Як уже повідомляв «День» (№ 112 від 30 червня 2010 року), у вівторок в Адміністрації Президента відбулося засідання Громадської гуманітарної ради, на якому заступник голови Адміністрації Ганна Герман частково оприлюднила нову концепцію суспільного мовлення в Україні, розробкою якої займалася спеціальна робоча група. Після громадського обговорення у вересні саме ця концепція повинна стати основою відповідного законопроекту, який, цілком імовірно, буде проголосований восени.
Отже, зі слів Ганни Герман, громадське мовлення в Україні створюватиметься на базі державного телебачення та радіо, а його засновником виступить Фонд держмайна України. Абонплати як джерела фінансування громадського мовлення впроваджено не буде, натомість пропонується змішане фінансування — в перші роки в межах бюджетних видатків для НТКУ та НРКУ з подальшим розширенням частки інших надходжень за рахунок виробництва власної продукції та реклами. Найскладніший і найбільш обговорюваний аспект — громадська рада, складатиметься переважно з представників неурядових організацій.
«Я думаю, що громадське телебачення треба будувати на основі Першого Національного каналу. Я вважаю, що в демократичній державі треба відмовлятися від такого архаїзму, як державні медіа, — так заступник голови президентської Адміністрації прокоментувала нову концепцію на каналі «ТВі». — Про це треба забути. Треба їх реформувати, і на їх основі створювати публічне чи громадське телебачення і радіо. І це буде дуже суттєвий крок до розширення свободи слова в Україні та до певної конкуренції для тих медіа-магнатів, які мусять мати конкуренцію. Тому що коли буде завелика концентрація засобів масової інформації в одних руках, то це буде свідчити про небезпеку для демократичних перетворень. І я про це говорю абсолютно відкрито».
Запропонована цього вівторка концепція має низку відмінностей від попередньої, що була розроблена за президентства Віктора Ющенка. «День» звернувся до експертів, аби вони прокоментували новий сценарій побудови суспільних медіа в Україні та можливість запровадження громадського мовлення на справді незалежних засадах. Якраз щодо останнього питання думки експертів розходяться...
Роман ГОЛОВЧЕНКО, юрист Інституту масової інформації:
— Судячи з тих положень, які озвучила Ганна Герман у вівторок, ця концепція виглядає навіть краще, ніж та, яка пропонувалася за президентства Ющенка, адже згідно з попередньою концепцією державне телерадіомовлення мало б працювати паралельно із суспільним, а потім було визначено, що державний телеканал працюватиме, поки ставатиме на ноги суспільний. Це добрий знак, що суспільне мовлення вирішено створювати на базі НТКУ та НРКУ. Але залишається відкритим питання про обласні державні телерадіокомпанії: чи будуть вони трансформовані? Хто буде засновником суспільного телеканалу — це деталі, головне, щоб у статуті було виписано, що цей засновник — державний орган — ніяким чином не втручався у діяльність каналу.
Як відомо, 2005-го законопроект про суспільне телерадіомовлення не пройшов, бо депутати не розуміли, що це таке. Плюс , очевидно, перемогло бажання зберегти вплив на державний канал. До того ж, я не думаю, що власного продукту вироблятиметься аж так багато, щоб утримувати канал. А гроші з бюджету — це залежність.
Журналісти, які могли б працювати на такому телеканалі, у нас є, але питання в тому, чи зможе зорганізуватися громадянське суспільство та створити адекватну наглядову раду, яка обере нормальний менеджмент і запустить нормальне суспільне мовлення. Але найперший крок — це рішення держави. Верховна Рада повинна прийняти Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» в новій редакції та запустити цей процес.
Щодо розбіжностей між законом і тим, як він втілюється, то це глобальна проблема для України. Але ж це не означає, що треба взагалі відмовитися від удосконалення законодавчого поля.
Ольга БОЛЬШАКОВА, керівник Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників:
— Виходячи з тієї інформації про концепцію, що була оприлюднена, складно робити ѓрунтовні висновки. Втім, уже сьогодні постає запитання — чим буде відрізнятися таке «суспільне» мовлення від державного та комерційного? Адже якщо в перспективі «суспільне» мовлення має конкурувати з комерційними мовниками за рекламні бюджети, то його програмна концепція навряд чи буде наповнена переважно дитячими, освітніми чи культурологічними передачами, чого теоретично очікує аудиторія від суспільного мовлення. І, до речі, така конкуренція буде недобросовісною, оскільки «суспільний» мовник отримуватиме ще й фінансування з державного бюджету, що надасть йому можливість демпінгувати на цінах за розміщення реклами. До того ж цей мовник буде цілком підконтрольний державі в особі свого засновника — Фонду державного майна України, тоді як роль громадських чи то наглядових рад поки що видається дещо умовною. Отже, знову питання — навіщо потрібна така «зміна вивіски»? Сьогодні, принаймні, глядачів уже важче ввести в оману, вони чітко розуміють, що дивляться державне телебачення і слухають державне радіо. Я не знаю абсолютно достовірних причин, з яких суспільне мовлення в Україні не було створено протягом попередніх п’яти років, але, гадаю, тому, що жодна влада насправді не зацікавлена в існуванні незалежних медіа. На жаль, суспільне мовлення може бути лише нав’язане владі — чи то вимогами міжнародних організацій, чи то громадськими ініціативами, але з огляду на масштаби, про які йдеться, це мають бути дуже наполегливі вимоги або дуже потужні ініціативи.
