В офіційних інформаційних колах поговорюють про можливість створення загальнонаціонального каналу під орієнтовною назвою «Україна» для регіональних телерадіокомпаній у середині 2003 року. Можливо, ця пропозиція з’явилась після усвідомлення того, що, перейшовши з УТ-3 на УТ-1, ОДТРК, які не мають власної частоти, відібрали в НТКУ дві години щоденного мовлення. А для того, щоб зрозуміти, чому це глухий кут, слід нагадати, що на УТ-1, окрім цього, зранку і ввечері мовить телекомпанія «Ера» (5 годин 18 хв. на добу), яка може пiти звiдси тiльки згідно з попередньою домовленiстю з Нацрадою у разі, якщо на цьому каналі буде створено громадське Т Б. Але перспективи щодо останнього доволі туманні. От і з’явилася ця майже фантистична ідея. Фантастична тому, бо очікується, що «Україна» буде громадським каналом і не фінансуватиметься з бюджету. Відомо, що фінансування держзамовлення на виробництво програм, у тому числі й ОДТРК, за 10 місяців 2002 року, як повідомив сайт korrespondent.net, становило 61,9%, або 51,9 млн. грн. Зрозуміло, що в таких умо вах те, що виробляють регіональні державні телекомпанії, навряд чи може конкурувати з місцевими комерційними ЗМІ. Недарма раніше Держкомінформ закликав їх покращити якість програм власного виробництва. Наскільки це можливо — у доволі суб’єктивному матеріалі нашого автора Тетяни РИЖЕНКО.
У сучасному телевізійному просторі, де існує безмежна кількість каналів та програм, не всім компаніям вдається гідно виступати на арені конкуренції в боротьбі за глядача. Найбільше це стає помітним у регіонах, де гостро постають проблеми кадрів та матеріальних нестатків. Візьмемо для прикладу ефір Тернопільської обласної державної телекомпанії з 17.00 до 19.00, який вона заповнює на Першому національному каналі щодня для жителів Тернопілля.
Насамперед, вражає відсутність стратегії телепоказу. Керівництво ТТБ не пропонує свідомої творчо-ідейної концепції трансляції. Таким чином, підбір програм носить випадковий характер і проходить на швидку руку. Скажімо, передачі «Пульс», «Тема пік», «Мандат довір’я» та подібні відверто кон’юнктурні й зовсім не враховують інтереси глядача. Адже без врахування такого компоненту, як глядач, телебачення втрачає свій сенс. Створення передач на запит аудиторії — велике мистецтво, яке включає в себе донесення до свідомості різних груп людей системи образного мислення творців засобами візуального відтворення дійсності.
На ТТБ абсолютно ігнорується культура зображення. В кращому випадку програми скидаються на змістовні радіопередачі, де важливим є лише слово. Наприклад, у нещодавно продемонстрованому відеофільмі «Медобори — не просто гори» диктор ледве встигає озвучити набір пейзажних планів, котрі змінюються в калейдоскопній послідовності і де-не-де навіть повторюються. Тому слугують лише примітивними картинками для тексту. Взагалі, на Тернопільському державному телебаченні полюбляють жанр відеозамальовок. Такі, як «Подорожні замальовки», «Різдвяні замальовки», «Храми Поділля», «П’ять хвилин для душі» та інші. В них зображення мальовничих місцевостей, куточків міст та сіл хаотично змінюють одні одних і позбавлені грунтовного внутрішнього змісту. Ці п’ятихвилинки знімаються однозначно для того, щоб згаяти час, який нічим заповнити. Ні глядачам, ні творцям вони не приносять духовної радості. Складається враження, що працівникам ТТБ дуже важко справитись iз двогодинною лавиною вільного ефіру. Й вони безпорадно копирсаються в ньому, роблячи безликі передачі і будучи неконкурентоспроможними навіть серед місцевих телекомпаній, не кажучи про великі студії. Можливо, слід не брати на себе непосильну ношу та відмовитись від зайвого часу. Випускати лише місцеві новини, рекламний блок, передачу «Пісня в дарунок», яка приносить матеріальний прибуток. Все це створювати професійно і досконало. Пам’ятаючи, що телебачення має не тільки інформаційну функцію, але й мистецьку. Врешті-решт, страждає глядач.
ВІД РЕДАКЦІЇ.
Для збереження принципу «двох поглядiв» «День» готовий надати слово представникам Тернопільської ОДТРК для продовження розмови про якість регіонального ТБ.
