Телеклуб «Дня» обіцяв своїм читачам зустріч з автором одного з найглибших у нинішній журналістиці наукових досліджень — аналітичної доповіді «Сучасне новинне виробництво» (Агентство гуманітарних технологій, 2000 р.). Точка зору Сергія Дацюка, який розробив наукові критерії оцінки новинних телепрограм, сподіваємося, допоможе нашим читачам краще зорієнтуватися в «інформаційній карті» нинішньої України, в пошуку найбільш достовірної інформації. Гадаємо, з цікавістю сприймуть професійний погляд збоку й самі телевізійники.
— Сергію, маючи власну концепцію аналізу новинного виробництва, як ви оцінюєте його нинішній стан в Україні? (Об’єктивність, достовірність, відвертість, оперативність, інтерактивність, різнобічність експертних оцінок, глибина реконструкції контексту подій і т.д.)
— При підготовці аналітичної доповіді «Сучасне новинне виробництво» мене цікавила можливість побудувати теорію, яка б дозволяла з цифрами в руках, на абсолютно об’єктивному матеріалі робити обгрунтовані висновки щодо тих або інших теленовин, а не користуватися особистими уподобаннями або антипатіями. Тому перелiчені вами якості вимірювалися на основі спеціально розробленого багатоаспектного новинного тесту, де новини оцінювалися у десяти напрямах зі зазделегідь заданими характеристиками у кожному напрямі. Для отримання об’єктивної оцінки результати тесту українських новин за певний проміжок часу порівнювалися із результатами тесту новин CNN за той же час.
Таким чином дослідження встановило, що процедури досягнення об’єктивності як обов’язкових і цілеспрямованих зусилль на всіх українських телеканалах відсутнi. Але так чи інакше у теленовинах намагаються досягти об’єктивності стихійно. На «1+1» — за рахунок точної тематизації подій; на СТБ — за рахунок наявності декількох фокусів викладу — запрошення експерта до студії, сегментація інформації (бізнес, столиця і т.п.); на «Новому каналі» — за рахунок деякої відстороненості викладу; на ICTV — за рахунок представлення точок зору на подію з регіонів. Можна сказати — якщо все-таки дивитися всі ці новини, щось подібне до загальної об’єктивної інформації неминуче складається, чого, до речі, не було ще два роки тому.
Вимога оперативності для більшості українських новинних телеканалів нездійсненна, оскільки у них немає «конвеєра новин». Навіть ICTV, який намагається випускати теленовини щогодини, здебільшого лише імітує оперативність, оскільки багато внутрішніх новин у ці щогодинні випуски не потрапляють. Рівень оперативності теленовин значно знижується через відсутність спеціальної загальної угоди між телеканалами про розподіл ранкового часу між новинами. Час між 7 ю і 9 ю годинами ранку повинен бути так щільно «забитий» новинами, щоб споживач отримував у цьому часовому проміжку новини кожні 10—20 хвилин, лише перемикаючи канали. До того ж, абсолютно неприпустимим явищем мусить стати «часовий дрейф» новин, як це особливо часто буває на СТБ, — новини повинні формувати свого постійного глядача за рахунок прив’язки до певного часу їх виходу. Досі ранкові новини вітчизняних телеканалів не орієнтовані на людей, що приймають рішення.
— Які зміни, на вашу думку, вiдбулися у практиці новинного виробництва після виборів 1999 року? А після початку «касетного скандалу»? Чи змінилися концепції, позиції конкретних каналів?
— Зміни на ринку теленовин після виборів 1999 року пов’язані із завершенням розподілу телевізійного простору між великими партійно-корпоративними групами. До кінця 1999 року в країні склалася така ситуація, коли фактично всі новинні канали працювали всередині проектів політичного впливу. Практично жоден з телеканалів досі не заробляє гроші за рахунок аудиторії, вони отримують їх від власника каналу або від замовників розміщення тiєї або іншої телепродукцiї. Політична ангажованість телеканалів стала гарантією їхнього існування і основним джерелом їхнього прибутку. Всі давно вже втомилися від такої ситуації, і передусім самі тележурналісти. Але поки робити телебізнес «на аудиторії» економічно і політично невигідно.
У ситуації політичного протистояння, що виникло після відомих скандалів, новинна політика вищеназваних каналів визначається тим, чию сторону (влади чи опозиції) освітлює канал. І це велика проблема для об’єктивності і всебічності новин. Зрозуміло, що з огляду на стандартні вимоги до новин не можна бути ані за ту, ані за іншу сторону. Зрозуміло також, що набагато легше бути об’єктивним у відносно спокійні часи. І набагато важче досягати об’єктивності в ситуації політичного протистояння. Адже це і є виклик для сьогоднішньої тележурналістики — спробувати бути об’єктивними, незважаючи ні на що.
— У своєму дослідженні ви окреслюєте два основні типи новин — смислові і оповідні. Не пов’язуючи ці типи виключно із політичною державною системою та з якістю інформації, ви, проте, зазначаєте, що оповідні новини більш адекватні суспільству, яке сповідує свободу індивідуального вибору, а не колективну єдність цілей, що характерно для авторитарних моделей суспільного устрою. Як ви вважаєте, якими повинні бути передумови для поступового виникнення в Україні традиції оповідних новин?
— Нагадаю, що це терміни з аналітичної доповіді, і стосуються вони двох типів новин: в одних нам пропонують багатосторонній виклад фактів і надають можливість самим зрозуміти їх значення, в других — факти викладаються однобічно, зате постійно пропонують їх інтерпретацію, значення і фактично керують цим значенням.
Оповідність — характеристика, яку можна виміряти. Головною якістю тут є те, що на телеканалі ви повинні отримувати широку експозицію подій, що відбуваються. Тобто опитується не один експерт, а декілька; опитуються не тільки експерти, але й учасники подій, очевидці, перехожі... Якщо забезпечено широкий спектр свідчень, обставин, позицій, оцінок і думок, тобто коли у програми широка експозиція, тоді можна з більшою ймовірністю стверджувати, що цей тип програми «оповідний».
Смисловий тип новин не обов’язково передбачає маніпуляції значенням, однак у ситуації інформаційних війн саме смисловий тип новинного виробництва дозволяє організовано проводити інформаційні атаки, тобто маніпулювати значенням новин.
За цiєю шкалою найбільш «маніпуляційними» телеканалами — які подають не просто «смисловий» тип інформування, а інформування зі смисловим керуванням у певному напрямі — є УТ-1, ICTV і Тет-Київ (за рахунок специфічно «муніципального» погляду на події, що відбуваються ). «1+1» та «Інтер» мають меншу міру маніпуляцій значенням у новинах. Внаслідок того, що обидва канали є загальнонаціональними, займають виняткове місце на ринку реклами і при цьому політично забарвлені, — вони тою чи іншою мірою вимушені давати об’єктивну інформацію. Хтось більш об’єктивний, хтось менш, але ми їх зараховуємо до другої групи. При цьому жоден із каналів другої групи не може собі дозволити помітно критикувати вище керівництво держави — як із політичних міркувань, так і з міркувань щодо безпеки їхнього бізнесу.
Що стосується третьої групи — СТБ і «Новий канал», — то вони мають найбільш високий рівень оповідності, хоча так само схильні до спроб маніпуляцій. І якщо говорити про голосування на Internet-сайтах з приводу довір’я тому або іншому телеканалу, більшість респондентів віддають перевагу телеканалу СТБ. Це пояснюється просто — СТБ представляє сегментовані новини: бізнес-новини, столичні, загальнополітичні новини і т.д. І це відразу задає цільову аудиторію, яка може дивитися новини властивого їй або на неї націленого сегмента новин. Можна прогнозувати, що якщо телеканал СТБ буде надалі досить стабільно розвиватись, то при такому підході він залишиться лідером на ринку новинного виробництва. Що стосується новин «Репортер» «Нового каналу», то на початковому етапі вони показали доволі сильний розвиток, проте зараз кількість нової продукцiїі якість цих передач зменшилася.
— Ваша оцінка вітчизняних новин з точки зору технологічного професіоналізму — виходячи з приналежності їх до того або іншого типу виробництва і накреслених цілей.
— Зрозуміло, що УТ-1 є державним каналом. При цьому на державному каналі урядова інформація практично відсутня, парламентська хроніка завжди подається у відверто негативному вигляді. Ви пам’ятаєте, була така програма «Урядовий вісник», де вона тепер? З приводу парламентської хроніки — постійні конфлікти з парламентом. Тому з точки зору своєї прямої функції — подавати офіційну інформацію про дії всіх гілок влади об’єктивно — він явно не працює.
На цьому фоні ICTV якщо й має так чи інакше схожу з УТ-1 політичну позицію, однак виглядає набагато професійнішим. Маю на увазі більший професіоналізм працівників теленовин на ICTV. Разом з тим, УТ-1 представляє найширший спектр подій в новинах за добу серед усіх інших телеканалів. Це результат домінування офіційної фактологічної й інформаційної бази телеканалу над такими ж базами на інших телеканалах. Фактологічна й інформаційна база ICTV на майбутнє виглядає перспективнішою завдяки розгорненій регіональній мережі, що залишилася від «Вуличного телебачення» з часів президентських виборів. Однак якщо ICTV збереже смисловий спосіб подачі новин з нинішнім рівнем маніпуляції, його неминуче обійдуть інші конкуренти, що вже зараз намагаються працювати «на аудиторію», а не на замовника.
З точки зору технологій новинного виробництва, телеканали, які інформують про Президента або Верховну Раду, повинні володіти ще однією якістю — не просто наводити інформацію, а представляти аргументи, позиції полісімейкерів, оцінки експертів. Щодо дій уряду цього майже не робиться. Так, інформація дається, але відсутні аргументи, практично постійно відсутні оцінки експертів — особливо різні оцінки, абсолютно не висловлюються альтернативні рішення та їх обгрунтування. На етапі підготовки рішень уряду все ще не забезпечується інформування громадськості про наявність проектів цих рішень. У нас досі вважається, що рішення уряду на етапі підготовки не підлягають розголошуванню. Але ж це не так. Потрібна процедура участі регіонів, партій, аналітичних центрів, експертів, журналістів і політично активних громадян ще на етапі підготовки рішень. І саме новинні журналісти можуть тут робити погоду.
— Як відомо, нині у всьому світі зростає вплив новин на самі події. Медіа-реальність підміняє і витісняє саму реальність. З яким знаком цю загальну тенденцію використовують зараз в Україні, які цілі при цьому переважають? Якщо можна — конкретні приклади.
— Уся нинішня ситуація протистояння — конкретний приклад впливу медіа-реальності на реальність. Інформаційна війна між владою та опозицією є наслідком того явища, що жоден теленовинний канал не стурбований пошуком об’єктивності. Візьміть ситуацію зі скандалом у зв’язку зі зникненням журналіста Гонгадзе або «касетний скандал». Набагато більше інформації можна було почерпнути із передачі «Незалежне розслідування» на НТВ, аніж у всіх теленовинах в Україні. Чому? Та тому що політичних оцінок тієї або іншої події у контексті цих скандалів у країні хоч греблю гати, а незалежних експертних оцінок — як кіт наплакав.
У «справі Гонгадзе», як і в «касетному скандалі», дуже багато питань, пов’язаних якраз не з політикою, а з юриспруденцією. Але саме юристів як експертів у теленовинах ви не побачите — немає такої практики та традиції.
Сьогодні для теленовинного виробництва в Україні життєво необхідні формати викладу новин з позиції більше ніж однієї точки зору на події. Потрібні — процедура експертної оцінки соціальних фактів, особливо коли в новинах повідомляють про речі, в яких глядач не обiзнаний; процедура надання особі, яку критикують, права на коментар у тій же новостній програмі; процедура чіткого розрізнення позиції політика і оцінки експерта: експерт не може виступати як політик або нехай тоді міняє професію.
— Наскільки ми повторюємо досвід Росії щодо маніпулятивных технологій?
— У моїй доповіді зазначалося, що на пострадянському просторі новинного виробництва домінує смисловий тип цілей. Така ситуація у новинному виробництві до 2000 року в Росії стала настільки очевидною (мається на увазі той «беспредел» маніпуляцій значенням новин, який запропонували глядачеві ОРТ та НТВ), що держава вимушена була піти на ряд непопулярних заходів контролю і обмежень у новинній політиці цих каналів. Однак ситуація в Україні істотно відрізняється від російської: по-перше, тут немає настільки комерціалізованих каналів, як НТВ або ОРТ, які хоча і є проектами політичного впливу, але все-таки намагаються заробляти гроші на рекламі і тому більш вільні у виборі новинної політики. Українські телеканали надто залежні від проектів політичного впливу, при цьому їх технології маніпуляції не так розвинені, як у російських колег. По-друге, фігури типу Долганова, які намагаються повторити шлях Доренка, виглядають менш імпозантно і позбавлені тієї принадності, яку має прототип. До того ж, Доренко робив авторську передачу (де допустима велика свобода самовираження), а Долганов намагається здійснювати маніпуляцію в інформаційно-аналітичній передачі, що, погодьтеся, менш коректно. По- третє, у нас є власна гордість — відпрацьована технологія «Вуличного телебачення», яка сама по собі є дуже високою технологією комунікації. Але вона була використана і досі використовується у маніпуляційних цілях.
— Вітчизняне новинне виробництво і комерційно успішне новинне виробництво — категорично несумісні речі? Що могло б стати основою для зміни цієї ситуації в наших конкретних умовах?
— Навіть якщо зараз з’явиться телеканал, який матиме ринкову позицію, орієнтовану на користувача, то все одно всі інші телеканали, що працюють всередині проектів політичного впливу, не дозволять йому існувати. Тому є реальна небезпека, що із розвитком кабельного і супутникового телебачення значна частина вітчизняних глядачів, саме ті, хто приймає бізнесові й політичні рішення, стане менше дивитися українські теленовини. Уже сьогодні якість українських теленовин не витримує ніякої критики. «Справа Гонгадзе» і «касетний скандал» просто зробили цю обставину більш помітною. Питання стоїть так: або українські телеканали почнуть брати на озброєння напрацьовані у світовій практиці технології і процедури новинного виробництва і випускатимуть якісні конкурентні новини, або ж кабельними мережами та через супутник сюди прийдуть зарубіжні компанії, такі як НТВ чи CNN, і будуть це робити замість наших телеканалів.
— Формування громадянського суспільства і відкритих, об’єктивних ЗМІ — взаємозворотний й взаємозалежний процес. І все-таки, хто саме зараз може зробити перший крок або яким він може бути?
— Я песиміст відносно того, що може з’явитися «добрий» олігарх, який створить теленовини, розраховані на аудиторію, з мінімальним керуванням значенням новин або з виключно оповідним типом новин. Скоріше, це можна зробити шляхом створення платного суспільного телебачення. Не суспільного або «народного», яке за назвою у нас вже є, а саме платного суспільного. Відомо, що такі плани існують у деяких вітчизняних ньюзмейкерів. Тут необхідна підтримка політичних партій, законодавча підтримка парламенту, уряду, Президента. Можливо, це мог ло б бути першим кроком.
