Перше, що потрібно для того, аби зробити щось важливе й об’єднати навколо себе інших, — це бажання. Таке бажання було у Василя Вітра, коли він працював над фільмом «Богдан Хмельницький», у Лариси Івшиної, яка не лише відкрила талант українського режисера для себе, а й показала його іншим на шпальтах газети «День». Було таке бажання у керівництва та студентів Острозької академії, які виявилися готові не лише подивитися кінострічку, а й осмислити її. Можливо, саме тому після Києва та Львова 11 травня острожани першими подивилися творчий продукт режисера і сценариста Василя Вітра та студії «ВІАТЕЛ» (директор Галина Криворчук) — фільм «Богдан Хмельницький».
— Коли я подивилася кінострічку під час її презентації в Києві, в мене відразу виникла ідея запросити режисера Василя Вітра та генерального продюсера проекту «Гра долі» Галину Криворчук з презентацією фільму до Острозької академії, — розповіла перед початком презентації, представляючи гостей, ініціатор зустрічі, головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — І я щаслива з того, що вони відгукнулися на цю ідею. Адже Острозька академія є тим місцем, де особливо потрібен серйозний продукт і де є підготовлений глядач. Тому що фільми студії «ВІАТЕЛ» прищеплюють новий смак до прочитання й переосмислення української історії. І, можливо, саме в Острозі творці цих фільмів знайдуть нові перспективи для свого серіалу.
Справді, обмін брендами став спільною хорошою традицією газети «День» та Острозької академії. Ім’я Лариси Івшиної асоціюють із Острозькою академією, а першого проректора університету Петра Кралюка вже давно знають як прекрасного автора газети «День». І такий обмін дає результати, адже він згуртовує людей, об’єднує їхній інтелектуальний потенціал та створює новий якісний продукт.
Після показу фільму «Богдан Хмельницький», відповідаючи на одне із запитань студентів, Василь Вітер сказав, що хоче зняти стрічку про князів Острозьких. До слова, ідею про такий фільм давно висловили Ігор Пасічник та Лариса Івшина. А 2010 рік, як відомо нашим постійним читачам, оголошено Роком князя Костянтина Острозького — видатної, проте досі мало відомої сучасникам постаті українського пізнього середньовіччя. Василь Вітер своїм фільмом зможе донести до українців важливість цієї особистості в нашій історії.
Незмінною особливістю Острозької академії є те, що зустрічі студентів із талановитими сучасниками завжди переростають у динамічне спілкування. Цього разу молоді люди не лише поставили Василю Вітру запитання, що виникли у них після перегляду фільму «Богдан Хмельницький», а й висловили свої враження про кінострічку.
МИ НЕ ПОВИННІ ШКОДУВАТИ ЧАСУ ДЛЯ ВЛАСНОЇ ІСТОРІЇ
Аліса ГОРДІЙЧУК, студентка:
— Ми звикли сприймати Богдана Хмельницького дуже стереотипно. Значною мірою уявленння про нього були нав’язані радянською історіографією. Ваш фільм руйнує багато стереотипів у сприйнятті цієї особистості, наприклад, ви один із небагатьох показуєте, що життя Хмельницького все ж таки завершилося поразкою. Але, разом із тим, це анітрохи не применшує величі й важливості цієї постаті, швидше навпаки, сприяє глибшому її розумінню. Окрім Хмельницького, більшість видатних українських особистостей були суперечливими і неоднозначними. Як на вашу думку, скільки ще таких фільмів потрібно зняти, щоб дати суспільству поштовх не тільки до переосмислення однієї історичної постаті, а й до зміни підходів у розумінні нашої історії загалом?
Василь ВІТЕР: — Якщо говорити про те, скільки фільмів я ще збираюся знімати, то, перекладаючи на практичну мову, мені потрібно прожити приблизно 780 років. І це стосується тільки серіалу «Гра долі». А скільки фільмів, які розповідали б про наших героїв, про нашу історію, потрібно для України? Зважаючи на кризовий час, у якому ми живемо, щороку необхідно знімати близько 150 фільмів хронометражем не менше години. Тоді ми якимось чином отримаємо інформацію, почуємо імена, життєві історії, познайомимося з колом спілкування, родиною наших героїв. Адже зараз, щоб справді вважати себе українцем, потрібно мати за спиною фортецю, а така фортеця складається з роду. І рід — це не просто імена предків, це цілі історії з життя багатьох людей, це обличчя, це родинна символіка. До речі, якщо говорити про того ж Богдана Хмельницького і добре заглибитися у його добу, то я впевнений, що кожен із вас знайде якусь свою гілочку і зрозуміє, що за вами стоїть.
Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант: — Ваша кінострічка «Богдан Хмельницький» стала свідченням того, що українське кіно й кіно документальне, по- перше, може бути цікавим глядачу, а по-друге, може піднімати важливі суспільні проблеми. Чи є ще хтось в Україні, хто знімає такі фільми, чи безпосередньо ви виховуєте собі послідовників, адже, по-перше, мистецький зв’язок поколінь від Леся Курбаса до вас не може й не повинен перерватися, а по-друге, такого інтелектуального українського кінопродукту повинно ставати все більше?
В. В.: — У мене є два курси у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Це курси телережисерів —п’ятий, де навчається вісім осіб, і перший, де навчається 18 студентів. Це штучний товар, адже навчання передбачає дуже багато індивідуальних занять. Я намагаюся, щоб ці молоді люди були виховані так, щоб після закінчення вони хотіли знімати українське кіно. Бо є приклади випускних курсів, з яких в українському кіно, на превеликий жаль, не працює ніхто. Працюють в російському, навіть у турецькому. Маємо на сьогодні таку невтішну картину, хоча студії, подібні нашій, в Україні ще є. На фільми, які знімає наша студія, держава коштів не виділяє. Ми робимо дуже просту річ — закладаємо своє майно, наприклад, автомобіль, на якому я приїхав, беремо кредит у банку, долучаємо талановитих людей — операторів, сценаристів, звукооператорів — а за талант треба платити — і знімаємо кіно. На сьогоднішній день у такому форматі. Це не означає, що я не міг би знімати ігрові фільми, я знімав і такі, підбирав хороших акторів. Може, колись я подарую вам свій фільм, який називається «Далі польоту стріли».
ЛЮБИТИ Й ЦІНУВАТИ СВОЄ — ЦЕ НОРМА ЖИТТЯ, А НЕ ПОДВИГ
Тарас ДОВГАЛЮК, студент: — Ви зняли досить продуктивний фільм, але все-таки хотілося б запитати: чому ви обрали саме такий формат — розповідь із показом портретів, адже динамічна зйомка несе в собі більше емоційне навантаження?
В. В.: — Ви поставили хороше і професійне запитання. Але відповідь буде дуже короткою. Я ніколи не оголошую перед публікою вартість фільму, але цього разу скажу. Це близько мільйона гривень. А на динамічну зйомку потрібно близько 50 мільйонів доларів. От ви ще не бачили фільму Нікіти Міхалкова. Я його подивився заради цікавості, щоб оцінити з професійної точки зору, і зрозумів, що 50 мільйонів ніби витрачено, але для чого? Зараз відбуваються своєрідні змагання: хто кому більше нав’яже свою історію. Російська Федерація нав’язує нам свою історію, як вона її бачить. Українці вже втратили таку тему, як Тарас Бульба. Поки ми порівнювали сценарії, вони зняли такий фільм, який їм потрібно. Наш київський глядач посміюється над цим фільмом. Особисто я скажу, що фільм, із точки зору матеріальної культури, абсолютно неправдивий. Памятаєте, як у цьому фільмі зображена Запорізька Січ? Там в основному сидять старі діди, жебраки. Чи могли б такі діди отримати перемогу над найкращою армією тогочасної Європи — армією Речі Посполитої або над найкращою армією Азії — армією Оттоманської Порти? На Січі до 30 років взагалі мало хто доживав. Це перше нещастя цього фільму. Інше нещастя цього фільму в тому, що насправді козаки, які закінчували і Острозьку академію, і вчилися по всій Європі, були стильними людьми, козаком бути було модно, а козацька шляхта одягалася не гірше, ніж шляхта польська. І де це все у фільмі? Українство поселене у рублені хати. Подивіться замальовки Лівобережної України Боплана — там одні кам’яниці стоять. Отже, бачимо неправду в матеріальній культурі, яка нав’язує нам неправдиве бачення себе.
Вікторія СКУБА, магістрантка:
— Після презентації фільму в Києві у пресі, зокрема у газеті «День», зустрічалися думки про те, що на помилках Хмельницького потрібно вчитися нашим сучасникам. І це правда. Але, разом із тим, ваш фільм, завдяки, можливо, новаторському підходу до розкриття державних діячів крізь призму їхніх особистісних переживань, акцентує увагу все ж на величі цієї постаті, а не на прорахунках. Ми часто критикуємо своїх героїв, розглядаємо поразки на тлі перемог, замість того, щоб цінувати перемоги на тлі поразок. Тому важливість вашого фільму ще й у тому, що він творить якісний національний міф, що змушує цінувати себе і свою країну. Чи не хочете ви у контексті творення гордого національного міфу наступний свій фільм знять про некоронованого короля земель руських князя Василя-Костянтина Острозького, який невід’ємно пов’язаний з історією Острозької академії?
В. В.: — Після сьогоднішнього дня хочу. Хочу й відверто кажу, що у нас ім’я князя Острозького входило якщо не в перші десять імен, то в п’ятнадцять точно. І ми ніяк не могли підібратися до цієї постаті. Десь знаходилась якась копійка, і потрібно було їхати на зйомки. Богдан Хмельницький у нас вже п’ятдесятий герой. Але це все через те, що я просто не був у Острозі. Я вперше в житті приїхав у Острог. Переді мною відкрилося якесь диво. Справді. Ми їхали якимись глухими селами, і раптом — Європа. Цим справді потрібно серйозно зайнятися. Потрібно обдумати якусь сюжетну лінію. У нас вже склалася певна форма подачі інформації, тому що за п’ять років бренд «Гра долі» вже знають в Україні. «5 канал» показує ці невеличкі фільми, як результат — їх хтось бачить, слідкує за проектом. Ось так за ці роки воно й накопичується. Чому це важливо? Наш український кінопрокат абсолютно втрачений. Зараз є прокат американських та російських дистриб’юторів. Навіть якщо наш фільм захоче побачити глядач, він у наші українські кінотеатри не попаде. І тому ми вважаємо для себе важливим мати глядачів таких, як ви. Самі розумієте, що студія «ВІАТЕЛ» усього не потягне. Дай Бог, нам ще залишку здоров’я, сил і, головне, бажання зняти ці фільми. Показувати — це вже інша ситуація. Я дуже сподіваюся на вас у тому розумінні, що навіть таке кіно не залишило вас байдужими, що потреба в цьому є. Сподіваюся справді на молодь, тому що старше покоління, на превеликий жаль, залишиться таким, яким є. А які ви будете? Це важливо знати. І я хотів би у своїх відчуттях отримати відповідь на запитання: чи потрібне вам українське кіно? Я знаю, що воно потрібне. А тоді вже можна розробляти моделі, форми. На державу не варто сподіватися, але в усьому світі існує дуже проста формула. Я, кіновиробник, беру кредит у банку, вкладаю ці гроші у кіно, знімаю його і йду до глядача. А глядач платить гроші за квитки. І якщо цей фільм окупить себе, то я повертаю борг і знімаю наступний фільм. Так робиться кіно. Тепер подумайте про себе. Ви кредитуєте американські й російські фільми. А ми, усвідомлюючи такий стан речей, починаємо шукати інші способи. Слава Богу, в нас з’явилися партнери. Здавалося б, несподівані. Газета «День» додумалася до простої речі — публікувати щотижня анонс про те, що на «5 каналі» йде серіал «Гра долі», а глядачів побільшало у кільканадцять разів. Придумалася така проста життєва формула — допомогти одне одному. У Львові вже хочуть купити квитки на наш фільм. Цей механізм просто потрібно запустити, й потрібно мати бажання зробити це.
Іван ТОПІШКО, викладач: — Під час перегляду цього фільму мені постійно спадало на думку, що історія нас вчить не тому, що ми повинні робити, вона нас вчить тому, чого ми не повинні робити. З цієї точки зору фільм є, безумовно, актуальним. Але чи не вважаєте ви, що у фільмах такого роду потрібно посилювати сюжетну лінію народності?
В. В.: — Проект «Гра долі» існує у двох варіантах: такому, як ви бачили, й телевізійному — десять невеличких фільмів по 15—18 хвилин. Коли ми створювали презентаційний варіант, спершу думали позшивати ці короткі фільми, але в результаті його тривалість була б більше трьох годин. Тоді ми почали робити іншу драматургію. У телеверсії більш широко висвітлені бунти, народне становище, церковне становище, коли православний не міг зайти у церкву, бо поляки здавали православні церкви в оренду євреям. У презентаційній версії ми зробили наголос на приватному житті Богдана, на тому, що мало відоме, — на коханні. Тут я абсолютно солідарний із Ліною Костенко: єдине, що може нас врятувати, це кохання. Ваш ректор сьогодні розповів мені, що коли він погодився на посаду ректора Острозької академії, яка тоді лежала в руїнах, з нього жартували, що він несповна розуму. Я теж несповна розуму, бо вірю в кохання, і в те, що кохання і любов все подолають.
КОМЕНТАРI
Тетяна КУЧЕРУК, студентка спеціальності «Літературна творчість»:
— Приємно, що, навчаючись в Острозькій академії, я маю змогу відвідувати такі зустрічі з видатними українцями і безпосередньо з ними спілкуватися. Для мене як для молодої людини це надзвичайно важливо, адже дає можливість сформувати здорові й міцні ціннісні орієнтири в житті. Оскільки я цікавлюся сучасним кінематографом, то, безперечно, приїзд Василя Вітра став для мене важливою подією. Це дуже відкрита для спілкування з молоддю людина, незважаючи на свої знання та статус. Що ж до фільму «Богдан Хмельницький», то коли виходила із зали, де його демонстрували, я відчувала гордість за те, що в історії МОГО народу є такі особистості. Малий акторський склад, обігрування репродукцій картин та голос за кадром породжують в уяві глядача напругу й динаміку, яку я преживала впродовж усього фільму. Переді мною постав Хмельницький не просто як видатний політичний діяч, а як надзвичайно сильна особистість зі своїми сильними сторонами та внутрішніми драмами. На мою думку, його біографія ще потребує переосмислення українським народом. Очевидно, що Василь Вітер та його творчий колектив своєю роботою ставить перед собою складне, але таке важливе для нашого суспільства завдання — витворити міцний міф української історії. І продукт такої якості спонукає мене сказати — я пишаюся історією своєї країни і хочу жити тут.
Анна КОЗАЧЕНКО, студентка спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»:
— Передусім хотілося б подякувати Ларисі Олексіївні, не без участі якої Острозька академія стала третім місцем, де презентували фільм Василя Вітра «Богдан Хмельницький». Раніше була твердо переконана, що документальний фільм, який триває понад дві години — це занадто. Якщо форма подачі матеріалу буде такою ж неординарною та новаторською, як у Василя Петровича, то додатковий час — лише на радість. Особисто мені фільм «Богдан Хмельницький» дуже сподобався. Бо, як на мене, він є синтезом свіжого авторського погляду, результату аналітичного опрацювання великого масиву джерел та літератури, і, щонайголовніше, влучно обраного кута зору. Режисер фільму створив яскравий образ головного героя, показавши його людиною, чоловіком, батьком і лише в контексті цього — авторитетним лицарем, видатним полководцем. Як не трактуй, однак більшість світових конфліктів, переворотів, воєн та досягнень відбуваються через власні амбіції, кохання, особисті симпатії чи неприязнь. А це історія полюбляє замовчувати. Однак Василь Петрович ставить їх на перший план, подаючи таким чином гетьманство Хмельницького крізь призму реального життя реальної людини. Думаю, ніхто не заперечуватиме, що історією цікавиться меншість. Чому? Бо досить часто її подають як добірку сухих фактів, інколи з патетичним присмаком. А що цікавить середньостатистичну людину? Те, що безпосередньо стосується її життя. У героєві Богдані Василя Вітра глядач може знайти себе, зрозуміти, що проблеми та побоювання мають місце в житті кожної людини. Єдине, що інколи вони набувають різних рівнів важливості.
Юлія ЯРУЧИК, студентка спеціальності «Літературна творчість»:
— Кіно — наймасовіше з мистецтв. Проте помітити масовість якісного українського кіно останнім часом стає дедалі важче. Навіть більше — деякі речі давно втратили свій мистецький характер, хоча по-праву їм належить виконувати неабияку роль у суспільстві. Студентам Острозької академії дуже пощастило. Адже вони мали змогу переглянути неперевершену кінострічку Василя Вітра. Це справді той фільм, який би міг слугувати шаблоном для майбутнього вітчизняного кіно. «Богдан Хмельницький» примусив кожного не лише пригадати сторінки нашої історії, а й зрозуміти, чому відбувалося так, а не інакше. Більшість документальних фільмів просто констатують певні факти, а цей — примушує думати, переживати, захоплюватися. Фільм виконав функції не лише споглядання і насолоди ( це було б деградацією). Він підняв на вищий щабель, не побоюсь сказати, національну свідомість кожного. Бо ж минуле — це те, без чого ми не можемо крокувати в майбутнє. Тому всім, а особливо молоді, слід більше часу приділяти історії та особистостям, які її творили. Інакше ми станемо маргіналами.
ДОВІДКА «Дня»
Студія «ВІАТЕЛ» заснована 1994 року відомим українським кінорежисером Василем Вітром.
Від часу заснування студією «ВІАТЕЛ» створено понад 125 фільмів.
Із найбільш довготривалих кінопроектів студії стала кінотрилогія про відродження храмів: «Михайлівський Золотоверхий», «Успенський собор», «Володимирський собор у Херсонесі», відзнятих на кіноплівці. Ці фільми знімалися з 1997 по 2005 роки методом кіноспостереження й стали першими в історії українського кінематографа кінострічками, створеними у форматі Dolby digital (2001—2005 рр.) та на нових носіях DVD (2001 рік).
2003 року студія «ВІАТЕЛ» зареєстрована також як видавництво «ВІАТЕЛ», яке видало книгу-фотоальбом «Слово про Михайлівський Золотоверхий». З цього ж року видається періодичний каталог фільмовиробництва «Континент фільму», а з 2007 року — його версія на веб-сайті www.continentfilmu.com.
2005 року студія «ВІАТЕЛ» почала знімати серіал документальних короткометражних фільмів «Гра долі» (веб-сайт www.hradoli.com). На кінець 2009 року знято 79 фільмів.
2008 року спільно з Державною службою кінематографії Міністерства культури і туризму України створено повнометражний документальний фільм «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років». Цього ж року при студії «ВІАТЕЛ» засновано творче об’єднання «Ательє 9», яке створили студенти телережисерського курсу КНУТКТ ім. Карпенка-Карого. Вони започаткували два телевізійні цикли «Вернісаж» та «Київ інкогніто».
Фільми студії «ВІАТЕЛ» були представлені на численних Міжнародних виставках, наукових конференціях серед яких ЕКСПО-2000 в Ганновері, а також в Литві, на Мальті, в Німеччині, у Польщі, у Франції, в Італії, в Македонії тощо.
Фотоальбом «Слово про Михайлівський Золотоверхий» був представлений в експозиції української книги на Всесвітньому книжковому ярмарку в Франкфурті-на-Майні.
Фільми студії «ВІАТЕЛ» брали участь і відзначені нагородами на Всеукраїнських і Міжнародних фестивалях, серед яких «Вітер мандрів», «Відкрий Україну», «Кінолітопис», «Молодість», «Пролог», а також на Фестивалі документальних фільмів «ТОURFILM 2000» у Карлових Варах.
Фільми студії «ВІАТЕЛ» демонструвалися на українських загальнонаціональних і регіональних телеканалах, в т.ч. через супутник за межами України. Всього — на 25 телеканалах України і світу.
За останніх декілька років студія «ВІАТЕЛ» провела понад 40 презентаційних і прем’єрних показів своїх фільмів у кінотеатрах і культурних центрах у Києві, Хмельницькому, Чернігові, Львові, Черкасах, Харкові, Білій Церкві, Прилуках, Чорнобаї, Партеніті, Ялті.
Партнером презентацій фільму «Богдан Хмельницький» у містах України стали газета «День» та «5 канал».
