Україна змінюється, і то непередбачувано та дуже стрімко. Це — незаперечний факт. Тому суспільству необхідно осмислити сенс, напрям, швидкість цих змін. Це є, зокрема й завданням наших шанованих інтелектуалів — адже аналіз суспільних процесів і є, власне, їхньою місією.
Свме так — «Україна змінюється. Що далі?» називається цикл зустрічей в київській «елітарній світлиці» (ініціатор цього заходу, який ось уже 27 років проводить Український міжнародний комітет науки і культури НАН України — академік Ярослав Яцків), де обмінюються думками й дискутують — останньої середи кожного місяця — знані вчені, громадські діячі, політики, експерти, просто небайдужі люди; вхід вільний). Теми — гранично злободенні. Ось і на засіданні «світлиці» , що відбулось 30 жовтня, обговорювались проблеми засадничі: «Куди йде Україна? Що з нами відбувається? Українська влада — символічна чи реальна? Стан та тренди у житті соціуму».
Експертами цього разу виступали відомі члени ініціативної групи «Перше грудня»: знаний громадський діяч, дисидент, публіцист, філософ, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович (м. Львів); правозахисник, юрист Євген Захаров (м. Харків); один з очільників єврейського громадського руху в Україні , письменник, публіцист, активний громадський діяч Йосиф Зіссельс (м. Київ). Оскільки і модератор заходу, академік Ярослав Яцків, також є членом ініціативної групи «Перше грудня», варто сказати декілька слів про мету і сенс діяльності цього об’єднання.
Як сказав Ярослав Яцків, ініціативна група «Перше грудня» «переживає часи переосмислення своєї ролі у суспільстві, намагаючись знайти те «слово», яке допоможе подолати прірву громадських протистоянь з питань війни та миру, європейського курсу України, її соціально-культурного , релігійного та політичного життя». Академік Ярослав Яцків підкреслив, що «наявні антагоністичні позиції громадян України можуть бути цілком сумісними за умови всебічного дотримання курсу україноцентризму в широкому розумінні цього слова та практичного патріотизму». Зрештою, читач, проглянувши цей короткий звіт, переконається, що промовці — члени ініціативної групи є людьми різних поглядів, але однодумцями в головному: збереження єдиної, незалежної Україним — наше основне завдання. Хоча, звісно, не все, що вони говорили, можна однозначно сприймати.
А тепер — дуже стисло про основні теми обговорення й думки експертів.
1. У ЧОМУ КОРІННЯ КРИЗИ? ЧОМУ УКРАЇНА НІЯК НЕ ПОДОЛАЄ ЗАГРОЗЛИВІ ЯВИЩА? ЧИ ЛИШЕ ВІЙНА Є ЦЬОМУ ПРИЧИНОЮ?
Мирослав Маринович: «Першоджерело кризи — в нас самих. Це — не матеріальна, а моральна убогість. Саме в цьому річ. Більше того: патерналізм, в якому ми ще й досі живемо та борсаємось, є хибною поставою для буття людини. Тому що людина не може нікому делегувати свою відповідальність за родину, за країну, за свою справу»
Євген Захаров: першоджерелом проблем є бажання кремлівської влади «поставити на місце» Україну, розділити її, позбавити державності. Водночас тут не варто забувати і про 15 % людей «іншої Росії» (хай це явна меншість), бо ця «інша Росія» не впорається без України, а Україна, в свою, чергу, не впорається без союзу з цією «іншою Росією».
2. ПИТАННЯ ВІЙНИ І МИРУ: ЯК ДІЯТИ УКРАЇНІ?
Євген Захаров: «Ми обираємо не між миром та війною, а між миром та капітуляцією. Я особисто був дуже радий, коли 7 вересня відбувся обмін заручниками. Але ж треба ясно розуміти, що це саме по собі миру не дасть.
Важливо, чи має нова влада має набір необхідних планів (назвемо їх «план Б» або якось інакше) на випадок непередбачуваної зміни обставин. Є різні варіанти: відгородитися від ЛНР/ДНР глухою політичною стіною (але ж тоді потрібний загальноукраїнський національний референдум щодо зміни кордонів. Яким чином в ньому братимуть участь мешканці окупованих територій? Як бути з вимушеними переселенцями?). Інший шлях: «придністровсько-абхазька» модель. Але вона абсолютно не влаштує Росію.
Особливо небезпечними є зараз виклики, пов’язані із внутрішніми проблемами України — більшою мірою, аніж навіть виклики зовнішні. Досить назвати корупцію (яка «заміщує» відсутність у нас нормального ринку), жорстке зрощення бізнесу і влади, принизливу бідність людей, причому працюючих людей».
3. КУДИ РУХАЄТЬСЯ УКРАЇНА?
Мирослав Маринович: я звернув би увагу в цьому зв’язку на три аспекти.
Перший: Росія і Україна. Як слушно зауважила російська дослідниця Лілія Шевцова, «Украина, уходя из Россиии, превращает ее, Россию, в Московию». Тому що центр легітимації імперії, і Путін це розуміє, не в Москві, а в Києві. Інтегрується Україна в Європу — ніякої Російської імперії не буде. Цього не розуміють на Заході.
Другий. Проблеми світові. Ще 2014 року здавалось, що світ просто змусить Росію забратись з України. Дещо зроблено — інакше путінські танки були б у Києві. Проте концепт «восстановим величие и славу России» виявився дуже токсичним. Наразі схожим чином (звісно, щодо своїх країн) міркують Трамп,Ердоган, Орбан. Це — хвороба національного егоїзму», і це вкрай тривожно. На очах слабшає євроатлантична солідарність .
Третій. Ситуація всередині України. Немає консолідації, загрозливо зріс рівень недовіри у суспільстві. Консолідація можлива лише навколо цінностей, комплексу цінностей, бо саме вони об’єднують. Різноманітність (ідеологічна, мовна, політична, релігійна) — це певною мірою наш «фатум», але за правильного підходу вона може і має стати потужним чинником консолідації.
4. ЩО, ВЛАСНЕ, І ЧОМУ САМЕ ТРАПИЛОСЬ В УКРАЇНІ ЗА ОСТАННІЙ РІК?
Йосиф Зіссельс: Уявимо собі умовну модель українського суспільства , яке розділене на дві великі групи: активна частина (хай це буде 30%) і пасивна (70%). Активна частина поділяється, в свою чергу, на тих, хто ідентифікує себе із західними цінностями (20%) та прихильників «русского мира» (10%). Цей розкол є цивілізаційним, і слід мати на увазі, що національна ідентичність українців виховувалась саме в ті століття, коли вони перебували в складі імперій.
І ось яка річ сталася 2019 року. На цьогорічних виборах раптово не спрацював розподіл на «Захід» та «Схід». Натомість дався взнаки непрофесіоналізм (навіть неспроможність) обох таборів. Чималу роль відіграла і «чорна пропаганда» проти Порошенка, як всередині країни, так і координована Москвою. 70%, які дивились, хто перемагає, і підтримують завжди переможця, повірили в обіцянки швидко розв’язати чотири фундаментальні проблеми: встановлення миру; долання корупції; деолігархізація; боротьба з бідністю. Але ж це такі проблеми, які не вирішуються зміною президентів не розв»язуються за 5 або 10 років .
А зараз, на моє переконання, життєво важливою для України є проблема безпеки. Не буде безпеки — не буде взагалі нічого, не буде держави. Саме тому я консультую рух «Ні — капітуляції».
5. ДЕ В УКРАЇНІ ВЛАДА СИМВОЛІЧНА, А ДЕ — ВЛАДА РЕАЛЬНА?
Йосиф Зіссельс: Реальна влада, безперечно, в руках олігархів. Простіше Коломойському (тим більше він сьогодні не сам) поміняти Президента, аніж Зеленському звільнитися від його впливу...
***
Це — лише ключові «опірні точки» дискусії в «Елітарній світлиці». Ясна річ, що далеко не з усіма почутим присутні, в тому числі, і автор цих рядків, погодилися (читачі теж). Але ж — на те й дискусія. Її сенс — спільний пошук істини. Принаймні знати про такі думки експертів потрібно і корисно.
