У медіасередовищі упродовж тижня активно обговорювали підписану Президентом України Петро Порошенком Доктрину інформаційної безпеки. Документ був розроблений в грудні 2016 року, хоча над ним почали працювати ще у 2014 році. Як говориться в тексті доктрини, її метою є «уточнення принципів формування і реалізації державної інформаційної політики, перш за все з протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв’язаної нею гібридної війни».
Також в документі йдеться про надання Кабміну, СБУ і Міністерству інформаційної політики механізмів виявлення, блокування і видалення в інтернеті інформації, яка несе загрозу національній безпеці, зокрема заклики до війни, російську пропаганду, розпалювання національної й релігійної ворожнечі, заклики до зміни конституційного ладу. Моніторити на предмет порушень будуть не тільки блоги, пости в соцмережах, але і засоби масової інформації. Крім того, хочуть запустити постійний моніторинг російської пропаганди, щоб оперативно відповідати на неї.
Цікаво, що в пункті 5 документа «Пріоритети державної політики в інформаційній сфері» передбачається також підтримка «вітчизняної книговидавничої справи, зокрема перекладів іноземних творів», а ще — «забезпечення книгами навчальних закладів і бібліотек». Фактично, важливим елементом захисту інформаційного простору держава вбачає ту роботу, яку «маленькими зусиллями» небайдужих людей 15 років поспіль реалізовує газета «День», видаючи свою книжкову бібліотеку. Ці книги, завдяки небайдужим людям, отримують безкоштовно українські бібліотеки та школи. Тільки з початку 2017 року 160 шкіл та 40 бібліотек Дніпра, 16 шкіл та 6 бібліотек Прилук, 36 шкіл Вінниці, де проходили Дні «Дня», отримали повні комплекти наших книжок. Місцева влада та небайдужі меценати розуміють важливість видавничих проектів «Дня», їхню роль у питанні переосмислення історії. Але все це — волонтерська справа. Без системної підтримки держави охопити всі школи, університети та бібліотеки країни унікальним контентом, який в своїх проектам продукує газета, — неможливо. Власне, підписана доктрина може стати стимулом для державних інституцій поширувати «територію розуму». Але це — тема окремої розмови. Наразі «День» поцікавився в експертів, чи стане Доктрина інформаційної безпеки дієвим інструментом в боротьбі з російською пропагандою.
«КРЕМЛІВСЬКА ПРОПАГАНДА ЗМІНИЛА «СТИЛЬ» РОБОТИ»
Дмитро ТИМЧУК, народний депутат, координатор групи «Iнформаційний опір»:
— Безумовно, такий документ країні потрібен і це було зрозуміло дуже давно. Дивно, що він з’явився лише в 2017 році. Ще до початку російської агресії, а особливо під час неї ми бачили, що втримати «інформаційний фронт» для України не менш важливо, ніж військовий. І насторожувало, що три роки жодних концептуальних документів, які б стосувалися питання безпеки інформаційної галузі, по суті, запропоновано не було.
У підписаній днями доктрині розписана відповідальність конкретних структур у питанні інформаційного суверенітету — і це головне. Але доктрина не позбавлена певних проблем, зокрема дублювання обов’язків.
Ще 2014 року, коли було створене Міністерство інформаційної політики, я не дуже розумів сенс його існування, і зараз після появи доктрини, до них виникають все нові запитання. Справа в тому, що завдання, які МІП надає підписана доктрина, перекликаються з обов’язками наших спецслужб у галузі захисту інформаційної безпеки. Є відповідні структури у складі СБУ, у них — своя логіка роботи, ці структури можуть не лише моніторити, а й у межах свого відомства проводити розслідування, починати карні справи, тобто, здійснювати повний цикл заходів, аж до доведення до суду. МІП такими можливостями не оперує, не може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, і в певній частині просто дублює повноваження СБУ щодо моніторингу... Як на мене, доцільніше було б підсилити ті структури, які є в складі наших спецслужб. За моєю інформацію, там не вистачає робочих рук, ресурсів, замість цього — передбачається дублювання функцій.
Сьогодні деякі експерти обурюються, що доктрина обмежує свободи. Це не так. Утисків свободи слова немає. Деякі структури і до цього мали повноваження моніторингу медіа-ринку. Питання в іншому — як держава потім реагує на порушення. У нас, на превеликий жаль, держава через нечітке законодавство чи небажання суддів доводити справи до кінця, не працює надміру ефективно в питанні захисту інформаційного суверенітету. Є матеріали в ЗМІ, які дестабілізують ситуацію в країні, але не отримують жодних покарань. Бо там іде так звана м’яка форма пропаганди.
У порівнянні з 2014 роком, сьогодні держава значно більше себе захищає в інформаційному плані. Але важливо розуміти, що противник теж змінює «стиль» роботи. У нас контррозвідка, структури, що працюють у сфері забезпечення інформаційної безпеки — діють дуже ефективно, на високому рівні. Це навіть близько не можна порівнювати з ситуацією у 2014 році. Але є інші фактори — суди, «туманність законодавства», де чітко не прописана термінологія. Наприклад, що вважати закликом до повалення конституційного устрою в країні, а що — натяком чи оціночним судженням. Де межа? Стало важче працювати.
Крім того, Росія змінила тактику. Кремль чудово розуміє, що нині напряму закликати до створення нових сепаратистських утворень він не може. Зрештою, це не пройде і ЗМІ точно будуть покарані саме через ефективність діяльності наших спецслужб. Тому вони пішли «в обхід». Пропагандистські медіа стали роздмухувати певні теми, невигідні для України на тлі негативних соціально-економічних реалій. І це добре вдається, як ми бачимо по регулярних спробах дестабілізації ситуації в регіонах. Йде активна спекуляція на проблемах — зубожіння населення, тарифи, зупинка виробництв, зростання цін на продовольчі продукту... І тут навіть фахівцям інколи важко розібратися — чи це дійсно група людей публічно заявляє про свої обурення, чи це спрямована акція противника? Сподіваюся, що і цей гібридний елемент наші спецслужби освоять і підуть на випередження.
«НАЗВАТИ ДОКТРИНУ «ДОРОЖНЬОЮ КАРТОЮ» НЕ МОЖНА»
Алі САФАРОВ, медіаюрист Iнституту Медіа Права:
— Доктрина стала свого роду компромісним документом. Внаслідок чого вона не сповна, на мою думку, може виконати поставлені завдання. Проаналізувавши, бачимо, що немає конкретних завдань для органів влади, окрім тих, що вже передбачені чинним законодавством України. Багато обурень в ЗМІ було стосовно того, що тепер можуть держава може моніторити медіаполе. Але ЗМІ і до цього моніторили — і СБУ, і МІП... І спецслужби в межах своїх повноважень перешкоджали розповсюдженню відверто пропагандистської, шкідливої інформації. Я розумію, що наслідком саме такої редакції доктрини була необхідність видати документ, але при цьому не порушити вимоги Європейської конвенції, статті 10 щодо підстав втручання держави в реалізацію свободи слова.
Добре, що ця доктрина прийнята. В країні, проти якої ведеться інформаційна агресія, — це необхідно. Але назвати доктрину «дорожньою картою» із запобігання інформаційного шкідливого впливу не можна. Важливо, що вона констатує факт «інформаційної агресії», певним чином документ розподіляє між органами влади обов’язки з інформаційної безпеки, збирає в одному документі структури, які мали б захищати від інформаційної агресії, але нового нічого не пропонується.
