Звільнення Зураба Аласанії з посади голови правління НСТУ стало топ-темою в середовищі української медіаспільноти. Переважна більшість журналістів та медійних активістів висловилася на підтримку керівника, скажімо прямо, поспіхом відправленого у відставку Наглядовою радою.
Насправді дуже сумно, що саме таким чином закінчився перший «підхід» до створення в країні повноцінного Суспільного мовника. Але чому сталося те, що сталося?
ГРОШІ ПОНАД УСЕ
10 квітня 2017 року Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України обрала головою правління Суспільного мовника Зураба Аласанію. За нього у другому турі проголосували 10 членів Наглядової ради. Голосування було таємним.
Після свого призначення Зураб Аласанія в численних інтерв’ю розповів про своє бачення пріоритетів у роботі НСТУ, які виявилися дещо несподіваними як для Суспільного мовника. Тоді «День», у номері від 14.04.2017 р., описав бачення Аласанії щодо найбільш нагальних проблем НСТУ таким чином:
• гроші;
• оптимізація кадрів та організаційної структури;
• гроші;
• технічне переозброєння;
• гроші;
• політичні інтриги навколо Суспільного;
• гроші;
• рейтинги.
Кидалося в очі, що ані сам керівник НСТУ, ані журналісти, які писали матеріали щодо його призначення, не стали приділяти стільки ж уваги майбутньому контенту, змісту як суто фінансово-організаційним питанням.
Під час свого балотування на посаду керівника НСТУ говорив про такі пріоритети Суспільного мовника:
• просвітництво;
• рівновага — збалансованість, що надасть аудиторії можливість розуміння різних точок зору в Україні;
• незалежність від змін у владі, від комерційних впливів та інтересів великого бізнесу.
Але як саме мали реалізуватися ці ідеї на практиці, суспільству не розповіли.
Майже без обговорення в суспільному просторі залишилися і стратегічний розвиток Суспільного мовника, його роль у житті країни, у становленні громадянського суспільства та участь у процесі державотворення.
ДЕРЕВА БЕЗ ЛІСУ
За майже два роки ситуація не змінилася — знову концептуальні теми мало кого цікавлять.
У презентаційному відео про результати своєї роботи команда НСТУ:
• приділяє багато уваги суто технічним деталям, як-от зміни у форматі мовлення, мобільний додаток для радіо, реформи у філіях, вільний доступ до «олівця», оригінальний дизайн вказівників у приміщеннях компанії;
• звітує про проведення тренінгів для персоналу, про переведення на аутсорсинг водіїв та прибиральниць, про запровадження системи електронного документообігу, про надання приміщень Суспільного в оренду;
• пишається великою кількістю відвідувачів фан-зон в «оливці» під час спортивних змагань або пісенних конкурсів, екскурсантів, які відвідали НСТУ, та популярністю «клубів за інтересами», які були створені навколо мовника.
Щодо кількісних показників стосовно фінансів, то в імпровізованому звіті є слайд із текстом: «Зросли доходи від комерційної діяльності та обсяги грантової допомоги». Це, власне, все.
Якщо говорити про контент, який генерує Суспільне, то в опису своїх досягнень «суспільники» довідково перераховують окремі проекти та програми, вказуючи кількість випусків, кількість годин ефірів, а для деяких окремих трансляцій і кількість глядачів.
Але це все дерева, за якими не можна побачити лісу.
Який «ліс», тобто що саме розбудовує Суспільне в цілому з точки зору контентного наповнення, в чому полягає стратегічна мета та тактичні задачі мовника з точки зору змісту, сенсів, не зовсім зрозуміло й майже через два роки після його запуску.
ЩО БУДУЄМО?
Причому це не хибне враження через брак інформації. Завдяки останнім подіям навколо НСТУ з’ясувалося, що Суспільний мовник взагалі працює без стратегії.
«Тетяна Лебедєва (голова Наглядової ради ПАТ «НСТУ») запитала у голови правління, коли буде готова стратегія розвитку ПАТ «НСТУ», розробка якої передбачена Основними напрямами діяльності ПАТ «НСТУ» на 2018 — 2020 роки. Розробка такої стратегії, що має містити зокрема ключові показники ефективності та відповідальних за досягнення завдань, є життєво-необхідною для об’єктивної оцінки роботи правління Наглядовою радою.
Олексій Панич (член Наглядової ради ПАТ «НСТУ») звернув увагу голови правління на те, що Основні напрями діяльності ПАТ «НСТУ» передбачають затвердження стратегії розвитку ПАТ «НСТУ» до 31 січня 2019 року.
Зураб Аласанія заперечив слова О.Панича щодо терміну, встановленого для розробки стратегії розвитку ПАТ «НСТУ» в Основних напрямах діяльності ПАТ «НСТУ» на 2018—2020 роки. На його думку, цей термін ще не підійшов, хоча й запланований на 2019 рік.
Із Протоколу засідання Наглядової ради ПАТ «НСТУ» №26;
31 січня 2019 року, м. Київ, вул. Хрещатик, 26».
КУДИ РУХАЄМОСЯ?
Зосередженість на окремих креативних проектах, на вирішенні технічних або організаційних проблем є необхідною запорукою розвитку компанії в будь-якій творчій сфері. Але без конкретного та недекларативного стратегічного плану дій (що робимо), без чітко окресленої та зрозумілої мети (для чого), без визначеної та вивченої аудиторії (для кого) вся ця бурхлива діяльність може перетворитися на броунівський рух всередині структури, яка або нікуди не рухається, або рухається невідомо куди, ніким не керована.
Відсутність стратегічного плану розвитку Суспільного мовлення з точки зору контенту, наповнення, змісту, який би був презентований суспільству і отримав від нього схвалення, є, насправді, головною претензію до керівництва НСТУ, а також до всіх, хто є причетним до його створення та функціонування.
Якщо планувалося створення повноцінного Суспільного мовника, українського Бі-Бі-Сі, то це за визначенням не можна робити, не зроблено своїм пріоритетом саме контент, не сформульовано загального бачення та мети діяльності з точки зору змістового наповнення ефірів та не окреслено конкретні кроки досягнення поставленої мети.
Інша справа, що, звісно, не лише Аласанію треба звинувачувати у відсутності написаної та затвердженої стратегії розвитку Суспільного мовника України. Команда всередині та навколо НСТУ, що є дуже активною на ниві медіаактивізму, в принципі, ще в позаминулому році могла допомогти підготувати цей важливий документ, а журналісти, що натхненно підтримують керівництво Суспільного, — організувати публічне обговорення стратегії.
В ПОШУКАХ ДОВІРИ
Друге важливе зауваження, яке можна сформулювати за наслідками роботи Аласанії на посаді керівника НСТУ, — це недостатній зв’язок із суспільством.
Один зі слайдів із презентації-звіту команди НСТУ стверджує: «Нас підтримують українці».
Але які є докази цієї підтримки?
За даними рейтингу «ТОП-канали за січень 2019 року (Вік 18 — 54, міста 50+)» Індустріального Телевізійного Комітету, флагман НСТУ — UA:Перший — обіймає 25-те місце, після «ОЦЕ» і News One та перед Music Box і Zoom.
Утім, ще відразу після призначення головою правління НСТУ Аласанія анонсував, що його команда буде розробляти інший механізм вимірювання рейтингів — через соцопитування — для того, щоб орієнтуватися на виключно рівень довіри. В цьому мала полягати різниця між програмами Суспільного мовлення і звичайними комерційними каналами, що генерують розважальний контент.
Але ж як джерело інформації головний телеканал НСТУ теж не користується попитом глядачів.
Згідно з дослідженням «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів ЗМІ в Україні (2018 р.)», що було проведено на замовлення Міжнародної громадської організації Internews, рейтинг UA:Перший такий самий, як у NewsОne та 24-го каналу — 3%.
Можливо, є опитування саме щодо рівня довіри до Суспільного мовника, але навіть у своєму рекламному ролику команда НСТУ не навела цих даних.
Отже, рейтинг UA:Перший дуже малий, рівень довіри до всіх каналів мовлення НСТУ під питанням. Тобто люди не охоче дивляться та слухають програми Суспільного мовника. Це дуже прикро, але це так. І ще більш сумно, що ця прикра реальність абсолютно ніяк не турбувала ні команду НСТУ, ні її захисників.
Робити величезне національне ЗМІ на кошти платників податків та ігнорувати їхнє ставлення до своєї роботи не видається правильним рішенням, хоч би що там казали медіаактивісти.
«ЗАКРИТИЙ КЛУБ»— «СУСПІЛЬНЕ»
І третє питання, яке виникало ще на етапі затвердження кандидатури Аласанії й виникло знову після його звільнення. Це питання «закритого клубу», в яке перетворилася медійна тусовка, так чи інакше пов’язана із НСТУ.
У квітні 2017 року «День» писав: «За очі» творців Суспільного в медіатусовці називали «сектою» — за формування закритої «групи за інтересами», а сам відбір керівника НСТУ характеризували як формальний, із заздалегідь відомим результатом, але з «показухою».
«Чому все ж таки залишилося враження чогось суто формального? Чому навіть ведуча назвала дебати (між кандидатами на посаду голови НСТУ) «приятельськими посиденьками»?» — запитував тоді, навесні 2017 року, в своїй статті в «Детекторі медіа» Борис Бахтєєв. І сам відповідав на своє запитання зокрема так: «Це були радше не дебати, а класичні пострадянські «прения»; не діалог, а добірка монологів, виголошених у спільний час у спільному місці». На думку автора, «подеколи ця дискусія радше нагадувала взаємні підказки, такий собі акт взаємної допомоги...», що створювало враження «показушного» відбору і заздалегідь відомого результату конкурсу.
Згадуючи обставини призначення голови правління НСТУ, вже не такими дивними видаються і обставини його звільнення.
Те, що починалося як засідання «закритого клубу», закінчилося непрозорим ухваленням рішення із сумнівною мотивацією. Як не було РЕАЛЬНОЇ демократичної процедури та відкритості, так вони нізвідки і не взялися, все закономірно.
СТАТИ БРИТАНІЄЮ
Для того, щоб створювати Бі-Бі-Сі, треба бути Британією — за рівнем демократичних процедур, за рівнем розуміння співробітників структур, які працюють за рахунок бюджетних коштів, своєї відповідальності перед ГРОМАДЯНАМИ, за рівнем професіоналізму журналістів та медіаменеджерів, за рівнем — і це, здається, головне — готовності громадян сприймати нудні, але чесні новини, та готовності політиків миритися з існуванням у країні дійсно незалежних ЗМІ.
Якщо ж у державі з цим усім є проблеми, які до того ж ніхто не може, або не хоче, вирішувати, то закономірними, навіть запрограмованими є і проблеми Суспільного мовника. І хоч би хто був його керівником, він не зможе подолати цей фактор «прив’язки до місцевості».
«Спочатку Британія, потім Бі-Бі-Сі», як справедливо каже Лариса Івшина.
