У Львові вийшло друком наукове дослідження кандидата наук із соціальних комунікацій, викладача факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, випускниці, а згодом і кураторки Літньої школи журналістики «Дня», автора газети Юліани Лавриш — «Церква у нових медіях України: проблеми та пріоритети комунікації». Книгу видано за підтримки Центру міжконфесійного і міжрелігійного діалогу «Лібертас». Значна частина видання — дисертаційні напрацювання, виконані на кафедрі нових медій факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. У книзі представлено теоретичні можливості та стратегії діалогу, його особливості у системі соціальних комунікацій, а саме — у форматі спілкування Церква — суспільство. У напрацюваннях авторки представлено, як комунікує Церква із суспільством у форматі Web 2.0. Особливо через блоги, соціальні мережі, веб-ресурси. Як зовнішньополітичні обставини впливають на ці фактори: у фокусі досліджень — Євромайдан і війна на сході.
Також авторка представила результати свого практичного досвіду — третій розділ книги складається із циклу колонок для рубрики «Медіа і релігія», що виходили у «Прес-клуб» газети «День». Представлено у виданні й розмови Юліани Лавриш із духовними лідерами християнських конфесій та ісламу в Україні, таким чином дослідження містить міжрелігійний та екуменічний аспект.
Свій відгук про дослідження написала редактор газети «День» Лариса Івшина, зазначивши, що наукові й журналістські тексти авторки — це продовження школи релігійної журналістики в Україні, започаткованої Кларою Гудзик.
Як зауважує сама Юліана Лавриш, книга передовсім призначена для дослідників теми комунікації Церкви та суспільства, релігієзнавців, духовенства, журналістів, що пишуть на релігійну тематику.
«Релігійна журналістика — це доволі делікатна тематика, зважаючи на різнобарв’я українського релігійного простору, — говорить Юліана Лавриш. — На мою думку, писати про релігію сьогодні у світських медіа — це непопулярно, оскільки ми у суспільстві не до кінця зрозуміли важливість духовних цінностей. Частина українців пожинає плоди радянського атеїстичного виховання, у якому Бог був непопулярним і несправжнім. Сьогодні, зважаючи на час секуляризації, Бог є непотрібним, адже людина, володіючи небаченим інтелектом, сама є режисером свого життя. Тому займатись релігійною тематикою, на перший погляд, немодно, адже вона не принесе ім’я, як, наприклад, політична журналістика. Та все ж дослідження, які представлені у книзі, доводять, що писати про релігію — не означає змальовувати вітряки Дон Кіхота. Це щось набагато глибше, більше, врешті-решт справжнє. Те, до чого ми повертаємось рано чи пізно, адже наш розум не може пояснити всіх тих процесів, якими керує серце і душа. Якби не присутність Церкви на Майдані і сьогодні на сході, не знаю, чи мали б ми силу як нація боротися і йти вперед. Комунікуючи із суспільством, релігійний вимір надихає його, наповнює сенсами. Тому потрібно порушувати духовні проблеми у журналістиці, не ставити їх на останні позиції новинних блоків, не приписувати до рубрики культури чи соціального життя, а говорити про релігію самобутньо без штучностей».
Попередньо презентації монографії передбачені у травні-червні у Львові та Києві.
