Нещодавно я зустрівся в Києві зі своїм кримським земляком. Людина абсолютно проукраїнська, але через життєві обставини вимушена жити південніше від Перекопу. Природно, мене дуже цікавили настрої кримчан. За словами приятеля, проукраїнські кримчани мовчать, їм говорити небезпечно. А проросійські заявляють: «Нам треба дочекатися 2019 року, і тоді все буде прекрасно, в Україні з’явиться проросійський президент (або президентка), знову запрацює Північно-Кримський канал, залізниця, утворять «союзну державу» Росії та України (на зразок Росії і Білорусі), Крим залишиться у складі РФ, а Донбас отримає особливий статус». Проросійські сподіваються на повну поразку України в результаті виборів. А на що сподіваються у нас на материковій Україні? До речі, мій знайомий кримчанин походив Києвом, послухав розмови киян на вулицях, на ринках, у маршрутах і з гіркотою констатував, що швидше за все так і станеться. Не дай Боже! Та чи варто дивуватися закономірному результату інформаційної та загальнополітичної ситуації в країні? Результату самогубної політики?.. Як можна в умовах війни забезпечувати повну свободу антидержавної пропаганди, щоденного зомбування населення?
На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» віце-спікер ВР Ірина Геращенко обгрунтувала необхідність внесення до Конституції статей про курс України на вступ до НАТО і Європейського Союзу.
Пояснювала необхідність юридичних новацій в Основному законі так: мовляв, якщо відбудеться антиукраїнський реванш, то нові статті ускладнюватимуть відмову від євроатлантичної інтеграції. Ледве на ногах тримаюся від сміху! Отже, спочатку ця безпринципна влада своєю діяльністю, а швидше бездіяльністю упродовж чотирьох років робить антиукраїнський реванш дуже вірогідним, а потім намагається вуаллю прикрити свою, скажімо, спину від пістолетного пострілу... Янукович уже показав нашим нетямущим демолібералам, як легко і просто можна розправитися з Конституцією. А неоянуковичи разом з Кремлем діятимуть ще більш нахабно і рішуче.
Тут усе просто, любителі ставати на граблі, якщо ви не прибрали п’яту колону, то вона прибере вас. Якщо вас нічого не навчив тюремний досвід Луценка і Тимошенко, то ви й самі пройдете все це в разі поразки. Або знову найбільша надія на «договорняк»? А чи взагалі існуватиме Українська держава в разі антиукраїнського реваншу?
Не можу зрозуміти, як можна роками ігнорувати елементарні речі, не помічати реальних погроз країні (та й собі, хоча вони звикли країну і себе коханих розділяти)?
Чому Україна після другого Майдану не пройшла жодного очищення, і ворожа агентура насолоджується вседозволеністю?
Невже не ясно, що ті, хто замість протидії внутрішньому ворогові, складають із ним домовленості, закладають міну під державу? А нині розраховують когось і щось врятувати, змінюючи крапки і коми в Конституції...
На мій погляд, запобігти загрозливій катастрофі можна лише військовим станом, жорсткою відсіччю п’ятій колоні і скасуванням будь-яких виборів. Які вибори можуть бути під час війни? Зрозуміло, кар’єристи всіх мастей, що прагнуть прорватися до корита, скасування виборів зустрінуть украй негативно, завиють і заплачуть. Але доля держави важливіша за особисті плани окремих людей і груп. Інакше — повний крах. Аби тільки потім не казали, як після Криму: «Ну хто ж міг подумати». Думати треба зараз, потім буде пізно. Зараз багато часу на всіх екранах присвячують проблемі українських полонених і заручників у Росії.
Але особливо збентежив спостерігачів візит української уповноваженої з прав людини Денісової до Росії, а її російської колеги Москалькової — до України. Звичайно ж, як завжди, РФ продемонструвала свою «вдачу». Москалькова в Україні все ж таки зустрілася з двома російськими арештантами, а Денісову в Росії не пустили до жодного українського... Це Росія, це її стиль. Після того, що сталося, Людмила Денісова зажадала, аби Україна посіла «дзеркальну позицію». А як же інакше? Втім, на 5-му телеканалі відомий політик і громадський діяч Олександр Солонтай закликав «дзеркальну позицію» не використовувати. Це як? Тобто РФ діє максимально брутально, а Україна після кожного ляпаса підставляє другу щоку? Але ж найкращий спосіб спровокувати агресію Росії — показувати їй свою слабкість і боягузтво. Таку поведінку Росія завжди тлумачить абсолютно однозначно. На жаль, українські демократи ніяк, навіть після подій 2014 року, не хочуть зрозуміти просту істину. Адже саме наочна військова слабкість України і моральна неготовність чинити опір підштовхнули Росію до нападу в Криму і на Донбасі. Між іншим, це не лише моя «яструбина» позиція. Московський адвокат Марк Фейгін, який захищав багатьох українців, сказав: «У Кремлі слабких не поважають, там вважають, що на них треба їздити». Ось і Денісову росіяни «кинули», як наперсточники на базарі. А Москалькова назвала поведінку колеги «агресивною». Ну, в Росії вважають, що коли не падаєш перед ними ниць і не лижеш чобіт, значить поводишся «агресивно». Пані Москалькова, на хвилиночку, генерал-майор російської поліції і це відчувається. Поліцейський-правозахисник... «Фельдфебеля у Вольтери дам» — як писав один тамошній літератор. Не здивуюся, якщо там «головним дисидентом» призначать кадрового чекіста.
А Марк Фейгін повчально зауважив на адресу наших політиків, які починають зловживати своєю наївністю: «Маючи справу з Москвою, завжди слід пам’ятати, що там можуть обдурити». І швидше за все так і вчинять.
На каналі ZIK у програмі Остапа Дроздова зустрілися заступник керівника кримськотатарського телеканалу ATR пан Муждабаєв, блогер пані Богуцька, заступник міністра тимчасово окупованих територій пан Тука і громадський діяч пан Снєгірьов.
Обговорювали можливу кримськотатарську національно-територіальну автономію. Муждабаєв, як це увійшло до його звички, знову викривав обтяжених безліччю вад і недоліків кримських українців із позицій ідеального і бездоганного кримськотатарського народу. Правда, тепер він, як здається, починає свої викриття переносити на всю українську націю. Нове відкриття москвича Муждабаєва, який багато років працював у газеті «Московский комсомолец», полягає в тому, що український етнос — вже вчорашній день, сьогодні існує політична нація, й етнічні українці нікому не цікаві. А чи готовий подібну схему Муждабаєв перенести на кримськотатарський етнос? Тут треба влаштувати невеликий лікнеп. Етнічний українець — це людина, яка є українцем по крові, впродовж багатьох поколінь, з діда-прадіда. Примітно, що свою характеристику українського народу Михайло Грушевський починав саме з етнічних українців як основи нації.
Будь-яка, навіть максимально політизована нація має певне етнічне ядро, без якого будувати націю доведеться на піску, на дуже ненадійній основі, на порожнечі. Це має відношення навіть до націй «емігрантських», таких як американська, канадська, аргентинська тощо. У США етнічним ядром, принаймні, в ті часи, коли в могутності Америки ніхто не сумнівався, були люди, яких позначали англійською абревіатурою WASP — «білий, англосакс, протестант», або інакше «стовідсотковий янкі». А в багатонаціональній Османській імперії таким етнічним ядром були анатолійські турки, на яких і спирався генерал Мустафа Кемаль, створюючи модерну турецьку націю і державу.
Без українського етносу жодної (!) української нації не буде. Без українців по крові, «українців по духу», як охарактеризувала себе пані Богуцька, просто не буде до кого приєднуватися. Ну, і зовсім здивувала заява Муждабаєва про те, що в українській гімназії Сімферополя не було українців, а вчилися там лише кримські татари. Повна неправда. Саме етнічні українці складали там абсолютну більшість.
Загадкова людина — цей пан Муждабаєв. Невже він думає, що його постійні нападки на кримських українців, а тепер вже й загалом на весь цей етнос, сприятимуть такій необхідній для нас єдності кримських татар і українців у досягненні нашої спільної мети в Криму?
