«Дитина з Місяця» — фільм італійського режисера Джанфранко Альбано, що оповідає реальну історію Фульвіо Різоне — юнака-інваліда, який став видатним фізиком. Він і дотепер живе у Сицилії та працює в університеті, названому на його честь. Фільм здобув низку нагород престижних міжнародних телевізійних фестивалів, зокрема «Юнеско-Амаде» у Монте-Карло, «Золота Магнолія» в Шанхаї, а також приз «Золота Олива» за кращий художній на фестивалі у чорногорському місті Бар. Саме там на цю стрічку звернула увагу незалежний український телепродюсер Марина Шкуропат. Вона власним коштом викупила права на фільм і запропонувала українським телеканалам безкоштовно його показати. Утім, як це нерідко буває з комерційними мовниками, «Дитина з Місяця» була визнана «неформатом». Не помітивши ентузіазму з боку телеканалів, Марина вирішила піти іншим шляхом, залучивши до співпраці громадські організації та ініціативну молодь, стипендіатів Фонду «Завтра.UA».
Втілення в життя проекту «Дитина з Місяця» розпочалося 21 жовтня з показу фільму в Сєвєродонецьку й тривало протягом восьми тижнів. За цей час стрічку подивилися у Луганську, Ужгороді, Острозі, Хмельницькому, Львові, Сімферополі, Запоріжжі. А цього тижня він був представлений в університеті Драгоманова у Києві.
— Цьому фільму, як і будь-якій людині з особливими потребами, випало пройти нелегкий шлях, — каже Марина ШКУРОПАТ. — Але я б дуже хотіла, щоб Україна його побачила. Мені б хотілося, щоб ми перестали боятися виходити за рамки свого світу, почали спілкуватися з людьми, які, на нашу думку чи думку суспільства, вважаються не такими, як ми, чимось гіршими за нас.
Щоправда, 3 грудня, у Міжнародний день інвалідів, стрічка все ж була показана в ефірі, на «Новому каналі». Щоправда, очевидно, не з совісті, а з власності (як ми вже зазначили, до проекту причетні стипендіати Фонду «Завтра.UA» Віктора Пінчука, який є власником медіахолдингу, до якого входить «Новий канал»).
Можливо, вдумливий, уважний перегляд фільму в затишних університетських залах забезпечить навіть кращу долю 100 хвилинам «Дитини з Місяця», аніж у випадку виходу фільму на широкий екран. Але тут справа не лише в окремому фільмі, а й у людяності, яка необхідна українському глядачу. У «Дитині з Місяця» немає депресивності, навпаки, це життєствердний фільм. Чому співчуття та розуміння — це «неформат»? Можливо, це запитання здасться телевізійникам наївним. Але воно так само природне, як і розуміння того, що люди — різні.
