Смерть Папи вимушено перекроїла плани українських телеканалів і стала головною темою минулого телетижня. Навіть візит Ющенка до Америки дещо потьмянів на тлі світової скорботи за духовним лідером. Не було такого телеканалу, який не розповів про понтифіка все, що вдалося зібрати. І що цікаво: коли справа стосується подій не місцевих і таких самих особистостей, то пропонований глядачам продукт виходить якісним і своєчасним. Навіть всесвітнє публічне очікування смерті лідера католицької церкви не було неделікатним — люди, які прийшли на площу помолитися за свого духовного наставника, мимоволі нагадали, що причастя, причетність і прилучення — не лише споріднені слова, що соборність — це, по суті, добровільне єднання, єдина молитва на поклик серця. Красиво та насичено жив Кароль Войтило, красиво помер. І наші тележурналісти нагадали про всі основні етапи його життя. Нам показали спецпроект про таємницю замаху на Папу («Інтер»), докладно розповіли про його візит до України, про те, що цьому передувало та які мало наслідки. Історичну роль і різноплановість діяльності Папи обговорювали й у «Документі» в Юрія Макарова.
Що стосується світової скорботи, то дуже засмучений із цього приводу і Фідель Кастро, і в’язень турецької тюрми, який відбуває покарання за замах на Папу, прощений і благословленний ним.
Дещо змазала ця подія враження від візиту нашого Президента до США. Деякі інформаційні програми не визнали його навіть головною новиною дня, настільки всі були зосереджені на подіях у Ватикані. У Чикаго та Бостоні Ющенку надали дуже теплий прийом, хоч аналітики і не приховують, що чекали від цієї поїздки більшого — якихось конкретних сигналів бізнесу, про що й ішлося у вечірніх інформаційних «посиденьках» на «5 каналі».
Знову ж у зв’язку з американським візитом багато та невиразно говорили про Мельниченка, з яким Генпрокурор, що супроводжував Президента, мав там поспілкуватися. Узагалі вся ця історія — спочатку лише з плівками, а потім ще й із Березовським, — уже не трагедія, а фарс. Хто кому що продав, хто кого тепер чим шантажує — нині це велика українська забава, арена для політиків і нескінченний серіал для глядачів.
Про те, що Президент не про все знає, говорили в «Подвійному доказі» Вахтанг Кіпіані й Анатолій Борсюк («1+1»). Чому Секретаріат Президента продовжує «створювати» накази з грифом «не для друку». Те, що кожна держава захищає свої таємниці, це зрозуміло. Але чи завжди виправдане та доцільне засекречення поточних документів? І справа не стільки в їхньому змісті, скільки в незаконності форми засекречення. Принаймні, поки що. А те, що багато прихильників нинішньої влади намагаються не помічати деяких незручностей, не критикувати її представників, — помилка. Цей кредит довіри дуже заспокоює політиків і створює певну ілюзію, зважаючи на яку, все, що створене під егідою «народного Президента», — поза підозрами.
Абсолютно несподівано темою тижня став і суд про фальсифікації під час виборів мера в Одесі. Ні, ну, фальсифікації — це зрозуміло. Те, що Гурвіц обійшов практично всі канали з вигуком «Боделана в Одесі не люблять», також зрозуміти можна, але те, що практично за рішенням суду Гурвіц тепер знову ніби мер, зрозуміти складно. Бідна, бідна Одеса! Скільки їй ще доведеться пережити! Там тепер знову двовладдя. Тільки на споконвічний гумор одеситів і залишається сподіватися, оскільки в цій ситуації інші визначальні відсутні. Шкода лише, що про бійку, яка нібито відбулася в залі суду «з подачі» Шуфрича, нічого сказати не можна — її не показали. Як сказав ведучий інформпрограми «1+1», «цензура не пропустила».
Отже, нас знову позбавили заслуженого задоволення?
