріляти, як і багатьох Самчукових однодумців-соратників.
Після закінчення Другої світової війни Улас Самчук опиняється в таборі для переміщених осіб на території Західної Німеччини. Тут стає організатором українського культурного життя, зокрема такої організації, як «Мистецький український рух» (МУР). У 1948 р. емігрує до Канади. Там продовжує активно працювати як письменник і публіцист. Хоча розуміє, що його творчість, відірвана від рідної землі, є певним чином ущербною. Помирає у далекій Канаді. На його надгробній плиті, поряд з іменем та датами життя, була викарбувана назва трилогії «Волинь» і її першої частини «Куди тече ця річка».
Як стверджує Петро Кралюк, художню літературу Улас Самчук трактував як «популярну філософію». Він розглядав власні епічні твори як виклад певних філософських ідей. Письменник виходив з того, що життя — це спільна гра його елементів, дуже часто взаємно протилежних. Водночас Улас Самчук вважав, що «боротьба є справжнім феноменом життя». І вона «мусить бути керована не лише сліпим інстинктом як анархія діяння, а також свідомою волею, як організована функція». «Приблизно в засязі такого ідейного наставлення, — писав Улас Самчук, — я будував свої творчі задуми, їх типаж і їх філософію. Перша книга моєї трилогії «Волинь» має вимовну назву «Куди тече та річка». Річка долі, річка пізнання, річка життя. І хотілося сказати це устами самого життя, устами дітей, устами матері, батька, устами неба, землі, птахів, звірят. Друга книга має назву «Війна і революція», тобто боротьба і ствердження себе на планеті, а третя — це «Батько і син», інакше продовження роду людського. А все це разом «Волинь», тобто земля предків, історія, місце на планеті, любов серця, містика душі і частина народу, загрожена чужим загарбником...».
У популяризації творчості Уласа Самчука хочу віддати належне Національному університету «Острозька академія». Я колись писав у «Дні» про те, що саме Острозькій академії як провідному центру української духовності та патріотизму родина Соколиків — представники української діаспори в Канаді та єдині розпорядники спадщини Уласа Самчука — надала ексклюзивне право перевидавати твори митця слова для широкого загалу читачів в Україні. Так, до сторіччя від Дня народження Уласа Самчука редакційно-видавничим відділом Острозької академії було видано трилогію письменника «Волинь», яка користується неабиякою популярністю серед читачів, спогади і враження Уласа Самчука у двох частинах, які охоплюють період Другої світової війни: «На білому коні. На коні вороному». До 105-ї річниці від Дня народження видатного письменника побачила світ збірка творів Уласа Самчука «Марія», «Віднайдений рай» та «Чого не гоїть огонь». Минулого року видали твори «Плянета Ді-Пі» та «П’ять хвилин по дванадцятій».
Також уже багато років поспіль за підтримки родини Соколиків в Острозькій академії відбуваються всеукраїнські конкурси серед молоді, присвячені творчості цього видатного письменника.
«Улас Самчук повсякчасно, гордо і невтомно тримав у руках духовний жезл національного обов’язку — повертав втрачену Батьківщину для себе та для свого народу, бо якщо не здобудеш власної Батьківщини, то втратиш увесь світ. Коли в сім’ї волинського селянина народився син, ніхто й гадки не мав, що судилося йому стати величною постаттю не лише на Волині, а й в усій Україні, Європі, і стати одним із небагатьох, хто у певні історичні періоди представляв культуру та літературне мистецтво українців в усьому світі. Улас Самчук — це велич, у якій ніхто і ніколи не повинен сумніватися», — зазначає ректор Національного університету «Острозька академія», професор Ігор ПАСІЧНИК.
Питання до Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства освіти і науки, зрештою до Президента України: а як відзначатиметься і чи відзначатиметься взагалі річниця з дня народження Уласа Самчука на державному рівні, чи впроваджується у шкільну програму його творчий спадок, який неначе червоною ниткою, пронизаний осмисленням актуальних проблем визвольної боротьби нашого народу і проблем українства загалом. Питання, напевно, залишається відкритим...
