Мене не дивує електоральна поведінка людей, які вороже ставляться до України. Але відомий соціолог Ірина Бекешкіна розповіла, що половина електорату Володимира Зеленского — це цілком проукраїнські громадяни, які за вступ нашої країни до Європейського Союзу і НАТО. Про що вони думали і чи готові взяти на себе відповідальність за все, що станеться з Україною в найближчому майбутньому?
Нещодавно нардеп Олексій Гончаренко заявив, що коли в Україні оберуть слабкого й некомпетентного президента, Путін обов’язково цим скористається і піде в атаку як на дипломатичному фронті, так і на військовому. Наші виборці виявилися беззахисними перед потужною теледією, що створювала атмосферу балагану, перетворювала найсерйозніші питання на комедію. Свого часу, коли я в 90-і роки ХХ ст. ще дивився російські телеканали, то дивувався з засилля там гумористичних програм. На який канал не зайди — сміх, жарти, регіт, кривляння. Хоча життя в Росії було зовсім не веселим. Не міг зрозуміти — чого вони так істерично веселяться. А незабаром відносно вільні єльцинські часи закінчилися. Встановився деспотичний режим. Із жартами й дотепами росіяни прореготали, проіржали свою свободу й демократію. Тепер у такому ж стилі в українців є можливість прореготати й проіржати не лише демократію, а й свою країну як таку.
Ватажком був Віктор Вікторович Янукович, а його заступником цей «найбільший візир» Володимира Олександровича з «95-го кварталу». І справа навіть не в них, а в тих, кому вони можуть відкрити дорогу, якою прийдуть такі персонажі, від яких і ті, хто голосував за жартівника, здригнуться...
До речі, на «Еспресо» пролунало, що пан Разумков визнав, що за його кандидата агітують такі діячі, як наш колишній прем’єр Азаров, а також російські актори Охлобистін, Пореченков та ін. Разумков навіть висловив побоювання, що незабаром його підшефного може підтримати і відомий Віктор Федорович, який нас так спішно залишив у лютому 2014-го.
А потім у програмі Миколи Княжицького відбулася цікава розмова інтелектуалів Йосифа Зісельса та Олександра Пасхавера.
Головна їхня теза: необхідно зберегти державу. Для цього слід забезпечити наступність проєвропейської влади в Україні. Новий Майдан можуть викликати лише спроби повернути Україну до Росії. А вакуум влади в нас може спровокувати Путіна на широкомасштабну агресію.
А новообраний легітимний президент України, проводячи проросійський курс у країні, неминуче зіткнеться з колосальними проблемами і масовими протестами, і тоді він може звернутися по допомогу до Путіна, як це зробив Янукович. Таке звернення легітимізує російське вторгнення перед Європою і світом.
На думку Зісельса, кожна спроба повернути нас до Росії вартуватиме дедалі більшої крові. А якщо ми втратимо незалежність, нам колись все доведеться розпочинати з нуля.
Економіст Пасхавер зазначив: заява, що ми живемо дедалі гірше — це пропаганда (від РФ і її корисних ідіотів в Україні). Населення розбещене фантастичними обіцянками. Тут згадалися 4 (чотири) тисячі доларів (на місяць) вчителям, обіцяні паном Зеленським. Але таких грошей вчителям не платять ні в Польщі, ні в Чехії, ні в Угорщині, в набагато економічніше благополучних країнах, ніж Україна. І навіть у Західній Європі, і навіть у США вчителі не найзаможніші люди.
А щодо тотальної критики влади, то пан Зісельс сказав, що він добре знає Ізраїль і там не було ще жодного уряду, який би подобався населенню. Що це біда (чи щастя?) всіх демократичних країн. А ось в Іраку Саддам Хуссейн подобався 100% підданих.
За словами Олександра Пасхавера, сьогодні українці знову чекають від влади дива. Це східна патерналістська ментальність. На жаль, у нас мільйони не зрозуміли, що, як правильно зазначив народний депутат Григорій Шверк: «цінності виживання для воюючої країни не менш важливі, ніж цінності змін».
Небезпека національного краху унаслідок помилкового вибору є надзвичайно великою. Як сказала в ефірі каналу «CTV у програмі «Свобода слова» письменниця Оксана Забужко: «До кінця року в нас з-під ніг можуть висмикнути державу як килимок». Багато хто цього не розуміє, зокрема й журналісти, що активно розгойдували державний «човен» і зловживали свободою слова проти нашої країни.
Чим це для них може скінчитися? До 2014 року вільні кримські журналісти робили все, що хотіли, вправляючись у критиці України. А зараз вони всі стулили пельку і лише тихо скавучать по кутках. Путін їх навчив Росію любити. Аби зберегти свободу слова та інші демократичні солодощі, треба передусім зберегти Українську державу, погано керовану, недисципліновану, анархічну, але справді вільну.
І поступово зробити її добре керованою і дисциплінованою. А збереження потребує серйозності і відповідальності. Адже не даремно і Святослав Вакарчук звернувся до українців із закликом «не голосувати по-приколу». Виступаючи на ICTV, Президент Порошенко визнав багато своїх помилок і пообіцяв їх виправити. Хоча нинішню складну ситуацію можна було передбачати ще 2015 року. Нині країна хоче бачити нового Порошенка, і такий шанс є. Але коли я слухаю політтехнолога Олега Медведєва, не можу зрозуміти, чому всі експерти не бачили очевидного, чому замість того, щоб говорити президентові правду, влаштовували йому «теплі ванни», надягали «рожеві окуляри».
До речі, я залишаюся при своїй думці, яку неодноразово висловлював у пресі: під час війни проводити вибори не можна. Це смертельно небезпечно для країни. Навіть така традиційна демократія, як Велика Британія, в роки, коли ця острівна держава зазнавала атак нацистської Німеччини, виборів не проводила. Лише після війни, після перемоги вибори відбулися, і британці проголосували проти політика, який привів їх до Тріумфу — Вінстона Черчілля. Аристократ, а згодом і Нобелівський лауреат відреагував на факт із властивим йому гумором: «Лише справді велика нація могла так вчинити зі своїм лідером». Але це після війни, а якби у розпал воєнних дій британці виступили проти Черчілля? Що це дало б Британії?
Деякі наші політологи, які звикли в будь-якій купі гною знаходити «раціональні зерна», втішають свідоме суспільство тим, що, мовляв, нічого страшного, у нас є Конституція, у нас є парламент. Нагадати, як швидко «професор» Янукович розібрався з Верховною Радою і Конституційним судом? Чомусь вітчизняні законники переконані в тому, що всі політичні фігуранти гратимуть із ними у шахи, дотримуватимуться правил. А якщо вони захочуть зіграти в «Чапаєва», скинути всі фігури, а потім ще й дати законникам шахівницею по голові? І що тоді робити? Де ваш план «Б»?
Люди, свідомі свого обов’язку перед Україною, 21 квітня мають його виконати. Зробити все від нас залежне і вручити нашу долю Богові. Боже, збережи Україну!
