«День» уже не раз звертався до теми ліцензування телерадіоканалів, яке зараз триває. Адже процес цей складний, до нинішнього часу тут накопичилось дуже багато проблем, які скоріше прикривалися, аніж вирішувалися. Дуже непросто проходить ліцензування й зараз — свідченням чого був і недавній скандал з радіо «Континент», у котрий втрутилися навіть представники посольств західних країн. Одним із нових (відносно) приводів для конфліктів стало зіткнення інтересів регіональних та столичних компаній, які прагнуть «розбудувати» своє мовлення в провінції. Сьогодні ми публікуємо один з листів у «День», у якому викладається бачення проблеми саме з точки зору регіональної телекомпанії. Надаючи змогу прокоментувати зміст листа фахівцям та опонентам, ми тим самим, однак, не закриваємо тему. Адже ми розуміємо, що на практиці багато декларацій, справді, перетворюються у свою протилежність, що свідчить про одне: потрібно виробити механізм не тільки «прозорого» ліцензування, а й «прозорого» контролю громадськості за цим процесом. Чекаємо реакції та пропозицій колег-журналістів, фахівців- експертів, читачів.
Строк дії ліцензій на право мовлення, виданих ще 1995 року, минув, і перед телерадіокомпаніями постала проблема переліцензування. Раніше таке право надавалося ледве не всім бажаючим, внаслідок чого на телевізійних каналах і радіочастотах мали ефірний час по дві-три телерадіокомпанії. Сьогоднішня нова політика Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення передбачає розподіл ефірного простору за принципом: «один канал — один мовник», отже, каналів на всіх просто не вистачить. У зв’язку з цим підходи Нацради до видачі ліцензій стають дедалі жорсткішими.
Але телерадіомовлення сьогодні — справа більш політична, ніж комерційна. Саме тому в процесі ліцензування все більше проглядають політичні мотиви, адже скоро нові парламентські, а потім і президентські вибори.
Політичного забарвлення надає процесу ліцензування і опосередкована участь найпотужніших фінансово-політичних структур, які прагнуть одержати у своє розпорядження існуючі або побудувати нові загальнонаціональні телевізійні мережі.
Зважаючи на це, крім відомих недержавних телекомпаній таких як «1+1», «Інтер», IСТV, СТБ, на статус загальнонаціональних претендують сьогодні ще, щонайменше, два київські телеканали — «ТЕТ» та «Новий канал». З поінформованих джерел стало відомо, що існує негласна вказівка Національної ради з питань телебачення та радіомовлення в будь-який спосіб забезпечити їм одержання ліцензій на право мовлення в регіонах України. Оскільки існуючих телеканалів не вистачає, а прорахування нових частот вимагає часу та чималих грошей, Національна рада докладає зусиль, аби вирішити цю проблему за рахунок регіональних телерадіокомпаній.
Посилаючись на Закон України «Про телебачення і радіомовлення», а також на відомчі положення, Національна рада створила значну кількість бюрократичних перепон для одержання ліцензій на право мовлення.
Вищезгаданий закон дає повний перелік документів, необхідних для одержання ліцензії на право мовлення і наголошує, що «вимагання інших документів для отримання ліцензії не допускається». Натомість у ході підготовки до переліцензування телерадіокомпанії вимушені були надати Національній раді ще цілий ряд документів: акти фінансового та технічного аудиту, інвестиційні проекти, копії програм власного виробництва тощо.
Крім того, п. 2.9 Положення «Про проведення конкурсного відбору на користування каналами мовлення» фактично вводить «особливий порядок користування каналом мовлення» з урахуванням вищезазначених документів. Цим же Положенням вводяться і не передбачені Законом «Про телебачення і радіомовлення» «загальні» та «рекомендаційні» умови конкурсного відбору, а також розділ «Експертна комісія».
Як водиться, подібне ускладнення процедури видачі ліцензій, на словах покликане зробити процес ліцензування більш прозорим та об’єктивним, насправді призводить до зловживань і можливості відвертого чи прихованого лобіювання інтересів конкретних телерадіокомпаній з боку «розширеного» кола осіб.
Як приклад можна навести досвід процесу ліцензування у Вінницькій області. Ще на етапі подання документів на участь у конкурсі на право мовлення на 23 му та 40 му каналах тенденційність розгляду заяв претендентів було видно неозброєним оком. Мало місце затягування процедури прийняття документів від регіональних телекомпаній, на чиї канали претендують так звані «сітьовики». А на засідання експертної комісії 20 лютого 2001 року найпотужнішого на Вінниччині недержавного мовника — телекомпанію «Іштар», яка вже 10 років виходить на 40-му телеканалі, на відміну від київського «ТЕТ», що також претендує на цей канал, навіть не запросили. При цьому експертна комісія документів «Іштара» не розглядала, створених ним програм не переглядала, а лише обмежилась усною інформацією ТРК «ТЕТ». В результаті рекомендацію експертної комісії на користування 40-м каналом у Вінницькій області одержав саме «ТЕТ».
Подібна ситуація склалася і в інших регіонах України, де інтереси регіональних мовників зіткнулися з інтересами заангажованих певними політично-фінансовими колами київських телеканалів. Зокрема, це сталося у Нікополі, де на канал місцевої телекомпанії «Канал-5» претендує той самий «ТЕТ».
Можна констатувати, що за сприяння Національної ради з питань телебачення та радіомовлення в Україні має місце наступ «сітьовиків» на регіональні телерадіокомпанії. До чого може призвести подібна експансія «киян» у регіони України?
По-перше, певні політичні сили, які сьогодні не мають прямого впливу на регіональний електорат, одержать можливість діяти на свідомість виборців за допомогою власних телеканалів.
По-друге, незалежні регіональні мовники будуть фактично позбавлені можливості доносити до аудиторії неупереджену інформацію про місцеві події.
По-третє, в регіонах залишаться лише «підвладні» державні та муніципальні, а також загальнонаціональні телеканали. Це значно обмежить права телеглядачів на одержання інформації.
По-четверте, безробітними залишаться десятки працівників регіональних телерадіокомпаній, а гроші та зусилля, витрачені на розвиток регіонального мовлення, підуть у «пісок».
Уникнути подібного протистояння можна було б за рахунок надання телекомпаніям, що претендують на статус загальнонаціональних, вільних телеканалів. У Вінницькій області їх щонайменше два — 33-й та 52 й. Чому цю проблему намагаються вирішити за рахунок регіональних телекомпаній, невідомо. Або Національна рада не володіє ситуацією, або «береже» ці канали для інших «телемонстрів».
На жаль, у ситуації, що склалася, регіональні телерадіокомпанії опинилися сам на сам як з «київськими» конкурентами, так і з бюрократичною машиною, що захищає інтереси останніх. Здавалося б, у цій ситуації місцеві канали мали б розраховувати на підтримку обласної влади. Адже свого часу для вирішення суперечок між телерадіокомпаніями при облдержадміністраціях було створено комісії з розподілу телеканалів і радіочастот, які очолював, за посадою, один із заступників губернатора. Складається враження, що влада на місцях взагалі не зацікавлена в існуванні недержавних регіональних телеканалів, оскільки не має на них безпосереднього впливу. Хоча, з другого боку, на «загальнонаціональні» телекомпанії вона не матиме його взагалі.
І ще одне. Вирішуючи сьогодні долю регіональних каналів, ніхто не цікавиться думкою телеглядачів. Що ж, як говорив Маргадон у «Формулі кохання», — нічого не поробиш, варварська країна. Що з провінції взяти, крім голосів виборців?
КОМЕНТАР
Представники телекомпанії «ТЕТ» від коментарів поки що утримуються. З проханням прокоментувати ситуацію в контексті зіткнення в процесі ліцензування інтересів регіональних телекомпаній з інтересами мовників, що претендують на статус загальнонаціональних, «День» звернувся до 1-го заступника голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Микити ПОТУРАЄВА:
— По-перше, щодо ТРК «Іштар». Я не хотів би давати оцінки тій чи іншій компанії до того, як Національна рада розгляне їхні конкурсні заявки, тому що це буде з мого боку некоректно. Ми це обговорюємо колегіально і вирішуємо ці питання за допомогою голосування. Але щодо, так би мовити, попередньої діяльності ТРК «Іштар», то, не вдаючись у подробиці, можна сказати, що у цієї телекомпанії не все було гаразд у відносинах з чинним законодавством про телебачення і радіомовлення, і у Нацради були до неї певні претензії. У таких випадках Нацрада робить певні висновки з приводу тих чи інших порушень і передає відповідні матеріали до експертної комісії, щоб фахівці, які там працюють, мали змогу взяти до уваги наші зауваження до тієї чи іншої компанії.
Щодо прихованого лобіювання інтересів київських компаній, я можу сказати наступне. Ми ніколи не приховували нашу позицію: ми лобіюємо якісне телебачення і радіомовлення. З цієї точки зору, дійсно, можна сказати, що ми лобіюємо тих, хто дотримується законодавства, і тих, хто виробляє якісний національний програмний продукт. Тим більше, що до експертних оцінок конкурсу члени Нацради не мають відношення, а критерії абсолютно відкриті (якість продукту, законослухняність тощо).
Хотів би підкреслити ще одну річ — якщо в регіоні є потужна компанія, яка працює в рамках законодавства і котра висвітлює дійсно проблеми регіону, технічно і професійно оснащена, то, звісно, до такої компанії у нас не може бути ніяких питань. І такі компанії справді є. І не тільки у таких промислово розвинутих регіонах, як Донецьк, Дніпропетровськ чи Запоріжжя (зрозуміло, там є підприємства і є звідки взяти гроші), але й у таких, як Ковель, Рівне, де є недержавні телекомпанії, які не без труднощів, але стоять но ногах: заповнюють ефір, хоч як би це для них було важко — фінансово й технічно, власним продуктом, купують кінопродукцію. Це компанії, до яких просто немає ніяких питань. А коли в ліцензії компанії написано одне (що 60% часу ТРК буде заповнювати власною продукцією), а в ефірі зовсім інше (ретрансльовані програми), то... До речі, хочу підкреслити, для нас немає різниці, що ретранслює телекомпанія. Є таке поняття — ліцензія на ретрансляцію. Раніше, наприклад, не користувалися цим, але ми можемо розглядати й такі заявки. Але, звісно, що пріоритет буде за тією компанією, яка хоче виробляти власний продукт. Тому позиція наша абсолютно відкрита. Щодо процедури, то, вибачаюсь, більш напруженого графіку спілкування з телерадіомовниками, я думаю, ще ніколи не було, і сподіваюся, що така практика залишиться й надалі. З самого початку, коли було оголошено конкурс на певні частоти, ми зібрали взагалі всіх, хто на цих частотах працює. Провели з ними нараду, давали відповіді на всі запитання, які виникали, технічні консультації проводили щодо оформлення документів тощо. Навіть більше, перед кожним засіданням еспертної комісії по регіонах ще окремо збирають усіх, хто бере участь у конкурсі на ці частоти, і тільки потім еспертна комісія робить висновки. Тому казати, що когось не повідомляли, — це просто некоректно.
Щодо захисту інтересів глядачів у регіонах, то є відповідна вимога Національної ради, щоб обов’язково не менше двох годин на день було виділено під місцеве мовлення. І «великі» мовники, які претендують на ті чи інші частоти, йдуть на це (я не знаю — охоче чи неохоче), бо без цього ми не будемо розглядати ніяких заявок.
