Цього року «політичні коаліції» і Чемпіонат світу з футболу трохи затягли телесезон, оскільки подій, що потребують оцінки й висвітлення телекамерами, не бракувало. Хоча глядачам і доводилося дивитися на різних каналах на одні й ті ж тематичні сюжети, що майже нічим не відрізнялися один від одного, одних і тих же запрошених гостей, «що кочували» з каналу на канал з одними й тими ж думками, що й рік тому. Але навіть ведучі деяких програм, офіційно прощаючись із глядачами до нового телесезону, з наступного тижня знову були змушені виходити в ефір. Що поробиш! Адже навіть початок телесезону не можна було назвати спокійним. Головними новинами українських телеканалів, і, відповідно, їхніх глядачів, стали повідомлення про кадрові перестановки, які торкнулися насамперед лідерів телеринку — «Студії «1+1» та «Інтеру». Однак особливих змін «у кадрі» так і не сталося. У рейтингах, як і раніше, лідирують вищезазначені телеканали. Хоча не можна не відзначити ставку «СТБ» на документалістику, яка «підтягла» глядачів до екрану цього каналу. І... Перший Національний з його новими заставками, проектами власного виробництва та ретроспективою українського кіно. Безперечно, найгучнішим і найуспішнішим телесеріалом сезону також може похвалитися «Студія «1+1». Двісті серій «Не родися вродливою» дали змогу каналу посісти лідируючу позицію як за величиною аудиторії перегляду, так і за рейтингом у прайм-тайм. Подібним успіхом може похвастатися лише серіал «Солдати» («Новий канал») і ток-шоу «Свобода слова» із Савіком Шустером (ICTV). Також варто зазначити, що телесезон був переповнений безліччю передвиборних проектів, кулінарних програм і різними «фабриками краси». Ще однією примітною рисою телесезону стала так звана українізація ТБ. Проте, у кожного є свої роздуми з приводу побаченого і почутого. Тому «День» запропонував експертам, звичайним телеглядачам, підбити свої підсумки телесезону.
Валерій ТЕМНЕНКО , доцент Таврійського національного університету ім. В. Вернадського (Сімферополь):
— Дивлюся переважно новини — і то задля картинки, оскільки зміст новин простіше дізнаватися в Інтернеті. З усього того, що можна називати телепроектом, я уважно стежив лише за «Свободою слова» у Савіка Шустера. Проте, після того як Савік вів ще й футбольний проект, мені, мабуть, буде важко дивитися й «Свободу слова» (якщо нова влада зовсім її не прикриє). Мені (не футбольній людині) важко було змиритися з тим, що Савік із однаковим темпераментом і професіоналізмом веде і політичну передачу, і пустопорожнє обговорення футбольних матчів. Мабуть, це його чудово характеризує як професіонала, але я став підозрювати, що йому не так уже й насправді цікава українська політика. Проте, це смакове судження. Можливо, комусь саме політичні передачі здаються пустопорожніми, а дискусії на теми футболу — життєво необхідними.
Я завжди думав, що на всякого розумника знайдеться свій телесеріал, на який він «підсяде». Для мене таким серіалом виявився «Пуаро» Агати Крісті. Він іде в нас на одному з регіональних каналів і, можливо, давно пройшов на київських каналах. Природно, мене не дуже цікавить зміст речей давно прочитаної Агати Крісті, але я відчуваю захоплення перед якістю акторської, режисерської і тому подібної роботи. Здається, саме про такі речі говорять «зроблено з любов’ю до Англії».
Артем БІДЕНКО , політолог, керівник Асоціації зовнішньої реклами України:
— За перше телевізійне півріччя ми ще раз переконалися в тому, що українське суспільство є вкрай заполітизованим і некоректним. За цей час телебачення дуже активно звертало увагу на всі політичні події, створювалися нові інформаційні продукти, які дозволяли подивитися на одну й ту ж подію під іншим кутом зору (наприклад, на «5 каналі»). Однак при цьому журналістика виявилася дуже залежною від пануючих настроїв у суспільстві. Так, висвітлення подій навколо Маршу за легалізацію легких наркотиків, гей-параду у Москві або релігійних питань показало, що на багатьох каналах все ж існує певна моральна цензура — або внутрішня у кожного журналіста, або загальна. На жаль, ця цензура стосується ціннісних питань, таких як свобода, права, тому вітати її існування я не можу.
Хотілося б, щоб більше з’являлося на нашому телебаченні програм культурного спрямування, освітянського. Однак політика сьогодні закриває дуже багато тем. Думаю, так буде ще протягом декількох років — врешті решт, політичні події у нас цікаві та непересічні.
Олександр СЕРЬОГІН , кандидат юридичних наук, доцент:
— Головним здобутком телесезону 2006 року вважаю остаточну перемогу сил, що сповідують та культивують професійність, неупередженість та об’єктивність при висвітлені як поточних подій в Україні й світі, так і формуванні загального розкладу телепередач. Український сегмент телеефіру дійшов гармонії та набув притаманних лише йому рис та колориту. Не можна не відмітити також кількісне та врешті решт якісне зростання, професійність та досить високий рівень освіти сучасних тележурналістів, що безумовно відображається на створюваному ними телепродукті. На жаль, політична складова ефіру, на мою думку, в цьому році побила всі рекорди терпіння телеглядачів. З іншого боку, вважаю безглуздою тотальну українізацію телеефіру. Особливо неприйнятним відповідно до моїх спостережень є підстрочний та й навіть художній переклад російськомовних телепередач та телевізійних фільмів українською мовою. Невже ми такі багаті, щоб займатися таким марнотрацтвом? Чомусь при розробці концепції розвитку та формування телеефіру ми забули один геніальний вислів «Людина стільки разів людина, скількома мовами вона володіє»! Думаю, якщо б англійську, французьку або іншу офіційну мову ООН в Україні розуміли стільки ж людей, скільки розуміє зараз російську, питання про членство в ЄС було б вирішено ще у перші десять років незалежності України. На жаль, життя нас ще не навчило цінувати тих здобутків, що отримали у спадок, а багатомовність телебачення оберігати, а не знищувати.
З іншого боку, як практикуючий юрист, не можу не відмітити зменшення кількості телепередач, спрямованих на підвищення рівня правової освіти населення. Розгляд судових спорів з Годецьким є безперечно повчальним, але не таким, що уможливлює уникання аналогічних спорів у майбутньому. Бажано було б сконцентруватися на більш детальному висвітлені основ правового регулювання відносин щодо захисту прав споживачів, туристів, а також шлюбно-сімейних, спадкових проблемах. Започаткувати цикл вузько спрямованих передач із висвітлення особливостей регулювання відносин із соціального, пенсійного забезпечення тощо. Також на противагу не завжди позитивному іміджу юристів та адвокатів, що насаджується разом із художніми фільмами про сучасність або первинне в більшості випадків кримінальне накопичення капіталу, не вистачає передач про основні цінності громадянського суспільства, природні права, роль правозахисників та адвокатів.
Ігор ПОПОВ , голова правління Комітету виборців України:
— На мою думку, як не фахівця у телевізійних справах, загалом телесезон визначали дві речі: перегрітий ринок телереклами та відсутність цензури, темників аж до відсутності державної інформаційної політики. Відповідно, сезон був вельми вдалим для комерційних продуктів, в першу чергу російських реаліті- шоу «Дом 2», мила «Не родись красивой» та капусників російських гумористів. Власний продукт українських каналів у цьому плані залишався слабшим. Проте ми значно додали в досягненнях свободи слова і, мабуть, найбільшим успіхом була розкрутка ток-шоу «Свобода слова», яка стала майданчиком для підведення підсумків тижня. Інші політичні проекти поки відстають. А загалом на телебаченні бракувало якісного продукту на державне замовлення, який би пропагував стратегічні для держави речі — культуру, єдність нації, євроінтеграцію, економічну політику. Можливо, таких речей уряд просто не мав, а тому неможливо висвітлювати те, чого немає. Навіть Громадське телебачення в ідеальному його вигляді не врятувало би від сорому голого короля. Тому відсутність інформаційної політики і стала однією з причин політичної поразки правлячої команди. А найкращим модератором політичного та суспільного дискурсу в таких умовах став канадський італієць Савік Шустер, при всій моїй повазі до його професіоналізму.
Артем ГОРЯЧКІН , редактор інформаційного агентства «Інтерфакс Україна»:
— Цього сезону можна говорити про появу в Україні одного з найякісніших і найяскравішого телепродукту — новини «Студії «1+1». Поклавши руку на серце, скажу — наразі це найкращі теленовини в країні. Колективу ТСН вдається створювати доступні для загалу інформаційні передачі, які, разом з тим, не скотилися до інфотейменту. Ті, хто за власним бажанням чи по роботі потребує цілодобового інформаційного мовлення, теж мають з чого радіти — крім «5 каналу», у кабельних мережах поступово шириться «Перший діловий», а незабаром можна чекати і ще один інформаційний канал «News 24». Все це свідчить, що ринок поступово стає диктатором на українському телевізійному просторі. Де є попит — там з’являється пропозиція. Тепер ми можемо вже говорити не лише про вдалі поодинокі проекти на деяких телеканалах, а про, власне, вдалі (чи невдалі) телеканали як проекти. Якщо раніше усі вони були трьох видів — державні, комерційні та музичні, то тепер можна дивитися сімейні, молодіжні, спортивні, кінематографічні, серед музичних намічається градація за жанрами. Можливо, до обіцяного держслужбовцями українського телеканалу типу «Дискавері» ще далеко, але, якщо сама ж держава не втрутиться, і він колись з’явиться.
