Уже третій тиждень Нацрада України з питань ТБ і РМ працює в повному складі. Верховна Рада, а після неї і Президент визначилися зі своїм четвертим представником у ній. Отже, вісімка в зборі. Регулюючий і контрольний конституційний орган готовий до роботи. Але де там! Адже Нацрада на дев’ятому році свого існування так і не стала об’єктивним контролером електронних медіа, як це було задумано при її створенні. Реально сьогодні вона може лише видавати ліцензії на право мовлення. А ось впливати на наповнення інформаційного простору, контролювати його, як це вказано в Законі «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», в повній мірі вона не може. Непрописаність деяких положень закону, їх неузгодженість із рядом інстанцій, пряма залежність від держбюджету визначили те, що Нацрада так і не стала по-справжньому дійовим органом.
ЄВРОПА В ПІВНОГИ
На всьому пострадянському просторі лише Україна та країни Прибалтики мають подібну інституцію. До речі, цей факт грає на користь України загалом, бо подібні до Нацради регулюючі організації в сфері електронних ЗМІ діють майже в усіх країнах Європи. У більшості наших колишніх «братів» по СРСР регулюючі функції покладаються на одне з управлінь виконавчої влади. У нас Нацраду створюють дві гілки влади — законодавча та виконавча. За нею закріплено функції контролю та регулювання ринку електронних ЗМІ. Створений за європейськими лекалами образ ідеального регулювальника інформпростору зіткнувся з багатьма проблемами — і не лише політичного плану. Зняти деякі з них, внісши поправки до Закону «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», запропонували в своєму нещодавно розробленому законопроекті члени Нацради, спеціальною ухвалою передавши його до Верховної Ради. Передусім, Нацрада повинна стати органом стабільним. Часті ротації з приводу і без приводу вносять у її роботу хаотичність, змінюваність «правил гри» тощо.
Поправки до законодавства фіксують нинішній стан справ і дають розгорнуте тлумачення деяких статей. Зокрема, вони стосуються і функцій Нацради, її представників у регіонах. У поправках повніше представлено процес ліцензування — з урахуванням документів, розроблених Нацрадою за останні декілька років. Також запропоновано нову формулу фінансування цього органу, більш відповідну його незалежному статусові, і багато іншого. Як вважають автори закону, ці поправки зроблять роботу Нацради більш прозорою та відкритою.
Інша річ — якою буде доля цього законопроекту. Адже, надсилаючи його до ВР, автори усвідомлюють, що діють різноспрямовані політичні сили. І тоді навіть такий аргумент, як відповідність європейським стандартам, може не діяти.
ФІНАНСОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Нацрада фінансується з бюджету України. Декілька років тому народні депутати скасували положення, згідно з яким раніше Нацраді на розвиток залишалося 20% прибутків від ліцензування. Тим самим Нацраду прирекли на залежність від бюджету і докори в підіграванні владі. Сьогодні гроші виділяються виключно на зарплатню та інші мінімальні витрати.
Доходить до кумедного — паперу для ксерокса немає. А що вже говорити про майбутній (уже сьомий за час існування ради!) переїзд до нового приміщення? Ну, а про моніторинговий центр, для якого, за словами голови Нацради Б. Холода, необхідне передусім цільове виділення грошей, навіть заїкатися, здається, не варто.
Особливо складна ситуація з представниками Нацради в регіонах. Саме на їхнi плечі лягає великий обсяг роботи, адже 70% ефірного часу в масштабах країни припадає на місцеві телерадіокомпанії. А їхню роботу можна контролювати лише на місцях. Як це робитиме представник у області, де зареєстровано, пересічно, 30-40 теле-, радіо- і кабельних компаній? Адже багато хто з цих працівників Нацради працює вдома чи у випрошеному (читай — не оплачуваному) приміщенні, має вельми обмежені кошти для зв’язку та відряджень. Наскільки вони дійсно будуть незалежними за таких умов?
ЛІЦЕНЗУВАННЯ
Це найбільш помітна з п’яти функцій Нацради, завдяки їй про існування цього органу знають у будь-якому куточку країни. Щоправда, не завжди з кращого боку. Але при всіх скандалах, які супроводили цей процес, сьогодні в українському інформаційному просторі на законних підставах працює 860 телерадіоорганізацій. Можна сказати, що цю роботу поставлено на потік. У вищезазначених поправках до закону уточнено положення про порядок ліцензування телерадіомовлення і використання каналів мовлення, про проведення конкурсу на отримання ліцензії.
Попит на частоти, який не зменшується, робить реальним припущення, що до 2005 року ліцензії можуть отримати 1100— 1200 ТРО різних форм власності. Але, в той же час, виявилося, що ті, хто володіє частотним ресурсом (Держкомзв’язку), не поспішають задовольняти запити Нацради на прорахування тих чи інших частот. Через недостатній розвиток мовлення в прикордонних регіонах половина мешканців Волинської області, образно кажучи, впевнена, що в них президент — Лукашенко, а половина мешканців Луганщини — що Путін. Нові технології, вважають у Нацраді, зокрема розроблена в Україні та рекомендована Міжнародною радою електрозв’язку система МІТРІС (технологія мікрохвильових передавачів у діапазоні 1,7—12,3 ГГц), дозволили б вирішити проблему звужування українського інформпростору. Але в Держкомзв’язку, на думку членів Нацради, більш зацікавлені в комерційному прибуткові від мобільного зв’язку та Інтернету. У Нацраді ж цю проблему трактують як соціальну й готові відстоювати як суспільно значущу. Проте наразі можуть це робити на рівні заяв.
МОНІТОРИНГ ІНФОРМПРОСТОРУ
Нинi, коли інформпростір країни загалом сформовано, акцент роботи Нацради переноситься в іншу площину. Власне контролю. До чого, як виявляється, рада абсолютно не готова. Цілодобовий моніторинг залишається нездійсненною мрією. Без нього Нацрада приречена на програні судові справи. В ідеї моніторингу є противники. Явні й неявні. Перші підозрюють, що його може бути використано для можливих репресій чи редакторських рішень, як про це говориться у висновку експертів ПАРЄ. Другі самі зацікавлені в неконтрольованості інформаційного простору. Візьмімо, скажімо, таку норму, як дев’ять хвилин реклами на одну телегодину. Чи іншу — про демонстрації сцен насильства та жорстокості після 22.00. І без уважного вивчення зрозуміло, що з їх дотриманням не все гаразд. Але свої здогади слiд підкріплювати фактами, для чого й потрібен моніторинг. Недивно, що на моніторингові центри припадає основна частина роботи аналогів Нацради на Заході.
Але й наявність такого центру ще не є гарантією, що Нацрада чогось зможе домогтися. Так, у Законі «Про Нацраду...» виписано етапи покарання, до яких Нацрада може вдатися: попередження, штраф, тимчасове припинення роботи ТРК до двох місяців, і потім — суд. Але, звичайно, далі першого пункту справа не доходить: положення про штраф не розроблене Мінфіном, а без проходження етапу штрафних санкцій до наступних, більш радикальних кроків, Нацрада перейти не може.
Від того, чи сприятиме суспільство розвиткові вже чинних у ньому демократичних інституцій, чи ні, залежить і майбутнє самого суспільства. «Напівєвропейський» стан, у якому сьогодні перебуває Нацрада, — нестійкий. А потрібна визначеність! І законодавча, і виконавча.
P.S. Як нам стало відомо, Кабмін останнім часом намагається вирішити гострі проблеми з матеріально-технічними умовами, в яких перебуває Нацрада. Залишається вірити в те, що держава нарешті усвідомить важливість і значущість даної інституції. А забезпечивши належні умови праці в регулюючому органі, — зажадає «посвітління» і наших екранів.
