Популярний часопис Stern підбив підсумки загальнонімецького конкурсу-опитування на тему: кого читачі вважають лідером нації? І ось маємо результати. Визначено найяскравіших особистостей Німеччини.
Може, німці у своєму виборі вчинили природно й об’єктивно — по заслугах, але мене їхній чудовий вибір найбільших постатей країни глибоко шокував і приємно здивував.
Робіть висновки самі про те, хто виявився серед перших осіб, тобто лідерів нації. Згідно з соціологічними даними, троє із чотирьох німців поставили на перше місце 93-річного Гельмута Шмідта, що керував кабінетом міністрів із 1974-го по 1982 рік. (А ви кажете про обов’язкову дорогу молодим.) Проте й нині соціал-демократ гер Шмідт — вельми впливова особа. А з минулого ввійде до анналів його справедлива фраза щодо Радянського Союзу: «Це Верхня Вольта з балістичними ракетами». Досі багато палить. Але все одно — улюбленець народу.
Проте особисто для мене з професійних причин куди важливіше обрана друга постать опитування. Громоподібно! Після всесвітньо відомого канцлера-ветерана — ...телеведучий Гюнтер Яух із громадського ТБ. Як лідер нації, що перебуває на другому місці. За нього — 64% опитаних.
Гюнтер Яух веде політичні програми в прайм-таймі першого каналу — ARD, а на іншому каналі — RTL — добре відомий нам формат «Хто хоче стати мільйонером?» Активний і працелюбний. Заробляє на ТБ гамузом у десять разів більше, ніж бундесканцлер (приблизно десять млн євро на рік проти 194 тис. глави уряду). Можливо, вирвався вперед і з цієї причини. Але й популярністю.
Так, Яуху трохи поступилася сама Ангела Меркель — федеральний канцлер. Поступилася кому? Тележурналістові! Чи може таке бути, щоб головна начальниця країни була в очах суспільства нижче, ніж — хай і найталановитіший — журналіста? У них — так, у нас... Ах, як у нас бюрократи й керівники люблять журналістів! Як шанують, не знущаються, не купують, не забороняють! Ідилія. Але журналістів — не агітаторів і не ватажків — і не треба любити, вони не цукерочка. Покликані цією ж професією казати правду. Безсторонню. Завжди. Кому це подобається? Виявляється, німецьким громадянам.
Недивно, що наступною зіркою нації в зв’язку із загальним обранням і попереднім скандалом колишнього глави держави, у якому взяли посильну участь журналісти (і «ТК» не залишила це непоміченим), став 11-й президент ФРН вельмишановний Йоахим Гаук. Порядна людина, яка багато сил доклала для відкриття архівів Штазі й виявлення донощиків, що в нас вважається непотрібним «полюванням на відьом».
Наступним у прекрасному пасі уболівальників став теж Йоахим, але елегантний і симпатичний, умілий тренер збірної Німеччини з футболу — Льов! Мені бракує слів захвату від цього славетного прізвища!
Пропустивши кількох відомих політиків, бізнесменів і теологів, у кінці десятки лідерів нації перебуває неодмінний і улюблений в телеефірі універсальний ведучий Томас Готшальк, про діяння якого в розвагах, просвіті й добродійності довелося докладно писати в «ТК». Із задоволенням.
Якщо німці запалюють саме такі зірки, зокрема й журналістики, значить, їм це для чогось справді потрібно. Для чого саме? Варто подумати й нам.
КОМЕНТАР
Андреас УМЛАНД, дослідник правого екстремізму на пострадянському просторі, доцент магістерської програми з німецьких та європейських студій кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Мас-медіа в Німеччині справді мають хорошу репутацію. Напевно, це пов’язано з тим, що є два великі телеканали ARD і CDF, які представляють громадське телебачення в Німеччині. Це доволі серйозні станції, які займаються серйозною журналістикою і задають тон для інших медіа. І хоча більша частина телеканалів — приватні, проте публіка і журналісти орієнтуються у своїх стандартах на ці громадські телеканали, які перебувають поза контролем влади або приватних інтересів. Їх контролюють опікунські ради, в яких представлені основні громадські організації, профспілки, церкви. Фактично ці два канали визначають стандарти на всьому електронному медійному просторі. Тому, можливо, у журналістів у Німеччині відносно висока репутація.
— Завдяки чому журналістиці вдалося виробити таку хорошу систему, про яку ви говорите?
— Я думаю, що це пов’язано, швидше, зі структурою, ніж із якимись особистими якостями. Скажімо, в Америці журналістика більш поляризована. Там є канал Fox, радикально прореспубліканський. Вони себе більше позиціонують. А в Німеччині все-таки ці громадські канали приводять до того, що журналістика в цілому відносно серйозна. Я думаю, що, напевно, весь медійний простір у Німеччині більш серйозний, ніж у Великобританії і США, де жовта преса і жовті електронні мас-медіа відіграють велику роль у цілому.
