У минулі часи в СРСР існував анекдот: нібито у якомусь місті з’явився плакат «Хай живе радянський народ — вічний будівник комунізму!» Нині у нас в Україні суспільство перетворюється на вічного борця з корупцією з постійним мізерним успіхом. Хоча деякі експерти, наприклад Карл Волох, демонструють обережний оптимізм. Нещодавно на «Прямому» в студії Тараса Березовця пан Волох заявив, що перемоги в боротьбі з корупцією вже є, але побідкався, що їх ніхто не бачить.
Цю проблематику обговорювали і на ICTV у «Свободі слова». Там, зокрема, поставили запитання публіці: «Чи допоможе Антикорупційний суд ліквідувати корупцію у Верховній Раді?». У таку можливість вірять лише 28% опитаних, решта, відповідно, не вірять. У кланово-олігархічній системі навряд чи можливий Антикорупційний суд як оазис законності, оскільки система створена корупцією, заснована на ній і без неї жити не може. Наша антикорупційна метушня нагадує радянську сатиру, про яку хтось дотепний написав віршик:
«Нам нужны щедрее
Щедрины
И такие Гоголи,
чтобы нас не трогали...»
Вище керівництво України кровно зацікавлене, щоб антикорупційні судді, антикорупційні прокурори і антикорупційні слідчі їх, коханих, ніколи і ні за яких обставин не чіпали.
Ось і вся причина всіх цих «шлюбних танців пернатих» у Верховній Раді навколо закону про Антикорупційний суд. Та й обличчя антикорупційного руху в нас далеко не бездоганні, хтось на незрозумілі гроші купує розкішні квартири у столиці, хтось, як на водопій, бігає на імпрези олігархів; хтось ухиляється від мобілізації, посилаючись на фізичну слабкість, проте демонструє могутні удари у стилі братів Кличків, коли потрібно набити фізіономію журналісту, який ставить неприємні запитання... Зате вони всі прекрасні оратори, які вміють впливати на аудиторію, і тут їм можуть позаздрити навіть досвідчені проповідники деяких релігійних деномінацій. Від згуртованої групи «антикорупціонерів» (яких Карл Волох з гумором назвав «діти капітана гранта», тут з маленької літери, оскільки мається на увазі не герой Жюль Верна, а зарубіжні фінансові вливання-«гранти») у студії «Свободи слова» з полум’яною промовою виступив Мустафа Найєм. О, це златоуст! Куди Троцькому, Кірову та Фіделю Кастро! Я мало не заплакав від розчулення... Прагнуть хлопці скласти свої молоді голови за визволення України від корупційного Дракона. Щоправда, не помічають, що вже задовго до перемоги стали в них проростати маленькі власні дракончики, які не гребують брати благодіяння від тих, з ким вони нібито борються. Окремі стратегічно мислячі (для себе!) олігархи вже потроху адаптували відчайдушних «лицарів» Антикорупційної боротьби. А ті не надто пручалися... Не знаю, чи допоможе антикорупційний суд там, де немає рівності перед Законом та елементарної справедливості. Тут ось днями телеканал «24» мене просвітив. Виявляється, в Саудівській Аравії у разі порушення закону від жорстокого покарання не рятує навіть приналежність до правлячого дому Саудів, не рятує королівська кров, принців і принцес обезголовлюють на загальних підставах.
Ця сувора справедливість — закон один для всіх — забезпечує країні протягом багатьох десятиліть політичну стабільність. А як у нас збираються наводити лад у країні «мажорів», де беззаконня давно стало законом? Де існують численні касти людей, які володіють реальним імунітетом від переслідування за злочин? І це не тільки депутати... Нашим лідерам слід зрозуміти і запам’ятати — без юстиції (в перекладі з латині — «справедливість») немає і не може бути стабільності в державі.
На «Еспресо- TV» нардеп від Радикальної партії, учасник війни на сході пан Лінько виступив з протестом проти репресій, спрямованих на добровольців і волонтерів. За його словами, він особисто витягнув із в’язниці майже 200 осіб, взявши їх на поруки. Якби таку активність, як у випадку з добровольцями, прокуратури і суди спрямовували на ворога, то Україна була б в основному, очищена від агентури агресора.
Про це ж дискутували на каналі «ZIK» у програмі «Іменем закону». В ефірі, де були присутні Анатолій Маркевич, екс-військовий прокурор одного з регіонів України, Віктор Шидлюх, полковник ЗСУ, нардеп Семен Семенченко, нардеп Сергій Шахов, правозахисник Олександр Павліченко і ветеран АТО Віктор Дехтярьов, звучала різка критика на адресу головного військового прокурора генерала Анатолія Матіоса. Говорили про те, що його підлеглі — це переважно глибоко цивільні люди, які абсолютно не розуміють військової специфіки. І на сході країни місцеві суди масово кидають до в’язниць українських військових, чим надають неоціненну допомогу «ДНР/ЛНР» і їхнім господарям. Судячи з усього, подібна ситуація цілком влаштовує вище керівництво України. До речі, якщо багато чиновників у Донецькій і Луганській областях є носіями сепаратистських поглядів, то чому не можна припустити, що є такі і серед тамтешніх суддів і прокурорів? Дивує також рішення створити військові прокуратури без військових судів. Хто сказав «а», повинен сказати і «б»...
За словами Семенченка, нині батальйон «Донбас» звинувачують у тому, що це нібито незаконне збройне формування. «Донбас» створювався ентузіастами-патріотами в той момент, коли вирішувалося питання: бути Україні чи не бути... Але, виявляється, це не головне, головне мати папірець із печаткою на право захисту Батьківщини. А без папірця захищати Батьківщину не смій... Тоді, керуючись такою збоченою логікою, всі партизанські і підпільні рухи в окупованій нацистами Європі слід визнати незаконними і злочинними. Семенченко звинуватив Матіоса у підриві обороноздатності України, назвавши його діяльність «узгодженою політикою», вже є сотні кримінальних справ на наших військових. Рівень патріотизму в Україні владою свідомо занижується? На думку нардепа, всі біди в Україні виникають від того, що немає воєнного стану. До речі, на допиті, на суді у справі про державну зраду Януковича, екс-міністр оборони Ігор Тенюх сказав, що в Криму на початку 2014 року українські військові частини не могли діяти за межами своєї дислокації саме через відсутність воєнного стану. Ну, тут уже запитання треба ставити пану Турчинову...
До речі, нам тут постійно розповідають про війну з терористами, а «ДНР/ЛНР» до цього часу в Україні не визнані терористичними організаціями... Такий ось юридичний саботаж. «Особлива політика» Порошенка на сході України робить усіх українських військових юридичної мішенню, їх можна звинувачувати у будь-яких позірних злочинах за «свідченнями» сепаратистів. Безглуздий розрахунок Банкової перехитрити Кремль, не вводячи воєнний стан, закінчиться трагедією для України. Дай Боже, щоб ця «мудра» політика не призвела до справжньої громадянської війни в нашій країні... Втім, щоб це розуміти, треба жити і дихати Україною, а не повітрям екзотичних островів. У країні хаос, а вожді за екватором відпочивають під пальмами. Нормальні лідери нації під час війни працюють ледь не цілодобово, а тут — суцільні відпочивальники...
На NEWS ONE відбулося пришестя давно забутого пана Джангірова. Він негайно атакував Інститут національної пам’яті і особисто Володимира В’ятровича. Промовляючи прізвище шефа ІНП чомусь з наголосом на першому складі, Джангіров заявив, що це польське прізвище. Навіть якщо це так, то в чому тут кримінал? У самого пана Джангірова теж є прізвище, вже не знаю якого походження. Потім Джангіров з великим презирством відгукнувся про «єврейчиків» (його власний вислів), які підтримують В’ятровича. Об’єктом джангіровської відрази виявилися шановані в Україні люди: Йосип Зісельс і Віталій Нахманович. Каналу NEWS ONE треба б фільтрувати свій ефірний «базар», а то щось часто там стали грішити проти елементарної політкоректності.
Звичайно ж, на наших телеканалах відреагували на черговий демарш Варшави. Спікер ВР пан Парубій на ICTV назвав останній закон про польський інститут національної пам’яті «ударом у спину воюючій Україні». Так, це просте і дуже точне визначення. Парубій говорив правильні речі, але, мабуть, як завжди, все у нас обмежиться струсом повітря. А Тарас Березовець благав не відповідати адекватно, оскільки, мовляв, тоді агресії з боку Польщі буде ще більше.
Там, де йдеться про національну гідність, торгівля недоречна, бо вона завдає нації величезного і довгострокового збитку, духовно її калічачи і деморалізуючи. Нація без гідності не здатна до боротьби. Сьогодні зупинити агресивну польську українофобію можна тільки дзеркальними законами, нічого іншого там не сприймуть. Але нинішня влада в Україні знову спробує не реагувати. Ось чому і Польща, й Угорщина та інші країни переконані в тому, що офіційний Київ стерпить усе, тому можна не соромитись...
