Відмінність суспільного мовника від усіх інших форм засобів масової інформації полягає в тому, що мета діяльності такого ЗМІ — не просування інтересів власника — приватної компанії або держави, — а служіння суспільству.
У Великобританії за таким принципом працює Бі-Бі-Сі; у Німеччині — ARD, ZDF, Deutschlandradio та Deutsche Welle; у Польщі — Telewizja Polska; в Італії — Radiotelevisione Italiana (RAI); в Японії — телерадіомовна корпорація (NHK).
Суспільне телебачення Великобританії, Бі-Бі-Сі, бачить своїм завданням наповнення життя людей програмами та послугами, які інформують, навчають і розважають.
Завдання японського суспільного мовника NHK — створення неупереджених високоякісних програм. В офіційних документах NHK наголошується, що програми каналу не повинні залежати від уряду або приватних організацій. Відповідальність мовника — надати широкий спектр передач, які збалансовані, і на цей баланс не впливають ані рейтинги, ані інтереси третіх осіб.
В Україні місія Суспільного телебачення і радіомовлення в головних рисах є традиційною для такого типу мовника. Вона звучить таким чином: «захищати свободи в Україні», «надавати суспільству достовірну і збалансовану інформацію про Україну та світ, налагоджувати громадський діалог задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та українського народу».
Суспільне телебачення і радіомовлення України створюється, згідно із Законом, «з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства».
Усі кандидати на посаду голови правління Національної суспільної телерадіокомпанії (НСТУ), в тому числі й обраний на цю посаду Зураб Аласанія, послуговувалися цими документами в ході підготовки свого варіанта стратегії розвитку. Таким чином, притаманні світовим трендсіттерам Суспільного мовлення якості знайшли своє відображення і в переліку цінностей, які новий керівник НСТУ включив у майбутні пріоритети мовника.
Це:
• просвітництво;
• рівновага — збалансованість, що наддасть аудиторії можливість розуміння різних точок зору в Україні;
• незалежність від змін у владі, від комерційних впливів та інтересів великого бізнесу.
«Ми не належимо жодному олігарху і не прислужуємо владі», — так сформулював позицію НСТУ Зураб Аласанія в одному з перших інтерв’ю після обрання.
Україна нібито створює Суспільне мовлення, «як годиться» та «як у всіх». Але, на жаль, процес цього творення викликає стільки запитань, що мимоволі виникають скептичні, а то й песимістичні настрої.
Перший привід для скепсису — це той факт, що Зураб Аласанія вже керував каналом «UA:Перший», і оцінка його діяльності на цій посаді не є однозначно позитивною. Зокрема, його звинувачують у тому, що він «опустив канал з 10-го місця у третій десяток», як нагадав у допису в «Фейсбуці» один колись відомий журналіст, а нині не менш відомий депутат.
Втім, відомо, що Аласанії за часів керівництва колишнім УТ-1 довелося нелегко — керівникові «державного ТВ-монстра» не вистачало ні повноважень, ні ресурсів. Саме тому багато проблем не було розв’язано, що й позначилося на рейтингах. Отже, його друге пришестя в іншому статусі й уже в іншу за своєю сутністю структуру має стати і зовсім іншою історією — і для всіх каналів НСТУ, і для їхнього керівництва.
Ще один привід для стурбованості — перебіг конкурсу на посаду голови правління Національної суспільної телерадіокомпанії. «За очі» творців Суспільного в медіатусовці називали «сектою» — за формування закритої «групи за інтересами», а сам відбір керівника НСТУ характеризували як формальний, із заздалегідь відомим результатом, але з «показухою».
«Чому все ж таки залишилося враження чогось суто формального? Чому навіть ведуча назвала дебати (між кандидатами на посаду голови НСТУ) «приятельськими посиденьками»?» — запитував у своїй статті в «Детекторі медіа» постійний автор цього інтернет-видання Борис Бахтєєв. І сам давав відповідь на своє запитання, зокрема таку: «Це були радше не дебати, а класичні пострадянські «прения»; не діалог, а добірка монологів, виголошених у спільний час у спільному місці». На думку автора, «подеколи ця дискусія радше нагадувала взаємні підказки, такий собі акт взаємної допомоги...» що створювало враження «показушного» відбору і заздалегідь відомого результату конкурсу. З цією точкою зору можуть погодитися й багато інших представників медіасвіту, які стежили за процесом. Але після бійки кулаками не махають, обрання Зураба Аласанія вже є фактом, і тепер саме ця людина, обрана саме таким чином, буде створювати Суспільне телерадіомовлення країни. Ця діяльність не може бути закритою та кулуарною за визначенням — інакше неможливо створити медіа для суспільства, а не для медіаспільноти. Отже, громадськість мусить постійно контролювати цей процес, і найперше — це завдання для журналістів та медіаекспертів, які не є «членами секти Суспільного».
Третім приводом для занепокоєння щодо долі Суспільного мовника є дещо несподіваний фокус перших публічних виступів Зураба Аласанія. Стисло його можна викласти таким чином:
• гроші;
• оптимізація кадрів та організаційної структури;
• гроші;
• технічне переозброєння;
• гроші;
• політичні інтриги навколо Суспільного;
• гроші;
• рейтинги.
Показово, що ані сам керівник НСТУ, ані журналісти не стали приділяти стільки ж уваги майбутньому контенту, змісту, і майже без обговорення залишили плани щодо практичного впровадження місії Суспільного, бачення його ролі в суспільному житті, у розвитку громадянського суспільства та участі у процесі державотворення. Ці «високі матерії» виявилися не цікавими як для керманича НСТУ, так і для ЗМІ. Це багато що свідчить і про пріоритети творців Суспільного мовлення в Україні, і про інтереси українських медіа.
Втім, також із перших публічних заяв Зураба Аласанія все ж таки стало зрозуміло, що він ставить собі за мету зробити із Суспільного насправді об’єктивне та корисне для суспільства джерело інформації. Але помітно, що він не дуже вірить, що такий продукт буде популярним. Створення програм у межах, які мають бути визначеними законодавством та місією Суспільного, Зураб Аласанія порівнює... з приготуванням несмачної їжі, якої ніхто не хоче, але яку їдять, тому що вона корисна для здоров’я. «Прісна каша порівняно з шоколадкою», — такою, на думку голови правління НСТУ, буде різниця між програмами Суспільного мовлення і звичайних комерційних каналів.
Перед очима мимохіть виникла картинка: у дитину, яка щосили опирається, насильно затовкують вівсянку... Такий підхід для позиціонування головного за своєю сутністю каналу країни, м’яко кажучи, дивує. І знову виникає привід для скепсису (вже четвертий)...
Але, мабуть, було б невірно фокусуватися саме на негативних очікуваннях. Можливо, команді НСТУ вдасться створити «українське Бі-Бі-Сі». Хоча, звісно, треба було б починати з перетворення України на Великобританію. Але це тема для окремої великої дискусії, яку головний редактор «Дня» Лариса Івшина вже не раз підіймала на сторінках газети.
Продовження теми: Як приборкати «монстра»?
