Якщо ви користуєтесь інтернетом, то, напевно, належите до тих 92% людей, хто хоча б раз відправляв повідомлення з емодзі — цими усміхненими чи заплаканими мордочками, квітами, звірятками тощо. Наразі існує понад 2 800 таких символів, тож щось більш-менш на свій смак обрати можна.
Перший набір широко використовуваних емодзі придумав японець Шігетака Куріта 20 років тому, насамперед щоб спростити обмін електронними повідомленнями. Ця основна мета емодзі до сьогодні особливо не змінилась, але масштаби їх поширення вражаючі. Юрій КОСТЮЧЕНКО, фахівець у галузі супутникових спостережень, геоінформатики і статистики, експерт з питань безпеки і ризиків, старший афілійований науковець The Canadian Network for Research on Terrorism, Security and Society, зазначає: «Коли деякі дослідники називають емодзі найбільш поширюваним інструментом комунікацій у світі сьогодні та за всю відому історію людства взагалі, то, мабуть, вони мають рацію, бо йдеться про 700—800% зростання щорічно».
Між тим у 2015 році Оксфордський словник англійської мови назвав «емодзі» словом року. В тому ж році тодішній міністр закордонних справ Австралії Джулі Бішоп дала інтерв’ю BuzzFeed, відповідаючи тільки емодзі (щоправда, запитання їй ставили словами), у 2016-му анонімний блогер зробив свого роду переклад Біблії за допомогою таких символів, назвавши це «Писанням для мілленіалів». У інтернеті жартома порівнюють емодзі з давньоєгипетськими ієрогліфами, мовляв, вертаємось у минулі часи, хтось переживає, що через смайлики люди розучаться розмовляти — тільки перекидатимуться картинками.
Із Юрієм Костюченком ми говорили про те, чим насправді є емодзі. Пан Юрій вивчав їх використання з доволі незвичного ракурсу — в контексті інтернет-комунікацій членів радикальних груп, як-от «ДНР», «ЛНР», Аль-Каїда, Талібан та Ісламська Держава.
ЧОМУ ПРО ЕМОДЗІ ВЗАГАЛІ ВАРТО ГОВОРИТИ
— Те, як поява смайликів та емодзі вплинула на спілкування людей у мережі, стосується того, як ми адаптуємо своє життя до того середовища, яке самі для себе створили.
Застосування такого інструменту, як емодзі, хоч як це дивно, є широким і глибоким питанням соціальних комунікацій та існування людини у новому, створеному нею ж віртуальному середовищі, яке вимагає переносу та адаптації притаманних нам культурних і комунікаційних практик. Про це вже років десять точаться дискусії в науковому середовищі, лише ґрунтовних досліджень у першорядних світових видавництвах опубліковано кілька десятків, а також — кілька сотень статей у профільних журналах. Суспільна дискусія ще довша, вона почалася наприкінці 1990-х.
Статистика показує, що емодзі поширюються в усіх мовних середовищах і на усіх комунікаційних платформах, хоча частота їхнього використання відбиває певні культурні й соціальні відмінності, притаманні різним спільнотам і групам.
Але тут важливо розуміти, з яким саме інструментом ми маємо справу. На мій погляд, це питання є не суто лінгвістичним, а радше антропологічним, бо воно стосується групових комунікацій і групової поведінки людей у складному динамічному середовищі.
МОЖЛИВО, МЕНШ ГРАМОТНІ, АЛЕ ЕФЕКТИВНІШІ В КОМУНІКАЦІЇ
— Багато хто вважає епідемічне поширення емодзі провісником загального занепаду культури, індикатором критичного зниження грамотності, стандартів правопису, що це негативно впливає на наше вміння читати та сприймати написаний текст, призводить до зниження якості спілкування... Теоретично ці люди мають рацію, у своєму контексті такі думки аргументовані. Але тут, на мою думку, упускають дві важливі речі.
По-перше, віртуальне середовище давно вийшло за межі поштової служби чи традиційної газети, тобто не є інструментом для поширення окремих текстових повідомлень. Віртуальне спілкування є частиною віртуального життя і сьогодні вимагає набагато більшого набору комунікаційних інструментів, ніж може запропонувати епістолярний жанр. Ми не лише обмінюємось якимись повідомленнями, все набагато складніше.
Спілкування у віртуальному просторі включає не лише спілкування — листування чи розмову — окремих осіб, але і спілкування всередині груп, між групами та спільнотами, спілкування інтерактивне і в реальному часі. Це багатошарові комунікації в мультиагентному динамічному кластеризованому просторі з нелінійними зворотними зв’язками. Тобто усе різноманіття звичайних людських комунікацій із певними важливими особливостями, притаманними інтернет-простору, наприклад, «інтернет все пам’ятає» та «немає недоступних даних».
По-друге, людське спілкування не обмежується вербальними засобами. Інтонації, міміка, жести, моторика та інші невербальні засоби комунікації забезпечують контекстуалізацію та акцентуацію, допомагають правильно зрозуміти сенс і зміст повідомлення, яке одна людина передає іншій. І велика, іноді визначальна частина повідомлення, що одна людина передає іншій, міститься не в тому, що людина каже, а в тому — як. За роки еволюції ми навчилися сприймати це свідомо, несвідомо, підсвідомо.
Розуміння контекстів, акцентів і нюансів стає особливо важливим при розширенні кола спілкування, як це буває у віртуальному просторі. При спілкуванні з невідомо ким важливо розуміти якісь нюанси. А їх нема. Невербальної частини ми не бачимо. І саме цим — інструментом для передавання невербальної частини нашого спілкування — є емодзі. Отже, їхнє поширення радше приведе до підвищення ефективності комунікацій, ніж до зниження якості спілкування через, мабуть, справедливо відзначене недотримання стандартів правопису.
ЩЕ І ПРЕДМЕТ МИСТЕЦТВА. У ЖОВТНІ 2016 РОКУ ДО КОЛЕКЦІЇ МОМА (МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В НЬЮ-ЙОРКУ) УВІЙШОВ ОРИГІНАЛЬНИЙ НАБІР ЗІ 176 ПЕРШИХ ЕМОДЗІ. НАБІР РОЗРОБИВ ШІГЕТАКА КУРІТА, ПРАЦЮЮЧИ В КОМПАНІЇ NTT DOCOMO. ЦЕ ЯПОНСЬКИЙ ОПЕРАТОР МОБІЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ. У 1999-МУ ТАКІ ЕМОДЗІ ВИПУСТИЛИ ДЛЯ МОБІЛЬНИХ ТЕЛЕФОНІВ, І, ЯК ЗАЗНАЧИВ ПОЛ ГЕЛОВЕЙ З МОМА, «ЦІ СКРОМНІ ШЕДЕВРИ ДИЗАЙНУ РОЗМІРОМ 12Х12 ПІКСЕЛІВ ПОСАДИЛИ НАСІННЯ ДЛЯ ВИБУХОВОГО ЗРОСТАННЯ НОВОЇ ВІЗУАЛЬНОЇ МОВИ»
ЧОМУ СМАЙЛИКИ — ЦЕ НЕ УНІВЕРСАЛЬНА МОВА
— Також я не готовий прийняти тезу про те, що емодзі є прототипом майбутньої універсальної мови, таким собі тимчасовим піджином, що виник за потреби у міжгруповому і міжетнічному спілкуванні. Теоретично це цілком можливо, але треба брати до уваги, що відомі піджини виникли на обмежених територіях і застосовувалися сталою обмеженою кількістю груп, які потребували спілкування, тоді як віртуальний простір жодних таких обмежень не має.
Віртуальне середовище наразі включає все існуюче соціокультурне різноманіття у всій повноті, в тому числі комунікаційній, що ставить під сумнів можливість побудови універсальної мови. Особисто я взагалі не бачу доцільності універсальної мови, але це окреме питання.
Ось, наприклад, багато соціолектів і сленгів побудовані на дуже специфічних правилах, і включити їх в універсальну мову — це проблема. Існують такі, що побудовані на специфічних групових правилах формування сталих замінників на позначення дій чи понять, і вони не зрозумілі зовнішній аудиторії. Тут не йдеться про те, щоб щось зашифрувати — просто така специфіка. При цьому такі замінники часто використовуються у скороченій формі. Наприклад, у знаменитому англійському діалекті кокні використовують римовані замінники звичайних понять і дій, які скорочують до одного-двох слів, що робить мову кокні практично незрозумілою чужинцю. Наприклад, відома локальна фраза-мем I’m cream crackered. I’m off to my uncle Ned, завдяки тому, що вона римується з фразою go to bed, скорочується до uncle Ned (дослівно «дядечко Нед») і використовується, щоб висловити бажання йти спати. Взагалі кокні використовують римовані скорочені замінники мало не для всього. Наприклад, apples and pears позначає stairs, а Oxford scholar — dollar («яблука та груші» означає «сходи», «студент Оксфорда» — це «долар»).
Це лише один із прикладів, насправді різноманітні соціолекти і сленги широко представлені у глобальному комунікаційному просторі. Заміна таких слів графічними символами не призведе до появи універсального засобу спілкування, а навпаки, сприятиме подальшому замиканню спільноти. Ну, або виникненню специфічного шифру. Наприклад, якщо у кокні bees and honey («бджоли та мед») — це money, а у деградованих криміналізованих спільнотах замість «грошей» використовують поняття «підстаркуваті жінки», тобто «бабки», то один посилатиме символи — «бджоли та мед», а інший — «старушки», і який тут буде обмін?
Отже, ми маємо говорити не про універсальну, а про таку собі «додаткову мову», специфічний комунікаційний засіб для передавання невербальної частини повідомлень, як от міміка чи жести, але іншого рівня, потрібний для існування людини в новому середовищі, в даному разі — віртуальному, яке ми самі створили і під яке нам тепер доводиться підлаштовувати звичні комунікаційні інструменти.
ТРИ ЧВЕРТІ ЕМОДЗІ — ПОЗИТИВНІ
— Зараз існує понад 2 800 символів емодзі. Статистика їхнього використання доволі гетерогенна як відносно комунікаційних платформ, так і країн, окремих груп і, звісно, частоти використання різних символів.
У середньому найчастіше використовують найпростіші смайлики, символи обличь, полум’я та сердечкі. Найбільше їх застосовують користувачі Twitter, де 60% повідомлень містять емодзі, Instagram (50%) та Facebook (40%), найактивнішими користувачами є жителі США, Великобританії, Канади, Австралії, Індії, Німеччини, Філіппін, Франції, Бразилії та Нідерландів. При цьому мешканці Франції, Бразилії, Італії та Індії частіше за інших використовують сердечка, квіти, торти та, хоч як це дивно, фрукти, бо останні — це взагалі найменш використовувана символіка, лише 5—7%.
Основна вікова група користувачів емодзі — це люди 25 — 29 років. Близько 60% чоловіків і 78% жінок, 49% дорослих і 80% підлітків використовують емодзі при щоденному спілкуванні в інтернеті. Близько 92% хоча б один раз використовували емодзі при віртуальних комунікаціях. Щоденно більше 5 мільярдів повідомлень відправляється через комунікаційні платформи і месенджери, і більшість із них містять емодзі.
Серед найбільш використовуваних емодзі 75% мають позитивне емоційне навантаження, а 25% — негативне, причому частка негативних емодзі зростає на кілька відсотків у вересні-жовтні та увечері — у проміжок між 20.00 і 22.00. Частка негативних емодзі не має чіткої диференціації щодо гендеру чи віку, але демонструє слабку кореляцію «північ — південь»: північні країни генерують трохи більше позитивних емодзі.
Таку статистику роблять усі великі виробники, провайдери, адже інтернет — це великі гроші, і треба знати, на кого працюєш.
«КАЧИНИЙ ТЕСТ» ДЛЯ ЕКСТРЕМІСТІВ
— Ситуація стає набагато складнішою, якщо спробувати подивитися статистику на рівні малих груп, в яких є істотні соціокультурні особливості, де панують локальні діалекти чи соціолекти. Саме ці групи ми вивчаємо в контексті аналізу загроз тероризму і насильства.
Ми — це дослідницька група, яка включає співробітників Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі НАН України та незалежних дослідників. Наша група працює над розробкою аналітичних інструментів для вивчення окремих проблем кібербезпеки, зокрема вивчення адаптаційних засобів міжгрупових комунікацій в якісно відмінних середовищах на основі моделей окремих аспектів мережевої поведінки людей, у тому числі з точки зору соціальної антропології. Наші розробки, в першу чергу моделі, апробовані на кількох актуальних поточних випадках, і завдяки ним ми зараз співпрацюємо з The Canadian Network for Research on Terrorism, Security and Society (Канадська мережа досліджень тероризму, безпеки і суспільства) та Університетом Суонсі у Великобританії — співпрацюємо в питаннях вивчення радикальної поведінки та запобігання тероризму.
Ми починали працювати на наших кейсах — екстремістські групи «русского мира», тобто «Новоросія», «ДНР», «ЛНР». Вони нічим, за великим рахунком, не відрізняються від Ісламської Держави — за своїми зв’язками, за антропологією. Йдеться про однакові поведінкові патерни, про однакове сприйняття. Це як duck test: якщо щось виглядає, як качка, плаває, як качка, крякає, як качка — то воно і є качка.
ЧОМУ РАДИКАЛИ НЕ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ ЕМОДЗІ
— Радикальні групи сприймають будь-які комунікаційні інструменти як таку собі герменевтичну мову з прихованими сенсами, а також як засіб просування своїх інтересів у зазвичай вороже середовище. Гнучкість і широта інтерпретації сукупності емодзі — матеріальних метафор, які застосовуються для відображення когнітивної структури складних емоцій, істотно обтяжує, а іноді й унеможливлює їхнє використання деякими окремими групами, наприклад, консервативними, радикальними чи екстремістськими.
Тут варто зробити важливе уточнення: звісно, ми не можемо ототожнювати віртуальну та реальну поведінку, але деякі паралелі проводити можна. Ми цим і намагаємося займатися, а саме — виявляти деякі індикатори радикальної поведінки, щоб було простіше розуміти, з ким маємо справу. Графічні символи, емодзі, є одним із таких індикаторів, хоча як індикатор ми їх, звісно, не використовували.
Ми бачимо, що зокрема в радикальних спільнотах дещо відмінне від звичайного використання емодзі в середньому по глобальній мережі. Члени таких спільнот не використовують емодзі як додатковий засіб спілкування, радше вони вигадують власні квазімови, ніж користуються емодзі. Так відбувається, гадаю, тому, що цілі комунікації в таких групах зазвичай інакші, а головне — абсолютно конкретні, гранично інструменталізовані.
Зазвичай емодзі з’являються, коли людина хоче поводити себе у віртуальному просторі, як людина, — з усіма притаманними можливостями, з використанням усіх інструментів, у тому числі «до-мовними», невербальними. А коли людина штучно обмежує себе набором суворих догматів, як це відбувається в якихось консервативних, або радикальних, або екстремістських спільнотах, це неодмінно відбивається і на наборах комунікаційних інструментів. Зокрема, зникають або істотно звужуються набори емодзі.
Причому це стосується не лише спілкування всередині радикальних груп, але й спілкування їх із зовнішнім світом, наприклад, при поширенні пропаганди чи вербуванні прибічників. Цьому також є пояснення. На думку деяких дослідників, емодзі, серед іншого, сприяють уникненню емоційних травм при спілкуванні, швидкому подоланню стресів. От я пишу якусь дурню, а потім ставлю смайлик, типу — це жарт. Але вербування прибічників радикальних і терористичних угруповань якраз і базоване на травмуванні неофіта, а потім на експлуатації його стану штучного психологічного стресу. Отже, емодзі тут навіть зашкодять.
ЗЕЛЕНІ СЕРДЕЧКА, СВИНКИ ТА СОБАЧКИ
— Оскільки емодзі є універсальним засобом відображення емоцій, через обмежений візуальний словник вони норматують і регулюють цінності, етику і поведінку всього глобального середовища. Це така регуляція та універсалізація наших емоцій, а через них — цінностей і поведінки. Але консервативні та особливо радикальні спільноти прагнуть партикуляризації та відособлення, вони уникають універсальних цінностей і намагаються самотужки, всередині своїх груп, регулювати та нормувати цінності й поведінку своїх членів. Тож і з цієї точки зору емодзі для них є неприйнятними.
При цьому в середовищі, що формується навколо радикальних і консервативних угруповань і включає доволі широке коло користувачів та їхнє соціальне життя, виникає запит на додаткові інструменти комунікації, зокрема і на емодзі. Так виникають трансформовані символи, наприклад, «канонічні» зелені — не червоні — сердечка, поширювані в фундаментальних мусульманських групах як локалізована форма суспільного самовираження в соціально схвалюваних межах. Так само виникають стікери у вигляді сувоїв із сурами Корану, вибухів чи сукупностей емодзі, яким приписано інший зміст, чітке розуміння якого є маркером приналежності до даної спільноти.
Взагалі, таке відбувається не лише в радикальних угрупованнях, а і в доволі широких спільнотах. От, наприклад, в українських спільнотах у «Твіттері» поширена сукупність емодзі — свинка і собачка, така алюзія на наших ворогів. Цю сукупність символів уже розуміють дуже добре — аж до того, що скаржаться на неї у службу підтримки.
ЯСКРАВИЙ МАРКЕР АНТРОПОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ
— У радикальних спільнотах є певні тренди, як застосовуються емодзі. Наприклад, у середовищі прихильників Ісламської Держави та особливо Аль-Каїди модифіковані емодзі частіше використовують жінки та особи, старші за 40 років — бо їхнє спілкування менш цілеспрямоване та інструменталізоване.
Загалом усе це — важливі групові соціокультурні, антропологічні і психосоціальні особливості, які, з одного боку, є істотними перешкодами на шляху поширення і розвитку емодзі як комунікаційного інструменту, але з іншого — маркують важливі та іноді небезпечні соціальні процеси і явища через такий, здавалося б, незначний індикатор, як інтернет-символ. Бо саме через такі особливості спроби поширити емодзі в радикальному середовищі, зокрема в терористичних групах, зокрема в таких, де є свій соціолект, не будуть успішними — не тому, що члени спільнот не вміють користуватися цим інструментом, а через їхні психосоціальні обмеження, які зрештою і призводять до проявів небезпечного насильства. Тобто особливості, які проявляються в невикористанні чи специфічному використанні емодзі — ця антропологічна і психосоціальна специфіка, — саме призводять до проявів насильства.
ПОРАДА НАОСТАНОК: ЯК ЗБЕРЕГТИ ГОЛОВУ В ІНТЕРНЕТІ
— Щоб зберегти здоровий глузд, не треба емоційно реагувати. Ми не зобов’язані реагувати на те, на що не можемо вплинути, що не можемо контролювати. Це нас не стосується.
По-друге, не треба вестися на заклики до прямої дії. Пряма дія — це перша ознака гопника, людини, не здатної до рефлексії й раціоналізації. Якщо ви щось бачите, будь ласка, спробуйте відрефлексувати — що взагалі відбувається, яких дій це потребує. І чи потребує це наших дій взагалі, чи тут спрацює набір усталених суспільних процедур? Пряма дія — це амеба, тицьнули голкою, і вона стиснулась. Так соціальній людині робити не треба.
Бо більшість того, що відбувається навколо, не потребує жодних наших реакцій. Я не маю волати і бігати з плакатом, якщо пішов дощ, а мені нікуди не треба йти. Я не маю оголошувати імпічмент через те, що пішов дощ. Я взагалі не маю на це реагувати.
Треба залишатися у межах своєї компетенції. І щоб залишатися в межах своєї компетенції, зараз я не розвиватиму цю тему.
